Втрати і надбання українських шахістів

Чи не вперше від початку століття в переліку головних здобутків українських спортсменів за підсумками року нині не згадано виступи наших шахістів. А раніше саме вони робили один із найбільших внесків у скарбницю спортивних перемог, до того ж здобутих у різних змаганнях – особистих і командних, чоловічих і жіночих. Чому порушено традицію? І чому, попри все, президент Федерації шахів України Віктор Капустін у новорічному вітанні зазначив, що «2014 рік видався напрочуд успішним для українських шахів»? Про це – в добірці матеріалів.

«Піраміда» президента

Наприкінці минулого року відбувся VІІІ звітно­виборний з’їзд Федерації шахів України. Її президентом обрали, уже вдруге, Віктора Капустіна. Вибори відбулися на безальтернативній основі: чи то ніхто з можливих конкурентів не повірив у реальність своєї перемоги, чи то взагалі не знайшлося інших претендентів на цей пост. Свого часу Віктор Володимирович у рази підвищив бюджет федерації і витрати на утримання її апарату, тому без чималих грошей і справді не варто було на щось претендувати.

За перші роки президентства Капустіна українські шахісти досягли на міжнародній арені видатних результатів. Національна чоловіча збірна в 2010­му вдруге виборола золоті медалі Всесвітньої шахової олімпіади. Два роки по тому харків’янка Анна Ушеніна стала першою українською чемпіонкою світу з шахів. А в 2013­му жіноча збірна здобула перемогу в командному чемпіонаті світу.

Віктору Володимировичу вдалося значно піднести рівень чемпіонатів України. Кілька років поспіль і чоловіча, і жіноча першості збирають найсильніші склади учасників.

Іще одна мета – зупинити відтік шахових мізків з України і повернути наших талановитих гравців під прапор віт­чизняної федерації – досягнута лише частково. До нас торік повернулася одна з найсильніших шахісток світу Анна Музичук, яка до цього виступала за Словенію, але водночас колишній лідер української збірної Катерина Лагно поміняла Донецьк на Москву й почала грати за збірну Росії.

Резонанс серед шахової спільноти викликало й встановлення Дня шахів в Україні (2011). Започаткування цього свята ініціювала федерація, а отже, й Капустін. Тож і це «залікували» йому на з’їзді…

Однак минулого року результати українських шахістів різко пішли на спад. Щоправда, на Всесвітній шаховій олімпіаді в Норвегії наші шахістки здобули «бронзу», але були у стартовому списку другими за рейтингом і до того ж чинними чемпіонками світу. Тож цю медаль можна вважати хіба що втішним призом. Чоловіки не проявили себе не тільки в команді, а й в особистих турнірах. Ніхто з них не пробився ні в змагання чергового циклу розіграшу світової корони, ні в престижну серію турнірів Гран­прі ФІДЕ. І в рейтинг­листі ФІДЕ наші провідні гросмейстери ще ніколи не посідали такі дальні позиції: гросмейстер, член національної збірної Павло Ельянов – 25­й, багаторічний лідер українських шахістів Василь Іванчук – 33­й, а екс­чемпіон світу з шахів Руслан Пономарьов – 37­й.

То чому минулий рік видався для наших шахістів не прос­то «неврожайним», а певною мірою кризовим? У федерації мають реальну підтримку лише ті напрями, якими особисто опікується її президент. А він основну увагу приділяє саме провідним гравцям країни, забезпечуючи проведення на високому рівні національних чемпіонатів, створення умов для підготовки, а також матеріальне стимулювання національних збірних. Але сам же Капустін влучно зауважив, що це верхівка своєрідної піраміди, яка повинна мати міцну основу. А така основа й джерело майбутніх перемог – дитячі шахи. Проте їх уже тривалий час майже не підтримують. Отже, стався певний розрив між шаховою елітою і талановитою молоддю, що й далося взнаки торік.

Оглядини шахових надій

Тривожний дзвінок пролунав 2013 року, коли з дитячих, юнацьких і молодіжних чемпіонатів Європи та світу, а це 14 номінацій, українські шахісти привезли лише одну медаль. Торік нагород було три: Віктор Матвіїшин, повторивши попередній успіх, став чемпіоном Європи серед юнаків до 12 років, 8­річний Семен Мітусов здобув у цьому змаганні бронзову медаль, а 18­річний Олександр Бортник став чемпіоном світу у своїй віковій категорії. Прогрес помітний, але раніше наші юні шахісти здобували в кілька разів більше медалей, зазвичай претендуючи на загальне перше місце, а то й очолювали підсумкову таблицю.

Про те, що позиції лідерів і в дитячих шахах нами втрачені, засвідчила Всесвітня юнацька шахова олімпіада наприкінці минулого року в Угорщині. Раніше, у 1999 і 2006 роках, наші шахові надії вигравали це найпрестижніше командне змагання, куди допускаються гравці до 16 років. Однак надалі Україна чомусь довго не виставляла команду взагалі, й під час торішнього виступу дива не сталося: наші юні гравці посіли лише 13­те місце. Звання чемпіона виборола команда Індії, відтіснивши Росію на друге місце, а Іран несподівано став третім призером.

Найближчими роками претендувати на одну зі сходинок на п’єдесталі буде ще важче, бо нинішні учасники змагання, які показали на своїх дошках непоганий результат, – Юлія Осьмак і Павло Воронцов за віком вибувають із команди. То хто візьметься за зміцнення «підніжжя» піраміди?

Зіркові чемпіонати

Чемпіонати України серед чоловіків та жінок відбулися наприкінці осені у Львові й стали, за свідченням організаторів, найсильнішими за всю історію національних першостей. Попередні чемпіонати теж збирали провідних шахістів країни, але цього разу вперше за багато років за шахівницю сів і львів’янин Василь Іванчук, визнаний у світі шаховим генієм. Це було чи не найбільшою інтригою змагання, адже він чверть століття по праву вважався лідером українських шахів, однак за останній рік його результати різко погіршилися. Але «дома й стіни допомагають». Для 45­річного Василя Михайловича ця прик­мета діяла безвідмовно: він завершив перемогами чи не всі свої попередні змагання у місті Лева. Тож черговий чемпіонат країни мав відповісти на запитання: чи залишається Іванчук на чолі українських шахістів, чи це місце стало вакантним? Бо після генія ще нескоро хтось інший зможе претендувати на цей неофіційний, але найпрестижніший статус.

Чемпіоном несподівано став краматорець Юрій Кузубов, який набрав 7,5 очка з 11 можливих. Стільки ж очок мав і Павло Ельянов, але через гірші додаткові показники опинився на другому місці. Так само додаткові показники вивели Антона Коробова, який набрав 6,5 очка, на третє місце, а Руслан Пономарьов із таким само підсумком залишився за колом призерів – на 4­му місці. Василь Іванчук із 50­відсотковим результатом фінішував лише сьомим. Отже, турнір назвав ім’я нового чемпіона, але, на жаль, залишив вітчизняних шахістів без лідера…

У жіночому чемпіонаті головні нагороди здобули найтитулованіші шахістки: перемогла Анна Музичук, а Наталія Жукова стала срібним призером. Екс­чемпіонка світу Анна Ушеніна після поразки в першому турі від 16­річної Юлії Осьмак вибула з гри. Причини, принаймні для преси, невідомі. Натомість Юлія, здобувши бронзову медаль, стала головним «відкриттям» турніру.

Журналісти за шахівницею

У середині грудня провели свій шаховий чемпіонат і журналісти. У приміщенні Національної спілки журналістів України зібралися представники мас­медіа з більшості регіонів країни. Попередні два турніри викликали широкий резонанс, і спілка вирішила зробити змагання традиційним.

Як і в першому чемпіонаті, перемогу в III Всеукраїнському турнірі з шахів серед журналістів здобув автор цих рядків. Склад учасників змагання став значно сильнішим, і боротьба за всі призи різко загострилася. Якщо в першому змаганні перемогу забезпечили 8,5 очка в дев’яти турах за швейцарською системою, то нині на такій само дистанції для першого місця вистачило 7 очок. Набравши 6,5 очка, другим призером став міжнародний майстер Віталій Песоцький, який свого часу висвітлював шахові події в «Спортивній газеті», а нині сам ініціює їх, започаткувавши, зокрема, такі проекти, як «Київська школа гросмейстерів» і «Українська шахова академія». До речі, ця академія та Федерація шахів України щоразу виступали партнерами НСЖУ в організації журналістської першості.

Маючи в активі 6 очок, третє місце посів шаховий оглядач газети «Николаевские новости» кандидат у майст­ри спорту Павло Трощенко. Стільки ж очок набрали ще двоє учасників, але в миколаївця виявився кращий додатковий показник. Загальне побажання учасників турніру до керівництва спілки – проводити такі змагання частіше, ніж раз на рік.

Вундеркінд VS геній

Наприкінці 2014­го сталася ще одна резонансна подія в шаховому житті столиці України, яку теж, певно, мав на увазі президент федерації, позитивно оцінюючи підсумки року. Вперше від 1974 року Київ відвідав багаторазовий чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров. Він уже не виступає в офіційних змаганнях, але в тому, що геній зберіг неабияку шахову силу, переконалися учасники сеансу одночасної гри, серед яких були бійці АТО, волонтери, а також міністр молоді та спорту України Ігор Жданов. Гра тривала недовго й закінчилася з рахунком 11:0 на користь знаменитого гостя.

Він знову сів за шахівницю під час відкриття чемпіонату Києва серед школярів у гімназії «Домінанта». Цього разу гра йшла один­на­один, а суперником великого шахіста був 12­річний учень цієї гімназії Кірілл Шевченко. Спостерігати за грою могли лише ті, хто першим встиг оточити щільним кільцем столик із гравцями. Пізніше Кірілл показав учасникам журналістського турніру цю партію і прокоментував хід боротьби.

– Несподіваним виявився вже четвертий хід Каспарова, і для мене теорія закінчилася, – розповів Шевченко. – Він білими захопив ініціативу, й довелося захищатися єдиними ходами. Коли я відбив загрози й позиція вирівнялася, Гаррі Кімович запропонував нічию, на що я, звісно, погодився. Ще деякий час ми аналізували позицію, але шанси вже були рівними. Прощаючись, Каспаров сказав: «Я стежитиму за твоїми результатами».

Стежитимемо й ми, адже Кірілл Шевченко – переможець шахового конкурсу «Королева», проведеного журналом «Віче».

Автор: Олександр МАЛІЄНКО