По сніг у Антарктиду

або Там усе «догори ногами»

Юна художниця принесла до Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) свої ескізи для новорічного календаря 2007 року. Малюнки з короткими філософськими сентенціями стосовно кожного місяця всім сподобалися. На тлі мальовничих антарктичних пейзажів, дібраних зі смаком, відбивалися чотири пори року та їхні природні особливості. Але раптом директор центру Валерій Аркадійович Литвинов, усміхнувшись, запитав: «А ви певні, що цей суворий пейзаж відповідає стану моря біля берегів нашої станції в січні?»
Щиро кажучи, ми трохи знітилися, бо забули нагадати авторові: в Південній півкулі кліматичні умови істотно відрізняються від наших середніх широт, а тому доведеться внести до календаря деякі корективи. Напередодні новорічних свят акваторія звільняється від криги, починає припікати сонечко. І взагалі там усе «догори ногами», починаючи з Місяця.

«Трапилося це спекотного
літа – в середині січня»

До речі, торік, у січні, коли до Антарктиди вирушила 11-та українська експедиція, в Києві було 29 градусів морозу. Тієї ж доби в столиці Чилі, куди ми дісталися літаком, температура становила 29 градусів тепла, а на станції «Академік Вернадський» стовпчик термометра показував за Цельсієм плюс 6...

Це до того, що новоріччя в Південній півкулі не лише має своєрідні кліматичні особливості, а й відзначається не зовсім так, як ми звикли тут, у центрі Європи. Як писав наш радист-полярник Олександр Міхо в журналі «Експедиція-ХХІ», «трапилося це спекотного літа – в середині січня»... Маючи на увазі той час, коли ми святкуємо в Україні старий Новий рік. Зимівники на острові Галіндез цього дня можуть засмагати на сонці та пірнати до крижаної морської купелі... На сонці температура повітря буває 5–7 градусів тепла. Недарма ж місце розташування нашої станції полярники називають «Антарктичною Швейцарією»…

Різниця в часі між Києвом та Аргентинським архіпелагом становить п'ять годин. Коли в нас уже ніч і ми дивимося сни, на станції продовжують працювати або відпочивають у барі «Фарадей», грають у більярд, читають, слухають музику.

Тож новорічне свято полярники мають змогу зустрічати двічі на добу – за місцевим часом і за київським, та ще й два рази на рік....

...31 жовтня 1957-го, вирушаючи в третю радянську антарктичну експедицію на дизель-електроході «Кооперація», естонський письменник Юхан Смуул занотував у щоденнику, що «на третьому люку, поруч із двома «Пінгвінами» (всюдиходи), стоїть ящик із чотирма ялинками. Їх добре загорнули, щоб зберегти гілля, й засипали піском. Ми веземо в Мирний і новорічні ялинки»...

Рівно через два місяці, 31 грудня, коли судно прийшло до берегів Антарктиди, на сторінках «Льодової книги» автор зазначив: «Новорічна ялинка, хоча вона вже загубила майже всі свої голки, а почасти навіть гілочки, все ще навіває згадку про ліс...» І далі: «Тут, де за кілька метрів від «Кооперації», стирчать із криги голі скелі острова Хасуелл, на яких тільки й живого, що пінгвіни, дрібне птаство й тюлені, – скелі, над якими ніколи не пролітав барвистий метелик, на яких не росло жодної билинки, тут, де перед тобою спить у своєму льодовому кожусі Антарктичний материк, ця ялинка, навіть майже без гілочок, справляє зовсім інше, ніж удома, символічне враження».  Між іншим, частували тоді на новорічне свято й салом із поросяти, вирощеного та відгодованого за Полярним колом... Тепер усе це стало історією.

Поросят нема. Та може
з'явитися голландець Хенк із мішком цибулі на плечах

Світ змінився невпізнанно. У Вашингтоні було підписано Антарктичний договір, який перетворив шостий континент на зону мирної міжнародної співпраці. Набув сили додаток до цього історичного документа, що стосується охорони навколишнього середовища й заборони ввезення чужих для континенту тварин і рослин. Тож тепер живої ялинки, а тим паче поросяти в Антарктиді не побачиш.

Цікаво, що одним із учасників першої та четвертої українських експедицій був син капітана згаданої «Кооперації», метеоролог-озонометрист Олександр Янцелевич. У вільні від чергувань години він разом з іншими колегами опікувався вирощуванням на підвіконнях станції зелені, навіть намагався виплекати помідори та огірки... В мене зберігся любительський знімок цієї команди, яка зібралася під новорічною ялинкою.

 Сьогодні свіжого кропу чи петрушки на Галіндезі не скуштуєш. Навіть зробленого з житньої соломи «дідуха» довелося вивезти за межі Антарктики. Ялинку замінив її штучний двійник, але українських пісень співають так само...

– За традицією календарний Новий рік святкуємо, як усі, – розповідає Олександр Міхо. – Дістаємо зі схованки під дахом синтетичну зелену красуню, прикрашаємо іграшками, зробленими власноруч. Кожен може проявити свої вміння, смак, вигадку. У полярників є гарна майстерня, де можна витворити що завгодно. Скажімо, Сашко Федорченко робив маленьких дерев'яних пінгвінів, яких ми інколи дарували гостям станції. А далі все, як усюди: готується святковий пиріг, шампанське. Якщо добра сонячна погода (в січні в нас уже літо!), можемо провести футбольний матч або після лазні скупатися в крижаному морі.

– А яка ж температура води?

– Півтора градуса нижче нуля...

Секрет у тому, що морська вода в тих краях теплішою буває рідко, але завдяки солоності не замерзає.

 – А яке шампанське ви там споживаєте? «Мадам Кліко»?

 – Ні, з київського заводу ...

 –Чи бувають якісь оригінальні святкові страви?

 – Інколи хлопці можуть наловити риби, скажімо, нототенії, а тоді кухар свою справу зробить. Заливна або смажена свіжа риба дуже смачна.

 Свою думку з цього приводу висловлює й механік-дизеліст Микола Маковій:

– Новий рік у полярників – це свято спогадів про родину, друзів, коханих. Особливо, якщо надається зайва можливість поспілкуватися з ними по радіо, як це було раніше. Тепер, щоправда, є супутниковий зв'язок і зробити це набагато легше. До того ж після Різдва, а надто ж старого Нового року хлопці починають уже готуватися до перезмінки, поглядати на валізи...

 Як завжди стриманий і небагатослівний, метеоролог Станіслав Недогібченко згадує, що на свято в них на пірсі може з'явитися голландець Хенк із мішком цибулі на плечах, розуміючи, що нам бракує свіжих вітамінів. Але вважає, що справжнє новоріччя настає для полярників у липні, коли закінчується зима й сонце повертає на весну. Свято це зветься Мідвінтер – середина зими. Бо після 22 червня всі чекають сонця, тепла, завершення зимової вахти і, звісно ж, повернення до рідних домівок.

Ілюмінація буде після свят

Олександр Міхо розповідав мені, що тоді полярники всіх станцій в Антарктиді активно спілкуються по радіо, обмінюються вітальними телеграмами, дарують одне одному сувеніри. Їх вітають навіть президенти. І, працюючи в НАНЦ, я переконався в цьому особисто, коли мав нагоду прочитати такі вітання від Віктора Ющенка, родини Бушів та інших VIP-осіб...

На жаль, на Мідвінтер до наших хлопців морем не дістатися, а ось на Новий рік трапляються й гості. Це можуть бути яхтсмени з різних країн або туристи. Вони інколи дарують зимівникам до святкового столу свіжі овочі, фрукти…

Гостям влаштовують екскурсії на станції та в будиночок-музей британського полярного дослідника Ворді. Коли серед гостей є жінки, у «Фарадеї» на новоріччя можна й потанцювати. Якщо ж погода погана й ніхто не з'явиться, зимівники спілкуються лише з пінгвінами... Вони завжди цієї пори крутяться біля станції. Траплялося, що й заходили всередину. Пінгвіни дуже чемні, допитливі й кумедні.

Нинішнє свято Нового року на станції було багатолюднішим, ніж завжди: разом із полярниками його зустріла бригада монтажників-електрозварювальників із Кіровограда, яка нещодавно дісталася берегів Галіндеза на борту чилійського військового криголама «Break Admiral Viel». Це судно також доставило в Антарктику елементи нових паливних баків, які складатимуть з окремих деталей на спеціальному фундаменті.

Тож сумувати не довелося. Після свята монтажники продовжували зварювати щільний шов завдовжки кілька кілометрів, на який піде близько 600 кілограмів електродів. За ясної сприятливої погоди ці майже цілоденні зблиски легко буде побачити з сусідньої американської станції «Палмер». Тож можливо, що й колеги завітають «на вогник»... Принаймні пінгвіни точно мають шанс стати свідками такої тривалої післяноворічної ілюмінації, якої не бачили ніколи в житті.

Фото з архіву Національного антарктичного
наукового центру.

Автор: Володимир БОЧКАРЬОВ