«Коло короля Данила»

«Коло короля Данила» – це пункт збирання допомоги українським військовим на фронт біля пам’ятника Данилу Галицькому у Львові.

«Коло короля Данила» сьогодні звучить, як клич. Воно щораз ширшає. Бо кожний день є спеціалізованим – «шкарпетковим», «постільної білизни», «вітамінів», «медикаментів», «солодощів», «дитячих листів і подарунків», «памперсів», «батарейок», «мийних засобів», «засобів гігієни», «кросівок», «бронежилетів», «амуніції» тощо. Дівчата й хлопці у футболках із написом «Я допомагаю фронту. А ти?» приймають одяг, їжу, ліки, гроші від людей. Цей рух так поширився серед львів’ян, що діти між собою запитують одне одного, чи був ти коло короля Данила, чи писав листа на фронт, чи малював і що саме передав воїнам.

Хто бодай раз побував коло короля Данила під час збирання речей і продуктів, перейнявся особливим духом внутрішньої непоказної радості й відповідальності, навіть особистої значущості в цій боротьбі за Україну. Був «день кросівок». Люди несли нові й навіть старі кросівки. Назбиралося кілька ящиків за кілька хвилин. Тут до Люби Возняк підійшов львівський бомж і попросив кросівки для себе. Волонтерка підвела до ящика: «Прошу, вибирай!» Чоловік узяв одну пару новеньких і пішов геть. Та через деякий час приніс і сказав, що повертає, бо це не його розмір. До скарбнички підійшла циганка й кинула 5 гривень. Таке воно, зачароване коло короля Данила...

Любов Возняк і Уляна Дідич – ці імена на слуху у сотні волонтерів, які нині становлять рух «Допоможи фронту». Люба та Уляна перші розпочали збирати допомогу воїнам на фронт. Тепер спільними зусиллями за тиждень збирають і відправляють від 3 до 7 тонн речей та продуктів. Допомагають «Укрпошта» й «Нова пошта», волонтери з машинами...

– З чого все почалося? – запитую у волонтерок.

– Зі шкарпеток для роти мого кума, – розповідає Люба Возняк. – Я взяла порожню картонну коробку й стала коло короля Данила. Не очікувала, що зберу таку велику кількість. Був надлишок, повідомила через свою сторінку у Фейсбуці. Згодом познайомилася з Уляною Дідич, яка, у свою чергу, познайомилася з активістом громадського сектору Луганська Сергієм Глотовим.

– На початку березня, коли стало «гаряче» в Луганську, я запитала в своєї знайомої, активістки тамтешнього Майдану Світлани Жаворонкової, чим їм можна допомогти. Мала на увазі її сім’ю, – розповіла «Вічу» Уляна Дідич, – а Світлана розповіла мені про Сергія Глотова, який збирає допомогу військовим. Я передала 100 гривень. Згодом він просив когось зголоситися бути координатором у Львові, отримувати й відсилати посилки. Йому терміново потрібен був хтось із машиною, щоб забрати в супермаркеті генератор і відправити далі. Так ми й познайомилися. Згодом він переїхав до Львова. До генератора додалися шкарпетки, мило та інше… Сергій у Львові не орієнтувався, намотував містом зайві кілометри, тож йому потрібна була допомога. По сусідству з ним жив Володя Муравський, теж, як і мій чоловік Богдан, майданівець... Отак ми й зійшлися докупи. Сергій Глотов, я з Богданом, Володя Муравський і наша автівка... Сергій має контакти та виходи на військових у зоні АТО, вони йому довіряють, складають списки потреб... Так виникла громадська ініціатива – зі своєю назвою, логотипом та сторінкою в Інтернеті.

У Львові рух «Допоможи фронту» має кілька точок збирання допомоги й докладно звітує про все у Фейсбуці, викладає фотографії з місця призначення та слова подяки із зони АТО. Їх у Львові знають, їм довіряють і телефонують, коли хочуть передати допомогу або мають потребу в ній у зоні АТО.

– Чи є у вас целокс? – запитала жінка, зателефонувавши Любі Возняк. Коли почула ствердну відповідь, поцікавилася, скільки коштує цей дорогий кровоспинний засіб. «Ми доброчинці, приходьте, віддамо так, на здоров’я», – відповіла волонтерка.

Але нині у волонтерів чимало проблем. Оскільки наближаються вибори до Верховної Ради, дедалі більше з’являється у Львові різних громадських ініціатив, які намагаються на волонтерстві піаритись. А окремі найбільш підприємливі волонтери приходять і, посилаючись буцімто на спеціалізацію, пропонують закуповувати амуніцію чи бронежилети саме в них, до того ж за завищеною ціною, тим самим перетворюючи доброчинний волонтерський рух на бізнес. Волонтери ж, які дорожать своєю честю, маючи джерела інформації, знають, де придбати якісні товари для армії без націнок. Саме на них намагаються нажитися шахраї, котрі перепродують каски чи форму іншим набагато дорожче.

Автор: Лариса МАРЧУК