Норвезький синдром

Післямова до XLI Всесвітньої шахової олімпіади

Якщо сорок попередніх шахових олімпіад полонили думи шанувальників древньої гри яскравими баталіями на шахівницях, сенсаціями перипетій турнірної боротьби, то головна інтрига нинішнього «Турніру націй», який відбувався в норвезькому місті Тромсе, не мала нічого спільного зі спортивними принципами. Найпрестижнішому командному змаганню шахістів передували події, на тлі яких девіз Міжнародної шахової федерації Gens una sumus (Ми – одна сім’я) міг викликати хіба що іронічну посмішку.

У шахових партіях трапляються позиції, коли будь­який хід погіршує ситуацію. Таке становище називається цугцвангом. І напередодні старту змагання саме в цугцвангу опинився… норвезький оргкомітет шахової олімпіади. Будь­яке його рішення стосовно жіночої збірної Росії мало свої вади. Загалом варіантів було два: допустити чи не допустити до гри цю команду. Якщо допустити, то порушити правила, встановлені ФІДЕ, бо заявка на участь росіянок в олімпіаді надійшла через десять днів після закінчення терміну їх подання. Не допустити означає знизити рівень змагання, бо за його бортом залишаться шахістки однієї з провідних команд світу, до того ж чинні олімпійські чемпіонки.

Конфлікт інтересів виник через українську шахістку Катерину Лагно, котра була лідером нашої збірної. Російська шахова федерація, що кілька років тому переманила під свій триколор найперспективнішого українського шахіста Сергія Корякіна із Сімферополя, таким же робом узялася підсилювати жіночу команду, не зважаючи на те, що Катерина вже була заявлена на олімпіаду в складі української делегації. Мотивацію російських шахових функціонерів, певно, підживило й те, що нинішньою весною під український прапор повернулася одна з найсильніших шахісток світу Анна Музичук, яка раніше виступала за Словенію. З таким поповненням українська збірна, до речі, чинний чемпіон світу, ставала беззастережним фаворитом «Турніру націй». Тож росіяни нічим не гребували, щоб отримати подвійну перевагу – зміцнити свою команду й послабити основного конкурента.

Часу для оформлення процедури трансферу шахістки бракувало, тому й запізнилася російська заявка. Оскільки це сталося в країні Західної Європи, оргкомітет діяв згідно з нормами ФІДЕ, тобто не допустив росіянок до участі у змаганні. Та невдовзі президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов звернувся до оргкомітету з листом, у якому вимагав «уладнати всі формальності» та включити всіх, хто подав заявки. Зрештою його вимога була задоволена, й серед 177 чоловічих і 136 жіночих команд за шахівницю сіли й росіянки.

Та на цьому конфлікт не вичерпався. Російська федерація шахів подала позов до норвезького суду з вимогою відшкодувати їй вимушені («аби захистити інтереси жіночої збірної Росії») витрати й арештувати майно організаторів олімпіади. Суд не задовольнив цей дещо цинічний позов. ФІДЕ заявляє, що всі рівні, та комусь не тільки хочеться, а й удається бути «рівнішим». Добре, що хоча б не завжди.

Під час олімпіади відбулися вибори президента ФІДЕ на наступний 4­річний термін. Набравши 110 голосів, Ілюмжинов значно випередив свого конкурента – екс­чемпіона світу Гаррі Каспарова (61 голос) і вже вп’яте очолив федерацію. Згадаймо, що на попередніх виборах у сибірському Ханти­Мансійську він із подібною перевагою обійшов також знаменитого гросмейстера – екс­чемпіона світу Анатолія Карпова.

Щодо олімпіади, то вона стала найскладнішим випробуванням для чинних чемпіонів світу як в особистому, так і в командному заліку. Магнус Карлсен, котрий навіть у матчі на першість світу не програв жодної партії, тут був змушений двічі вітати з перемогою своїх не надто могутніх суперників, адже норвежці не претендували на командні медалі й грали переважно проти «середняків». Нижче свого класу виступила й шахова королева Хоу Іфань, яка теж у матчі за корону проти Анни Ушеніної не поступилася жодного разу, а в Норвегії мала поразки. Та чи не найбільшою сенсацією змагання став невдалий виступ рейтинг­фаворита – переможця командної першості світу чоловічої збірної Росії, яка вперше за чимало років залишилася без медалей.

Їх випередили Китай, що вперше здобув золоті медалі, срібний призер – Угорщина і зовсім несподівано – Індія, яка без екс­чемпіона світу Вішванатана Ананда мала лише 19­ту позицію в стартовому списку, а фінішувала третьою.

Невдало виступила й українська збірна, що посіла шосте місце. Для другої за рейтингом команди, яка має вже шість олімпійських медалей, зокрема дві золоті, це одна із найбільших невдач.

Тож з усіх чемпіонів світу тільки українська жіноча команда здобула на олімпіаді медаль. Наші красуні не втратили бойового запалу після переходу лідера до стану супротивника й у принциповому поєдинку з росіянками вирвали перемогу. Сестри Анна і Марія Музичук, Анна Ушеніна зіграли внічию, а Наталія Жукова принесла переможне очко. В усіх інших матчах росіянки перемогли й утретє здобули золото шахової олімпіади. Українські шахістки поділили друге­третє місця з китаянками, але з урахуванням додаткових показників отримали, як і на попередній олімпіаді, бронзу. Отже, команда зберегла своє реноме, й це важливо, бо весною наступного року їй доведеться захищати свій титул чемпіона світу.

Автор: Олександр МАЛІЄНКО