Володимир ЗАЙКОВ: «Федерація морських профспілок як об’єднувальний чинник серед портів України»

Наша держава нині переживає не найкращі часи: зміна влади, девальвація гривні, зростання тарифів на комунальні послуги і, як наслідок, погіршення соціальних стандартів життя населення. А ще – спроби реформування цілих галузей, наприклад, транспортної.Як у цих умовах зберегти права портовиків і відстояти соціальні здобутки працівників? Про це й не тільки наша розмова з головою профспілки Федерації морських профспілок, а також головою профспілки працівників морського транспорту Одеського морського порту Володимиром ЗАЙКОВИМ.

– Володимире Никифоровичу, ви були координатором та ініціатором координаційних рад за участю голів профспілкових організацій морського транспорту України, а також профільного міністерства й АМПУ. Які підсумки цих заходів?

Володимир ЗАЙКОВ народився 1 травня 1949 року в селі Кошари Комінтернівського району Одеської області. 1966–1967 рр. – навчання в Одеському морському професійно-технічному училищі № 17 за фахом «матрос». 1967–1971 рр. – служба в лавах Радянської армії. 1971–1978 рр. – матрос на суднах Чорноморського пароплавства. З 1978 року працював на ДП «Одеський морський торговельний порт» на різних посадах у профспілці. 1994-го закінчив Соціально-економічний інститут праці та соціальних відносин за фахом «економіст». Обирався депутатом Одеської обласної ради. З 2004 року – голова первинної профспілкової організації ДП «Одеський морський торговельний порт». З 2008-го – президент Асоціації «Ветеранський рух Одеського регіону». З 2012-го – голова профспілки працівників морського транспорту Одеського морського порту, а з 2014-го – ще й Федерації морських профспілок. Має чимало державних та церковних нагород, відзнаку голови Одеської обласної адміністрації, орден Дружби морських профспілок. Почесний робітник морського транспорту України. Хобі – риболовля й полювання. Одружений, має сина.

– За останній рік у нас відбулося вже декілька засідань Координаційної ради (останнє – в Іллічівському морському торговому порту). Голов­на їх мета – контроль профспілками реформування вітчизняної морської галузі, щоб воно проходило з дотриманням прав і гарантій трудових колективів.

Ми розуміємо, що успіх наступного етапу реформи портів значною мірою залежатиме від конструктивного діалогу між працедавцем і трудовими колективами в особі їхніх виборних органів – профспілок.

Зважаючи на це, Координаційна рада ще в листопаді 2013 року вирішила звернутися до міністра інфраструктури з пропозицією залучити профспілки до участі в процесі попереднього узгодження умов передачі комерційним структурам майнових комплексів, що перебувають на балансах держпідприємств.

Гадаю, нормативне закріплення такої практики дасть змогу профспілкам належно інформувати стратегічного інвестора про соціальні стандарти й, звісно, сприяти прискоренню реалізації того або іншого проекту.

Ну а підсумком координаційних рад можна вважати відновлення профспілки Федерації морських профспілок як виконавчого органу Координаційної ради. І, сподіваюся, на початку липня голови профспілкових організацій морського транспорту України знову зустрінуться за «круглим столом» в Одесі з представниками профільного міністерства та АМПУ для розв’язання нагальних проблем галузі.

– І так, і ні. Ми сподіваємося, що Федерація морських профспілок передовсім стане об’єднувальним чинником, новим профспілковим рухом серед портів України.

Ми багато говорили про координацію наших зусиль у масштабі всіх профспілок, тому сподіваюся, що федерація об’єднає наші старання щодо соціального захисту портовиків. Також хочу зазначити, що наше основне завдання – зберегти те, що є. Нині я чую багато критики стосовно Закону «Про морські порти України». Є група депутатів, яка хоче всі новації скасувати, щоб усе було, як раніше. Дехто хоче назвати порт «державним портовим оператором». На мій погляд, це передчасно. У країні не та ситуація, щоб усе знову міняти, не закінчивши почате. Гадаю, такі непродумані рішення породжують хаос. Пропозиції від депутатів було б приємно чути, якби вони «притягнули» до нас нові вантажопотоки…

А загалом думаю, що портова реформа, яка сьогодні реалізується в Україні, є показовим прикладом успішного використання світового досвіду й, безперечно, її треба продовжувати.

– Наприклад, у Законі «Про морські порти України» нічого не сказано про профспілки. А вони мають бути задіяні в усіх «пунктах», прописаних там. Це і кадрова політика, і залучення інвестиційних проектів, які передбачає закон. Необхідно також надати більше свободи філіям Адміністрації морських портів України, щоб вони стали юридичними особами й могли самостійно планувати свою роботу, розпоряджатися коштами, які зароб­ляють. Бо нині доходить до абсурду. Ось, приміром, розбито скло в будівлі морського вокзалу, а ми не можемо його купити й поставити. Цілу процедуру вигадали, щоб скло придбати!

– Нині вкрай важливо переглянути ставлення до державних портових об’єктів з урахуванням інвестицій. Це можуть бути або концесійні договори, або договори оренди...

Я, наприклад, згоден з однією з ініціатив Адміністрації морських портів України, яка дасть змогу розблоковувати процес і змінити ставлення інвестора до державної інфраструктури. Це – надання всім портам статусу вільних економічних зон.

Яскраві приклади – спеціальна (вільна) економічна зона «Порто­франко» в Одесі й подібна – в Рені.

Нагадаю, що ці економічні зони створено 2001­го строком на 25 років, що дало змогу залучити на 100 мільйонів доларів інвестицій, створити сотні робочих місць, додаткову вартість, сповна компенсувати пільги, які мали інвестори.

Процедура проста: інвестор реєструє проект у місцевих органах за місцем знаходження вільної зони, рада затверджує й дає добро на його розроблення. Розроблений і погоджений із директором порту проект надається місцевій владі, яка його підписує. Інвестор отримує право будувати. Не потрібно місяцями або роками чекати узгодження з міністерства.

– Так. Колективний договір підписано, він діє й дає свої результати.

Можу сказати, що минулий рік увійшов в історію як рік кардинальних реформ у морській транспортній галузі, коли на підприємствах портового комплексу відбулося розділення адміністративних і господарських функцій, а в основу планування розвитку виробничих потужностей було покладено принцип державно­приватного партнерства. При цьому в Одеському порту не скоротили жодного робочого місця. А з 1 листопада 2013 року посадові оклади і тарифні ставки в адміністрації порту й на державному підприємстві «ОМТП» підвищили на 5 відсотків.

Нині в Одеському морському порту функціонує та забезпечується всім необхідним медико­санітарна частина. Тут надають терапевтичну, хірургічну та іншу допомогу працівникам порту і приватних компаній, а також непрацюючим ветеранам. Зберігається програма медичного страхування працівників ДП «ОМТП» і філії
АМПУ за програмою «Швидка допомога», госпіталізація в клініки, безкош­товні медикаменти і стоматологія.

Наші портовики, як і раніше, можуть оздоровлюватися у профілакторії «Чабанка», розташованому в приморській зоні під Одесою.

А стикнувшись із проблемами виділення Державним фондом соціального страхування путівок на оздоровчо­курортне лікування, профспілка уклала прямі договори з декількома оздоровницями Прикарпаття, зокрема із санаторієм «Смерічка», завдяки чому портовики отримують путівки за цінами нижчими від ринкових.

Як і раніше, нашим робітникам виплачують одноразову матеріальну допомогу у випадках, передбачених колективним договором (переважно на оплату дорогих медикаментів, часткову оплату операцій і лікування). Профспілка також, як і раніше, курирує культурно­масову й спортивну роботу на підприємствах. Зав­дяки її фінансуванню проводяться загальнопортові урочистості й масові заходи з нагоди Дня флоту України, Дня заснування Одеського порту, Нового року.

Розмову вів Євген ТИЩУК. Фото автора.