Який принцип важливіший — недоторканності приватної власності чи наявності її охорони?

Окремі аспекти незаконного заволодіння транспортними засобами

У статті коротко узагальнено головні аспекти щодо незаконного заволодіння транспортними засобами. Розглянуто основну статтю Кримінального кодексу України на задану тематику
(ст. 289). Досліджено проблематику явища й наведено рекомендації для подальших розвідок.
Ключові слова: незаконне заволодіння транспортним засобом, крадіжка, спосіб скоєння злочину.

Проблема попередження та розслідування злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням транспортними засобами (здебільшого автомобілями), є актуальною з таких причин: кількість автомобільного транспорту в Україні невпинно зростає, приватний автотранспорт із предмета розкошів перейшов у категорію предметів повсякденного використання. А збільшення ціни транспортних засобів робить їх привабливим для зазіхання.

За офіційною статистикою МВС України, кількість зареєстрованих злочинів за ст. 289 Кримінального кодексу України (далі – ККУ) «Незаконне заволодіння транспортним засобом» зменшилась 2013­го на 10,5% порівняно з 2012 роком, однак знизився і рівень розкриття справ згаданої категорії – з 62,4% у 2012­му до 61,3% у 2013­му [6, с. 14].

Розслідуванню вказаних злочинів не приділяють належної уваги, зокрема, й самі криміналісти: в сучасних підручниках або зовсім не викладено відповідної криміналістичної методики, або вона розглядається поверхово й лише для випадків, коли вже встановлено особу, підозрювану в скоєнні злочину. Не розглядаються типові слідчі ситуації, які виникають під час розслідування незаконного заволодіння транспортним засобом, типові сліди даного виду злочину та способи його скоєння.

Дослідженню та криміналістичній оцінці таких злочинів приділяли багато уваги науковці Р. Бєлкін, В. Бахін, А. Васильєв, І. Возгрін, В. Шепітько, Г. Зуйков, Г. Танасевич, О. Челишева, М. Скригонюк. Вивченням способів незаконних заволодінь транспортними засобами займались А. Мишуточкін, В. Жулєв, В. Корнелюк, Ф. Кульмашев й інші вчені.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 ККУ) слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь­якою метою у власника або законного користувача всупереч їхній волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового усунення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху [1]. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Системний аналіз норм Особливої частини ККУ дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні даного виду злочину:

1) воно полягає лише в активній поведінці – дії;

2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;

3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані умовного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого та дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (за таємного заволодіння), або пригнічується (за застосування насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (за заволодіння шляхом обману).

Незаконне заволодіння визнають завершеним з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування і якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, тобто з моменту встановлення контролю над ним.

Хочу зауважити, що проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним потрібно розглядати як замах на вчинення злочину.

Не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, аби швидко доставити тяжкохворого до лікарні, приборкати катастрофу, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави [9, с. 3].

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб відбувається у разі, коли дві і більше особи заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які об’єктивно становлять сторону складу злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував транспортним засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 ККУ особи, котрі не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 289 ККУ та п. 3 примітки до цієї статті матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою – на суму понад 250 таких мінімумів [1].

При вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права [2].

Якщо транспортний засіб не зазнав жодних
пошкоджень унаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у
п. 3 примітки до ст. 289 ККУ, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня.

У випадках, коли особа знищила транспортний засіб, яким незаконно заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використовувати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день учинення злочину. Таким само чином треба вирішувати це питання, якщо транспортного засобу після незаконного заволодіння не знайдено.

У разі ж пошкодження окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу внаслідок дій винної особи розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

Варто погодитися з думкою Д. Патрелюка, що спосіб вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом – один із основних елементів криміналістичної характеристики цього злочину. Встановлення способу незаконного заволодіння транспортним засобом дозволить розв’язати низку завдань криміналістичного характеру, спрямованих на: забезпечення повноти, всебічності й ефективності розслідування; пошук і виявлення слідів, взаємозв’язок доказів; розшук осіб, які вчинили злочин; попередження вчинення вказаних злочинів тощо [7, с. 711].

А С. Шкода, наприклад, пропонує свою класифікацію незаконного заволодіння автотранспортними засобами:

– за способом заволодіння транспортним засобом поділяти на злочини, учинені шляхом: таємного заволодіння транспортним засобом; відкритого заволодіння транспортним засобом; заволодіння транспортним засобом шляхом обману та зловживання довірою;

– за територіальною ознакою діяльності злочинної групи, яка вчиняє незаконні заволодіння транспортними засобами: вчинені злочинною групою міждержавного рівня; вчинені злочинною групою міжрегіонального рівня; вчинені злочинною групою місцевого рівня;

– за кількістю заволодінь транспортними засобами: одиничні; серійні;

– за видом насильства, що застосовують під час незаконного заволодіння: поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого; поєднане з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого; поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я потерпілого; поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого;

– за спричиненою шкодою: що завдало значної матеріальної шкоди; що завдало великої матеріальної шкоди;

– за кількістю осіб, які брали участь у вчиненні незаконного заволодіння автотранспортним засобом: учинене одноосібно; учинене групою осіб; учинене організованою злочинною групою;

– за характеристикою місця вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом: учинене на відкритій місцевості; учинене з проникненням у приміщення чи інше сховище;

– за рівнем професіоналізму виконавця злочину: вчинене «професіоналом»; учинене «аматором»; учинене «дилетантом»;

– за видом транспортного засобу незаконне заволодіння може вчинятися щодо: автотранспортних засобів; рейкових транспортних засобів (трамваїв, тролейбусів); мотоциклів та інших двоколісних транспортних засобів [8, с. 2].

Також відзначимо, що згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. незаконне заволодіння транспортним засобом розуміється як «умисне, протиправне вилучення його з будь­якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або
погроз» [3].

Мета протиправних дій не має значення для кваліфікації злочину. Заволодіння транспортним засобом може здійснюватися з будь­якою метою, у тому числі й із метою розкрадання. Таким чином, визначальним для кваліфікації злочину є спосіб заволодіння транспортним засобом.

А. Кандаурова зауважує: такий злочин є найбільш характерним для відповідної категорії осіб віком від 18 до 25 років. Більшість злочинців має низький рівень освіти, вони не зайняті навчанням або роботою. Три чверті всіх незаконних заволодінь транспортним засобом вчиняють особи в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Серед усіх суб’єктів цього злочину понад половину вчинили злочин вперше, п’ята частина злочинців мала судимість за тотожні або однорідні злочини [5, с. 441].

Якщо особа незаконно заволодіває чужим транспортним засобом, який перебуває в русі, злочин слід вважати завершеним у той момент, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку [4, с. 14].

Як зазначає Д. Патрелюк, спосіб вчинення злочину характеризується такими діями: доступ до транспортного засобу – проникнення на стоянку, в гараж, автотранспортний бокс чи інше приміщення для зберігання; проникнення у салон транспортного засобу; запуск його двигуна; переміщення транспорту з місця його стоянки [7, с. 716].

Проте законодавство чітко не регламентує, чи вважається незаконним заволодінням транспортним засобом його вилучення працівниками органів внутрішніх справ на підставі наявності державної символіки на автомобілі, пошкодження такого автомобіля, і хто саме, за яким законом, в якому українському суді прийме позов і відшкодує вартість власникові пошкодженого автомобіля.

Таке явище, як «Автомайдан», під час акцій протесту і наслідки втрати власності їхніми активними учасниками залишаються недослідженими в українській юридичній науці. І, зрозуміло, про відшкодування на практиці поки що не йдеться через оці самі «білі плями» в законодавстві. Такою «плямою» є й доволі суперечливе для оцінки явище, як заволодіння залишеним не на офіційній стоянці (в гаражі, автотранспортному боксі чи іншому приміщенні для зберігання) автомобілем через проникнення в його салон, запуск двигуна або переміщення з місця стоянки. Простіше кажучи, йдеться про транспортні засоби, котрі власники залишають у дворах своїх будинків або й навіть на необлаштованих територіях. Якщо такий автомобіль викрадуть? Який все­таки принцип треба буде брати за основу кваліфікації злочину? Недоторканності приватної власності чи наявності її охорони?

Тим паче що залишені в дворах транспортні засоби стають для злочинців не тільки об’єктом заволодіння, а й хуліганських дій­пошкоджень, підпалів тощо.

Тож, на мою думку, у законодавстві слід врахувати реалії життя автовласників і, зокрема у мегаполісах, створити умови правового поля для запобігання злочинному посяганню на транспортні засоби, виокремити цю категорію злочинів і розширити їхню криміналістичну класифікацію, передбачену ст. 289 КК України («Незаконне заволодіння транспортним засобом»).

Можна зазначити, що спосіб незаконного заволодіння транспортним засобом являє собою комплекс взаємопов’язаних дій злочинців з підготовки, вчинення та приховування злочину і предмета посягання, об’єднаних єдиним злочинним умислом.

Спосіб вчинення злочину характеризується такими діями: доступ до транспортного засобу – проникнення на стоянку, в гараж, автотранспортний бокс чи інше приміщення для зберігання; проникнення у салон
транспортного засобу; запуск його двигуна; переміщення транспорту з місця його стоянки. Це кримінальне діяння пов’язане не тільки з кримінальним правом, а й із низкою інших юридичних наук: криміналістикою, цивільним та адміністративним правом.

　

Джерела

1. Кримінальний кодекс України зі змінами № 1207­VII (1207­18) від 15.04.2014 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.

2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435­ІУ зі змінами № 1170­VII від 27.03.2014 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44.

3. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. 14 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.

4. Емельяненко В. В. Уголовная ответственность за незаконное завладение транспортным средством: автореф. дисс. … канд. юрид. наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно­исполнительное право. – Харьков: Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – 2009. – 21 с.

5. Кандаурова А. В. Структура та динаміка незаконного заволодіння транспортними засобами / А. В. Кандаурова // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 439–442.

6. Криміногенна ситуація в Україні: 2012–2013 роки: стан, тенденції, прогноз: аналітичний огляд. – К.: Київ. нац. ун­т внутр. справ. – 2014. – 73 с.

7. Патрелюк Д. А. Способи підготовки, вчинення та приховування незаконних заволодінь транспортними засобами, вчинених неповнолітніми / Д. А. Патрелюк // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 711–717.

8. Шкода С. А. Кримінально­правова кваліфікація незаконного заволодіння автотранспортними засобами // Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2010. – С. 2.

9. Бесчастний В. Особливості реалізації державної політики України у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті // Віче. – 2013. – № 6. – С. 2–5.

Автор: Олексій ДІДУК