№9, травень 2014

Земля під соснами і досі стогнеЗемля під соснами і досі стогне

… Цей ліс, здається, не заспокоївся донині. Якщо прислухатися, можна почути його надривне дихання.

Від мого дому до місць тих трагічних подій велосипедом дістаєшся за 20 хвилин. Дорогою лишень встигай вловлювати нагадування про не таку вже й далеку минувшину. Ліс за столичною околицею ДВРЗ, вздовж траси на Бровари, рясніє воронками та землянками. Душа перевертається, коли наштовхуєшся на залишки вельми дивної інфраструктури: вони свідчать про колишні драми, що розігрувалися в цій місцині. Там­сям можна знайти рештки бетонних споруд, доріг, фундаментів, електричних стовпів. Є навіть щось на кшталт давно випатраного корівника (хоча корівників на два поверхи не буває).

Історія перетворення хащів поблизу селища Биківня на гігантську могилу розпочалася у 1930­х з резолюції Київської міської ради стосовно відведення цієї землі «для спеціальних потреб». «Потреби» були в Київського облуправління НКВС: протягом 1937 – 1941 рр. у своїх підвалах воно розстрілювало тисячі громадян, зокрема цвіт нації – знаних митців, письменників, учених, лікарів, інженерів. Місця для поховання катастрофічно бракувало. Коли розсекретили архіви, дізналися деталі. Тіла безневинно убієнних привозили з Києва вантажівками, критими брезентом. Також лісом ходив дизель­трамвай № 23, що вдень виконував роль громадського транспорту на відрізку Київ—Бровари, а ночами перевозив трупи. (До слова, й тепер районом ДВРЗ курсує трамвай із таким самим номером). Часто засуджених до страти розстрілювали просто біля ям, які потім заливали кількаметровим шаром бетону.

У версіях стосовно того, скільки репресованих покоїться під тутешніми соснами­березами, науковці не одностайні. На переконання деяких, кількість сягає навіть 225 тисяч. А ось сайт Національного історико­меморіального заповідника «Биківнянські могили» називає ймовірний цифровий відрізок у 100–120 тисяч людей. Є серед закатованих представники різних національностей. Зокрема, авторитетні джерела розповідають про 1980 поляків, страчених тут у 1940­му.

До 2012­го меморіальний комплекс складався зі скромного хреста, кількох гранітних брил та безлічі табличок із фотографіями на стовбурах дерев, що, у свою чергу, були перев’язані стрічками та рушниками (ці імпровізовані пам’ятники – справа рук родичів репресованих). Два роки тому територію заповідника оновили силами українців та поляків, котрі створили спільний меморіал. Врешті з огляду на архітектурне рішення він вийшов велично­лаконічним.

Найбільше в Україні поховання жертв політичних репресій (236 гектарів) за масштабом злочину прирівнюють до Бабиного Яру та найжорсткіших фашистських концтаборів.

…Раптом велосипед вирулює на стежку, біля якої – камінь із написом: «Найдорожче у вас – воля. Ми оплатили її життям».

Історія має хибну звичку повторювати власні непривабливі фрагменти. Найважливіше, що треба робити нині і завжди, – боронити відвойовану свободу, берегти її від будь­яких нахабних зазіхань.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня