№9, травень 2014

Війна без фронту, гібридний терор, повзуча диверсія

Нові виклики для силових структур держави

Події в південно-східному регіоні держави вкотре привернули увагу суспільства до готовності Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів забезпечувати національну безпеку держави в умовах загрози зовнішньої збройної агресії, а також активізації сепаратистської та терористичної діяльності.

Ситуація

Україна вперше за свою історію стикнулася з проблемою широкомасштабної терористичної діяльності, якою охоплено цілий регіон держави. Аналіз відкритих публікацій щодо зазначеного питання в пересічного громадянина, безперечно, викликає низку запитань.

Насамперед незрозуміло, чому досить тривалий час правоохоронні органи держави не реагували на протиправні явища. Значна активізація дій сепаратистів і терористичні прояви спостерігалися ще наприкінці березня – на початку квітня, а рішення провести антитерористичну операцію (далі – АТО) ухвалили лише через два тижні й тільки на початку травня розпочалися активні дії підрозділів, залучених до участі в АТО.

Більше того, дії підрозділів військових формувань та правоохоронних органів на початковому етапі операції мали вкрай низьку ефективність, супроводжувалися неодноразовими випадками невиконання ними завдань, а також фактами захоплень бойовиками озброєння й бойової техніки. Попередній аналіз свідчить, що наші силові структури виявилися недостатньо готовими до такого сценарію, а можливо, й до ширшого спектра завдань щодо реагування на нові виклики та загрози.

Непокоять і бездіяльність місцевих органів влади й численні випадки самоусунення співробітників правоохоронних органів Донецької та Луганської област ей від виконання службових обов’язків.

Безперечно, наведеним фактам немає виправдання. Особливо з огляду на те, що їх наслідком стали захоплення заручників, цивільних і військових об’єктів, неабияке загострення суспільно­політичної обстановки в регіоні та людські жертви.

Водночас замовники та організатори протиправних дій отримали додатковий час на нарощування ресурсів, формування й озброєння підрозділів сепаратистів, проведення заходів деструктивного інформаційного впливу та розширення мережі осіб, які їх підтримують.

Усе це спрямовано і працює на штучне формування у населення стійкого почуття ненависті до держави, спротиву їй, а за кордоном – поширення думки про неспроможність українського керівництва впливати на ситуацію в країні, забезпечувати дотримання силовими структурамиправ і свобод громадян.

Дещо з історії питання

Для розуміння сутності проблеми слід звернути увагу на нашу недавню історію реформування й розвитку складових елементів сектору безпеки та оборони держави. На жаль, картина вимальовується досить невтішна. Більшість вітчизняних експертів, які опікуються питаннями національної безпеки, одностайно визнають, що протягом кількох років, які передували нинішній кризовій ситуації, під гаслами реформування та розвитку силових структур здійснювалося їхнє необґрунтоване скорочення та навіть навмисне зниження рівня бойового потенціалу.

Це підтверджують матеріали розслідування, ініційованого в березні нинішнього року тепер уже колишнім виконувачем обов’язків міністра оборони України Ігорем Тенюхом одразу після призначення на посаду. У матеріалах розслідування зафіксовано численні приклади підриву стану боєздатності Збройних Сил України, фактичного руйнування системи управління, зниження боєздатності. Копії матеріалів розслідування направлено у відповідні інстанції, тому хочеться сподіватися на належну оцінку керівництвом держави та правоохоронних органів «ролі в історії» тих чи інших посадових осіб. До речі, деякі з них уперто та досить цинічно продовжують шукати собі місце під сонцем у сучасній системі державного та військового управління.

Не набагато кращі підходи були й у інших військових формуваннях та правоохоронних органах. Зокрема, Державна прикордонна служба України та Внутрішні війська МВС України (далі – ВВ, а на сьогодні це Національна гвардія) заходи з власного реформування проводили під гаслами фактичної демілітаризації та трансформації від статусу військового формування до правоохоронного органу. Хоча лише десяток років тому ВВ мали у своєму складі численні підрозділи на бронетехніці, із засобами вогневої підтримки, включаючи міномети та зенітні установки тощо. А нинішні телесюжети свідчать, що підрозділи Національної гвардії (колишні Внутрішні війська) висуваються під час участі в антитерористичній операції на звичайних автобусах.

Також були фактично «спущені на гальмах» деякі питання підготовки силових структур держави до участі в боротьбі з тероризмом. Нагадаємо, що масові терористичні атаки 2001 року у США стали для багатьох країн каталізатором розбудови національних систем боротьби з тероризмом. В Україні також було розгорнуто відповідну роботу, починаючи від прийняття Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і створення Антитерористичного центру при СБУ до системної підготовки відомчих сил і засобів для участі в АТО. Але фахівці констатують: з 2010 року відбувалося поступове зниження такої активності. Безперечно, підготовка до «Євро­2012» на певний час привернула увагу керівництва держави до проблематики боротьби з тероризмом, але це не виправило ситуації. Зокрема, сценарії щодо умовних масових терористичних актів у межах кількох регіонів держави фактично не розглядалися, а відповідні дії не відпрацьовувалися. На моє запитання в 2012 році до командувача ВВ МВС генерала С. Шуляка щодо цієї проблеми відповідь була дуже відверта: «Тема боротьби з тероризмом уже не модна й нашим керівництвом не сприймається»… Як то кажуть, без коментарів. Однак питання все­таки залишаються. Що це було: непрофесіоналізм чи свідоме руйнування загальнодержавної системи боротьби з тероризмом?

Нормативно­правова база та практика її застосування

Оскільки кризова ситуація всередині держави та навколо неї має комплексний характер, постає питання системного залучення всіх наявних ресурсів для її розв’язання. Водночас питання застосування державою сили в будь­яких проявах є досить чутливим для громадян України та світової спільноти й потребує чіткого нормативно­правового врегулювання.

На теперішній час дії органів військового та іншого управління, підпорядкованих їм формувань нормативно передбачені за декількома варіантами. Основними з них є правові режими надзвичайного та воєнного стану, а також спеціального режиму антитерористичної ситуації, в межах яких передбачається комплексне застосування відповідних сил і засобів. Кожне військове формування або правоохоронний орган також виконують притаманні їм завдання на підставі низки профільних нормативно­правових актів, наприклад, законів України «Про Службу безпеки України», «Про Збройні Сили України», «Про міліцію» тощо.

Можна погодитися з позицією провідних українських фахівців, що (виходячи з аналізу ситуації, яка склалася в південно­східних областях держави) для запровадження правового режиму воєнного або надзвичайного стану достатніх підстав не було. Оскільки характер та масштаб протиправних дій мав ознаки масової терористичної діяльності, то цілком виправданим стало прийняття керівництвом держави рішення саме про проведення антитерористичної операції. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» загалом визначає повноваження суб’єктів боротьби з тероризмом і формат їхньої участі в проведенні антитерористичної операції, включаючи питання запровадження певних обмежень у районі її проведення та порядок застосування зброї і спеціальних засобів.

Хоча слід зазначити, що рівень нормативно­правового регулювання діяльності сектору безпеки та оборони держави все­таки виявився недостатнім. Передовсім чітко проявилися попередні прорахунки в питаннях розробки та ухвалення відповідних законопроектів. Наприклад, ще 2004 року було розпочато роботу над проектом закону України «Про боротьбу з екстремізмом». З огляду на нинішні реалії потреба такого законодавчого акта особливих сумнівів не викликає. Але ще кілька років тому актуальність проблеми екстремізму нашими високопосадовцями не сприймалася загалом, тож на певному етапі підготовку законопроекту згорнули.

Проте слід рішуче припинити спекуляції на тему нібито відсутності правових підстав залучення Збройних Сил України до антитерористичної операції та боротьби з тероризмом. Коли таку оцінку нав’язують російські провідники сепаратистського терористичного сценарію, це закономірно. Але коли деякі доморощені військові керівники замість надання пропозицій щодо активних кроків з припинення терористичної діяльності намагалися переконати оперативний штаб з проведення антитерористичної операції в незаконності залучення підрозділів Збройних Сил України до виконання завдань у рамках АТО, то це викликає запитання не тільки щодо їхньої фаховості, а й до відданості народові, на вірність якому вони присягали.

У статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» чітко прописані повноваження Міністерства оборони України та інших органів військового управління щодо боротьби з тероризмом. Зокрема, «Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини Збройних Сил України забезпечують захист відтерористичних посягань об'єктів Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що знаходяться у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; організовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово­Морських Сил Збройних Сил України в разі вчинення терористичного акту в повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави з­за меж України».

Хочеться звернути увагу читачів на положення цього закону, пов’язане з участю ЗС України в проведенні АТО в разі виникнення терористичної загрози безпеці держави з­за меж її території.

Зазначмо, що лише особисте втручання виконувача обов’язків міністра оборони України генерал­полковника Михайла Коваля дало змогу виправити ситуацію. До речі, керівництво Служби безпеки України підтвердило під час зустрічі з автором цієї статті, що у відповідному рішенні про проведення АТО чітко приписано: терористична загроза має джерело виникнення з­за меж території держави. Гадаю, тут коментарі зайві. Тож у керівництва держави та Міністерства оборони України є підстави замислитися над тим, «хто є хто?», а також здійснити певні кадрові зміни.

Необхідно звернути увагу й на врегулювання в підзаконних актах механізмів реалізації деяких завдань, визначених для силових структур. Наприклад, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України на підставі статті 17 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» має право «порушувати в установленому порядку питання про припинення інформаційної діяльності з використанням інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно­телекомунікаційних систем в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності в разі порушення ними вимог законодавства у сфері захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного та/або технічного захисту інформації».

Водночас фактичне використання зарубіжними провідниками сценарію розшматування України інформаційного простору нашої держави з протиправною терористично­пропагандистською метою дає підстави стверджувати, що практичні механізми реалізації положень наведеного закону поки що не відпрацьовано. Тож інформаційний простір України перебуває в небезпеці.

Проте є позитивні приклади нормативного врегулювання питань діяльності сектору безпеки та оборони держави в оперативному режимі та без будь­яких бюрократичних перепон. Зокрема, лише дві доби знадобилося від оприлюднення ініціативи низки громадських організацій щодо кадрового посилення силових структур держави за рахунок своїх патріотично налаштованих офіцерів запасу до видання 5 травня 2014 року виконувачем обов’язків Президента України відповідного указу щодо проходження військової служби в резерві Служби безпеки України.

Перспективи

Нині в пресі акцентують, що Росія веде з Україною «гібридну» війну. І справді, не оголошені війною дії військових на нашій території нібито війною і не є, але це – війна терору, війна без фронту, повзуча диверсія. Однак те, що нашій країні ніколи не доводилося бути в такій ситуації, не є виправданням того, що антитерористична операція поки що своїх цілей не досягла. І це неприпустимо на тлі прогнозованої подальшої активізації проросійських бойовиків. Нинішня дестабілізація, яка почалася в перших числах квітня, є лише «квіточками». Якщо не вжити екстрених та рішучих заходів, дуже скоро ми побачимо «ягідки». Необхідно бити на сполох.

Нагадаємо цілком очевидні речі, що боротьба з тероризмом є системною діяльністю щодо запобігання, виявлення, припинення, та мінімізації його наслідків. При цьому антитерористична операція – лише одна з форм боротьби з тероризмом, яка передбачає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою.

Успіху можна досягти лише в разі дотримання законності під час проведення АТО та неухильного додержання прав і свобод людини й громадянина; комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально­економічних, інформаційно­пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності запобіжних заходів; дотримання принципів невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності; нерозголошення «чутливих» відомостей про проведення АТО, а також про склад її учасників; єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцій, тощо. Якщо це не врахувати, ситуація може розвиватися дуже негативно, навіть обернутися громадянською війною, до чого нас посилено штовхає Росія.

Можна дошкульно критикувати найвище керівництво держави. Але треба розуміти: успіх операції значною мірою залежить від керівників середньої ланки та безпосередніх учасників АТО. Хоча керівники підрозділів середньої ланки повідомляють, що накази доходять до них у дещо спотвореному вигляді й без конкретики. Але ж силові структури мають самі чітко знати та розуміти завдання й цілі, порядок своїх дій, і зокрема щодо застосування зброї. Нехтування прописними правилами призведе то того, що українським силовикам, та й загалом державі буде набагато складніше протидіяти терористам.

Наприклад, у «Статуті гарнізонної та вартової служби» чітко сказано, що вартові (які охороняють військові об'єкти, зокрема й базові табори силовиків) зобов'язані застосовувати зброю в разі нападу на них чи на об'єкт, який вони охороняють. У рамках антитерористичної операції ця вимога цілковито ігнорується. Навпаки, від силовиків вимагають за певних умов у жодному разі не застосовувати зброї на ураження.

Складовою успіху АТО є чітка взаємодія силових структур. Адже АТО – це комплексне використання підрозділів різних силових відомств (спецслужб, МВС, Національної гвардії, Збройних Сил України) та їхня взаємодія. Усі питання взаємодії слід вирішувати на місцях, а не через Київ. У ЗМІ наводили яскравий приклад – аеродром під Краматорськом, де розташований базовий табір силовиків. Коли відбувалося бойове зіткнення, йшов запит на застосування авіації та бронетехніки, телефонували керівництву про вогневу підтримку. Їм відповідали люди з великими зірками на погонах: «Хлопці, тримайтеся!». Рішення про відкриття вогню приймати не хотіли. А ці питання повинні вирішувати дуже оперативно, й на відповідних посадах мають бути люди, здатні перебудовувати свою свідомість дуже швидко та, найголовніше, брати на себе відповідальність за накази, вести за собою підлеглих. Багатьох жертв серед силовиків можна було б уникнути, розв’язавши цю проблему.

Виникають також запитання й до процесу забезпечення наших силовиків на місцях. Промовистий випадок – отруєння військовослужбовців на блокпосту. Тож система логістики працює дуже слабо.

Наші силовики потребують також адекватної інформаційної підтримки. Через соціальні мережі поширюється чимало інформації, котра їм шкодить. Наприклад, відео про передислокацію наших підрозділів із зазначенням географічних пунктів або ж свідомі деструктивні коментарі... Це знижує ефективність дій під час АТО. І ніхто за це не відповідає. Хоча досить просто виявити людей, які транслюють відверту брехню, розкривають «чутливу» інформацію та підтримують активні контакти з терористами, й вжити стосовно них заходи, передбачені законом, а представників відповідних закордонних ЗМІ оголосити персонами «нон ґрата».

Отже, цілком очевидно, що нині українське керівництво змушене вирішувати вкрай складне завдання ліквідації внутрішнього конфлікту та стримування безпосередньої загрози зовнішньої агресії водночас із вжиттям заходів з «переформатування» всього сектору безпеки та оборони держави. Для подолання кризової ситуації необхідно терміново, методично, послідовно й грамотно розібратися з передумовами її виникнення та зробити правильні висновки для підвищення рівня захищеності реалізації національних інтересів від будь­якого протиправного втручання.

Автор: Тетяна САВЧЕНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня