Локомотив змін

Тривалий час ні влада, ні громадськість не приділяли вітчизняній науці належної уваги, залишивши українських учених сам на сам з їхніми проблемами, що ставали дедалі гострішими і масштабнішими. За останні кілька місяців ситуація почала змінюватися, наукова спільнота сьогодні налагоджує діалог і з державними інституціями, і з суспільством. Особливо активно розвивається він із Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти, який ініціював широке суспільне обговорення засад законодавства про науку, а недавно провів «круглий стіл», присвячений розгляду Концепції розвитку Національної академії наук України на 2014-2023 роки.

«Світ динамічно змінюється і таким темпом має змінюватися наука»

У вступному слові на відкритті «круглого столу» Голова Комітету з питань науки і освіти народний депутат України Лілія Гриневич охарактеризувала нинішні виклики як для наукової сфери, так і загалом для української державності.

– Сьогодні ще більше загострюється наше усвідомлення того, що без розвитку науки, впровадження інновацій і нових технологій Україна не може бути конкурентоспроможною серед інших країн і набувати динамічного розвитку, – сказала Лілія Михайлівна.

На її погляд, в нинішній ситуації вітчизняна наука потребує оперативного втручання, косметичними змінами вже не обійтися, бо «коли руйнується фундамент, не можна казати, що ми ремонтуватимемо фасад».

За словами Лілії Гриневич, до комітету надійшло дуже багато пропозицій від наукових установ, вищих навчальних закладів, представників наукової громадськості, які мають часом діаметрально протилежне бачення реформування Національної академії наук. Зазначивши, що нав­коло дискусії в соціальних мережах, присвяченої законодавству про науку, сконцентрувалося дуже цікаве і компетентне коло людей, вона дослівно процитувала двох користувачів, які залишили доволі типові коментарі під повідомленням у Facebook про цей «круглий стіл»:

– НАН України треба розформувати, пенсіонерів – на заслужений відпочинок, всі ресурси і творчих людей – в університети, нехай читають лекції, організовують дослідження разом із молоддю. Наукові ресурси також передати вишам. Науку повинні робити магістри, аспіранти, докторанти;

– Домінуюча роль Національної академії наук України в науковій сфері очевидна. І заклики до швидкого її переформатування і розшматування між університетами – від відсутності розуму. Нам треба зберегти і розвивати академію достатньо швидко, але еволюційно. Голов­ним напрямом в реформі НАНУ має стати її демократизація.

До речі, подібні полярні думки, висловлені в соцмережах, лунали й під час обговорення концепції на «круглому столі». Лише ніхто не висловився за те, щоб усе залишити, як є. А ось позиції щодо реформування академії були різними.

– Ми не прагнемо переформатування Національної академії наук до статусу почесного наукового товариства, як це сталося в Росії, розуміючи, що такі спроби можуть призвести до знищення науки в Україні, розбазарювання майнового комплексу Національної академії наук, включаючи весь запас земель. Національна академія наук має бути збережена як самоврядна наукова організація. У той самий час структура і спосіб функціонування Академії наук є такими, що втрачають свою ефективність, – висловила позицію комітету Л. Гриневич.

В основу реформування Національної Академії наук України вона запропонувала закласти такі основоположні принципи:

– демократизація роботи, що полягає в посиленні самоврядності наукових установ, розширенні повноважень учених рад, обранні учасників загальних зборів широкою науковою громадськістю, ротації керівних кадрів через кожні 10 років тощо;

– демонополізація наукової діяльності шляхом створення рівних умов усім учасникам конкурсу для отримання бюджетних замовлень на виконання науково­дослідних робіт чи надання наукових послуг;

– незалежне експертне оцінювання результативності наукової діяльності із залученням провідних зарубіжних експертів;

– корпоратизація, тобто поєднання освіти, науки і бізнесу за напрямами інноваційної економічної діяльності;

– соціальна справедливість у оплаті праці шляхом вирівнювання міжпосадових окладів працівників наукової сфери;

– інтеграція у світовий дослідницький простір.

Пояснюючи ці принципи, голова комітету визнала що «науковці інтегруються, мабуть, найкраще в Україні», але підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС відкриває нові можливості для розширення такої інтеграції. В реформуванні також важливо передбачити формування стратегічних напрямів досліджень на основі довготривалих прогнозів науково­технічного і соціально­економічного розвитку держави; проведення інвентаризації діяльності НАН України, її майнового комплексу з метою визначення наукових напрямів і установ, що мають справжні перспективи розвитку, для їх подальшої підтримки; інтеграцію дослідних інститутів з університетською наукою через систему підтримки спільних грантів, спільних дослідницьких структур, лабораторій спільного використання і підтримку науково­викладацького сумісництва. Запропоновано поступово збільшувати грантову частину фінансування наукових досліджень, щоб у підсумку довести її до 80% від бюджету на науку.

– Наука має стати локомотивом соціально­економічних змін у нашій країні. Світ динамічно змінюється і таким темпом має змінюватися наука, – наголосила Л. Гриневич.

«Удосконалення і розвиток без руйнування здобутків академії, перевірених часом»

Віце­президент НАН України академік Антон Наумовець представив концепцію розвитку Академії наук на наступні 10 років.

– Дуже важливим завданням Національної академії наук є виконання на світовому рівні фундаментальних досліджень, тому що з них починаються всі новації, – зазначив Антон Григорович. Він розповів про цілеспрямовані дослідження, коли фундаментальні явища вивчаються з метою якомога ширшого практичного застосування. За його словами, нині домінує програмний метод фінансування, коли виділяються основ­ні пріоритетні напрями, підтримані на державному рівні. Це охорона здоров'я, інформаційні технології, нові матеріали, енергетика, нанотехнології, електроніка, корисні копалини, космос і ресурс стратегічних споруд. Особливої уваги заслуговують так звані міждисциплінарні дослідження, бо саме там зроблять найбільше відкриттів. Академік навів низку прикладів, розпочавши з електрозварювання «живих тканин», унікальна технологія якого розроб­лена в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона.

Детально пояснив А. Наумовець своє ставлення до пропозиції передати ресурси академічної науки університетам. Він спростував тезу, що за кордоном майже вся наука зосереджена у вишах, проілюструвавши конкретними фактами науковий ландшафт Німеччини та інших розвинених країн. Скажімо, в Німеччині успішно діють наукові товариства, яких там налічується 252 з майже 100­тисячним персоналом і бюджетом, забезпеченим державою, в сумі до 9 мільярдів євро. У Сполучених Штатах велику наукову роль відіграють національні лабораторії. А у Франції найбільша урядова дослідницька організація – це Національний центр наукових досліджень.

Повертаючись до концепції, промовець поінформував, що найближчим часом академія прийме конкретний план її реалізації, де будуть названі виконавці, строки, відповідальні особи. Основний підхід полягає в тому, щоб забезпечити «вдосконалення і розвиток, але без руйнування здобутків академії, перевірених часом».

Доповнив виступ Антона Наумовця віце­президент НАН України академік Анатолій Загородній. Він наголосив, що закладені в концепцію нові підходи щодо організації наукових досліджень, сформовані «в результаті широкого і доволі гострого обговорення в науковій спільноті, й загалом сама концепція є наслідком усвідомлення необхідності вдосконалення роботи академії в сучасних умовах». Перевага цих підходів полягає в ширшому застосуванні програмно­цільових методів, які дають змогу, з одного боку, підсилити міждисциплінарну складову досліджень, а з другого – розширити міжнародну наукову співпрацю. Важливо, що вони враховують потреби сьогодення і при цьому не відбувається руйнації тих принципів, які вже витримали випробування часом.

Голова Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації України академік Володимир Семиноженко підкреслив, що держава, яка хоче претендувати на конкурентоспроможність, повинна мати наукові засади розвитку, і не тільки загальні засади, а сучасні технології, за якими працює економіка. Тому, на його думку, було б набагато краще сьогодні обговорювати не загальну концепцію, а вже абсолютно конкретний план заходів. Останнім часом ініціюється багато того, що не сприяє інноваційному розвитку країни, тому він запропонував накласти мораторій на прийняття будь­яких рішень стосовно науки без розгляду науковою громадськістю разом із Комітетом з питань науки і освіти до прийняття нового закону про науку.

Учасники «круглого столу» академік­секретар відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України Микола Жулинський, ректор Харківського національного університету ім. Каразіна Віль Бакіров, віце­президент Національної академії медичних наук України Юрій Кундієв, директор Центру дослід­жень науково­технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва НАН України Борис Малицький, президент–генеральний конструктор Державного підприємства «Антонов» академік Дмитро Ківа, академік­секретар відділення історії, філософії та права НАН України Олексій Онищенко позитивно оцінили концепцію розвитку академії. Проте в багатьох виступах пролунало чимало і різких критичних оцінок, які не можна назвати безпідставними.

«Не робити з академії Міністерство науки»

– Загалом, хто визначає напрями досліджень? – запитує віце­президент Асоціації інноваційного розвитку України Віктор Галасюк. – Бо, як це вбачається з концепції, переважно зберігається роль держави як замовника. Але ми з вами розуміємо, що грошей в бюджеті немає і найближчим часом не буде. Тому виникає необхідність здобути додаткове фінансування для Академії наук, переорієнтувавши його на бізнесові засади. Слід замовляти те, що потрібно бізнесу, щоб було гарантовано впровадження. А з концепції випливає, що акценти робляться на поглибленні взаємозв'язку стосунків Академії наук з Кабінетом Міністрів, з іншими владними органами. Наразі актуальніше запровадити модель потрійної спіралі, коли освіта, наука, університети, держава і бізнес співпрацюють. Причому головна роль тут має відводитися бізнесу, бо немає сьогодні іншого «драйвера», який здатен витягнути і науку, і державу.

– Розробники концепції всіляко уникають будь­яких порівнянь нашої Академії наук із закордонними установами, які теж називаються академіями наук, але побудовані зовсім за іншим принципом, – вважає доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України Володимир Кузнєцов. – Автори концепції ухиляються від об'єктивного ставлення до реальної ситуації в академії, тобто від з'ясування всього спектру справжніх причин занепаду української науки, від визнання власної відповідальності, власних помилок.

Потрібно провести тотальний аудит як окремих науковців, так і академічних установ за прийнятими в цивілізованому світі критеріями ефективності наукової діяльності. Потрібне масштабне соціологічне дослідження різних груп науковців, з'ясування їхніх проблем та бачення їхнього розвитку. Потрібен ретельний економічний аналіз Академії наук за критеріями «витрати – зиск». Здійснення цих емпіричних досліджень потребує часу, ресурсів і професійних кадрів. Але без результатів цих досліджень та їхнього осмислення будь­які розмови про реформи науки залишаться захмарними замками, планами на піску.

– Складається враження, що ця концепція має на меті перетворити Академію наук у Міністерство науки, – заявила виконавчий директор Українського наукового клубу Наталя Шульга. – А це неактуально і непрогресивно у ХХІ столітті. Тому зараз варто не робити з академії Міністерство науки, а навпаки подумати про її лібералізацію, децентралізацію і демонополізацію у широкому сенсі...

Директор українсько­німецького центру «Редокс» Валерій Грищук на початку виступу процитував напис на стіні Боннського технічного музею:

– Німеччина після Другої світової війни опинилась в катастрофічному стані. Зруйнована економіка, шалені контрибуції, країна поділена на зони окупації, морально спустошена своїм нацистським минулим. Єдине, що нам залишилось, – зайнятись наукою і технікою.

В. Грищук зазначив, що така мета була не тільки зафіксована у написі, а й здійснена на практиці, тому Німеччина перетворилася на могутню економічну державу з великим науково­технологічним потенціалом. А успішна діяльність згаданих академіком А. Наумовцем її наукових товариств зумовлена тим, що вони створили між собою конкурентний ринок, займаючись одночасно однією і тією самою актуальною проблемою.

На його думку, для створення такого конкурентного середовища слід розглянути концепцію розвитку не тільки Національної академії наук, а й галузевих академій та вищої школи. А потім шляхом оптимізації наукових зв’язків розробити загальну концепцію. Тоді й будуть позитивні зрушення.

Доктор фізико­математичних наук Максим Стріха вважає, що в умовах «страшної бюджетної біди, політичної непевності, перехідного періоду ця концепція є доброю з однієї простої причини: будь­які реформи апріорно неможливо здійснювати за такого фінансування, яке є». За його словами, організм науки такий ослаблений, що «будь­яке радикальне втручання його просто вб'є». А поки що академія тримається завдяки своїй консервативності й тому, що є багато людей, для яких наука стала справою життя.

– Але це, звичайно, не стратегічна концепція, не концепція розвитку, а концепція перехідного періоду виживання. І так її й треба сприймати, – констатував М. Стріха.

* * *

Підсумовуючи результати роботи «круглого столу» Лілія Гриневич резюмувала:

«Наше обговорення концепції розвитку Академії наук надало впевненості, що ми зробили правильно, коли внесли Постанову Верховної Ради про проведення 2 липня парламентських слухань «Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково­технічної сфери держави». Ця проблема специфічна, вона потребує врешті визнання пріоритетності в державній політиці науки, інновацій та їх впровадження. Тому нам треба запросити на ці слухання урядовців, котрі приймають сьогодні державні рішення. Ми маємо туди привести представників Міністерства економіки і запропонувати їм пакет вимог. Ми маємо туди привести митників і розказати їм, що таке «наукове вікно». Ми там повинні поставити питання гуманітарної катастрофи і ролі науки для її подолання. Ви бачите, що сьогодні вимальовується вже ціла низка питань, які потребують міжвідомчої координації. Я дуже сподіваюсь, що на слухання ми вже винесемо пакет законодавчих ініціатив, які можуть бути затверджені в парламенті. Це ті завдання, які Комітет з питань науки та освіти ставить перед собою і, звичайно, зможе виконати тільки за підтримки наукової спільноти».

Автор: Олександр МАЛІЄНКО