№7, квітень 2014

Окупанти не пройдуть!Окупанти не пройдуть!

Тривога – ось головне відчуття, яким просякнуте повітря, коли наближаєшся до Криму. Тривога відчувається в розмовах незнайомих людей, які обговорюють останні політичні події, наголошуючи на їх військовому аспекті; вона – у поглядах простих людей, коли вони дивляться на військового, що мимоволі опинився з ними поруч. Нарешті, тривога проявляється в тому запитанні, яке деякі цивільні таки наважуються поставити незнайомим воякам: то що, війна буде?

– Оце так сюрприз! – відреагувала моя супутниця, дев'ятнадцятирічна студентка Алла, побачивши армійський БТР, обкладений мішками з піском, що стояв поблизу греблі Каховської ГЕС з боку Криму.

Востаннє дівчина проїжджала цією дорогою місяць тому, але тоді ще військової техніки тут не було. Тепер підходи до ГЕС охороняють бійці внутрішніх військ і члени місцевої самооборони, в рішучості яких відстояти рідний край можна переконатися за двома написами, зробленими просто на земляному валу. Слова «Україна» і «Путлер, геть!», викладені за допомогою автомобільних покришок, пофарбованих у білий колір, щоб їх було видно здалеку, вочевидь дають зрозуміти, що російські війська в Херсонській області – небажані гості.

– У нас у групі всі проти того, щоб Росія до нас лізла, – розповідає Алла про настрої, які панують серед херсонської студентської молоді. Щиро кажучи, трохи страшно їхати додому, адже рідні перебувають поряд із кримським кордоном, де тепер розташовані російські війська, – зізнається вона.

Мешканцям маленького села Каїрка, розташованого буквально на кордоні з Кримом, теж не хочеться, щоб українська влада змінилася на російську.

– Ми цих кацапів до себе не чекаємо, – безапеляційно й трохи грубувато заявив водій сільського мікроавтобуса Олексій, який розвозить жителів на роботу, а ввечері забирає додому. – Незрозуміло, чого їм досі світло, газ і воду не перекрили, – дивується сільський мешканець милосердю українського уряду.

А ось українських військових, котрих останнім часом з'явилося на кордоні з Кримом досить багато, селяни дуже поважають і підтримують.

– Я нашим солдатикам недавно гаряченького відвозила, щоб їм там не голодно було, – каже одна з жінок.

Виявляється, що частують солдатів смачненьким майже всі мешканці селища.

– Моя дружина сьогодні молоко їм носила, – підтверджує слова супутниці водій Олексій.

Примітно, що підгодовувати українських військових мешканці невеликого населеного пункту примудряються й тоді, коли багато хто з них майже щодня їздить на роботу за 80 кілометрів від рідної домівки.

– Народ і армія єдині! Актуальність цього ніби затертого гасла ми нині відчуваємо, як ніколи, гостро, – зізнається заступник командира батальйонної тактичної групи по роботі з особовим складом Олег Р. – Якби не місцеві мешканці, не їхня всебічна допомога, нам було б значно складніше. Бо ми прибули сюди, подолавши чималу відстань від пункту дислокації частини. Із собою в дорогу можна було взяти не так уже й багато. Головне, звичайно ж, – техніка та озброєння. Тепер усе, чого бракує для життя в польових умовах, нам надає народ, – зізнається офіцер.

Поки тривала розмова, до позицій українських військових під'їхали легковик і два мікроавтобуси, набиті провізією та іншим «скарбом». Приїжджі – бізнесмени з містечка Зеленодольська Апостолівського району Дніпропетровської області.

– Усім миром скинулися для допомоги нашим військовим, – каже один із них. – Кинули клич серед підприємців, щоб дали, хто скільки зможе. На наше здивування, ідею підтримали не лише бізнесмени, а й бюджетники і навіть пенсіонери. Ті, хто в нас копійки рахує, живучи від зарплати до зарплати, від пенсії до пенсії. Однак усі вони теж вирішили докласти свою дещицю. Тож набралось аж три машини всілякого добра, які ми й пригнали сюди.

– Бачите, що діється, – із задоволеною усмішкою зауважує Олег Р. Люди їдуть до нас із Києва, Кривого Рогу, Херсона, не кажучи вже про прилеглі села та містечка. Крім продовольства, привозять ліхтарі й батареї до них, біноклі, військову амуніцію та спорядження, білизну, сигарети, ліки тощо, – загинає пальці на обох руках офіцер.

У дитсадку довколишнього села з привезених продуктів військовим зголосилися готувати їжу, там­таки для них облаштували лазню. Частими гостями у воїнів стали й представники церкви. Причому багатьох конфесій: і православні обох церков, і греко­католики, і протестанти.

– Приїжджають, говорять із солдатами про Бога. Але не тільки наставляють словом – завжди із собою щось матеріальне везуть: їжу, одяг, засоби гігієни. Вчора навіть пральну машину привезли, коли дізналися, що в нас прати нічим. А ще колишні військові з числа протестантів допомагають нам окопи облаштовувати: приїжджають і особисто їх лопатами риють. Я такого за 28 років служби в армії ще не бачив, – щиро зізнається офіцер.

Окрім широкої матеріальної допомоги, населення країни підтримує своїх військових морально.

– Майже всі, хто приїздить, обов'язково привозять із собою всілякі послання, які пишуть нам і дорослі, і діти. Там і малюнки, і проза, і навіть вірші є. Люди такі слова добирають, що в солдатів сльози на очі навертаються. Така моральна підтримка часом сильніше за зброю допомогти може, – переконаний майор.

Ми ведемо розмову на блокпосту, який обладнали українські військові за кілька кілометрів від кордону з Кримом. Там, на першій лінії, стоять українські прикордонники й здійснюють огляд усього транспорту, що прямує з Кримського півострова на материкову частину України. А українські військові готові в разі потреби підтримати колег­прикордонників вогнем своїх танків, БМП і самохідних гармат.

Грізна військова техніка видна будь­якому подорожньому: хоч як її маскуй, а в безмежному херсонському степу неможливо цілковито сховати таку кількість війська, що нині перебуває тут. Ці танки й БМП, закопані в землю й ті, що стоять на відкритих майданчиках, мішки з піском, котрі захищають табір військових, і самі військовослужбовці з автоматами за спиною – усе це разом лише підсилює почуття тривоги, яке відчуваєш, наближаючись до новоствореного українського кордону.

– Ми вже звикли до почуття небезпеки, що віє від російського кордону, – каже Олег Р. – Хоча своїм рідним про те, де перебуваємо, не кажемо. Вони знають, що ми на навчаннях, тому й не турбуються, – зізнається офіцер.

Далі заступник командира по роботі з особовим складом розповів, що російські військові ночами запускають освітлювальні міни. Відбувається це так: пострілом із міномета над українською територією «вішають» освітлювальну міну, яка, спускаючись на парашуті, освітлює все навколо. Українці в боргу не залишаються й, у свою чергу, «вішають» такого ж «ліхтарика» над російськими позиціями.

– А ще якось уночі росіяни переміщення техніки почали. Прикордонники нам про це перші повідомили. Ми тоді подумали, що, напевно, вже почалося, й після сигналу зайняли бойові позиції відповідно до плану. Але тривога виявилася марною: чи то росіяни нас перевірити вирішили, чи то ще щось, – згадує офіцер.

Утім, попри відсутність явних провокацій з боку росіян українські військові не розслабляються. Бо про те, що ситуація на кордоні тривожна, а перебіг подій може бути різний, аж до збройного вторгнення, свідчить зосередження військової техніки на російському боці. За даними розвідки, які систематично доводять до наших військовиків, навпроти них стоять у повній готовності до дій кілька десятків танків та іншої техніки.

Війни ніхто не хоче. Й, зокрема, українські військові, які нині перебувають тут. Але те, що в разі збройної агресії всі готові стояти до кінця, відчувається з настрою захисників.

– Сама думка про те, що в разі небезпеки ми можемо хоч трохи відступити, здається блюзнірською, – каже командир батальйонної тактичної групи Олександр П. – Настрій у всіх моїх підлеглих бойовий: якщо ворог ступить на нашу землю, боронитимемо її до кінця. Та все­таки дуже сподіваємося, що до цього не дійде.

Автор: Ярослав ЧЕПУРНИЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня