Славний син Полтавщини

Саме так відгукуються жителі краю про Івана Мусійовича Третяка – Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, радянського полководця.

Іван Третяк народився 20 лютого 1923 року в селі Мала Попівка Хорольського району на Полтавщині в селянській родині. Його батько Мусій Ілліч і мати Парасковія Омелянівна були потомственними селянами, тому й сина свого бачили саме спадкоємцем хліборобського роду. Тож, закінчивши семирічку, Іван вступив до Полтавського сільськогосподарського технікуму й навчався старанно. Утім, 1939 року, коли відбувалися події в районі річки Халхін-Гол, він, незважаючи на непризовний вік, написав листа народному комісару оборони СРСР Клименту Ворошилову з проханням направити у військове училище. Хоч як це дивно, але прохання сільського хлопця з Полтавщини нарком задовольнив. І вже в листопаді 1939-го Третяк їде до Астрахані, де, успішно склавши вступні іспити, стає курсантом стрілецько-кулеметного училища.

Напередодні Великої Вітчизняної війни 18-річний Іван Третяк отримав звання лейтенанта. Мрія його – захищати Батьківщину – здійснилася в грізний час.  У складі 19-ї стрілецької бригади, сформованої здебільшого з курсантів військових училищ, молодому командирові роти довелося брати участь у оборонних боях на Західному фронті, відступати… Після першого кульового поранення в січні 1942-го, виписавшись із госпіталю, він отримує призначення в 5-ту армію генерала Леоніда  Говорова. У складі прославленого з'єднання заступникові командира батальйону Івану Третяку довелося пройти, як то кажуть, Крим і Рим. Через кілька місяців його призначили командиром стрілецького батальйону, а пізніше – заступником командира полку.

…Літо 44-го. Попереду – Пушкінські Гори, добре знайомі з книжок місця, де жив і творив великий російський поет. А за 80 кілометрів – невелике містечко Опочка. Перед комбатом Третяком командир дивізії генерал-майор Андрій Стученко поставив бойове завдання: відірвавшись від полків дивізії, що здійснювали наступ, прорватися до річки Великої, форсувати її та у взаємодії з танкістами комбата Івана Кравченка заволодіти околицею містечка. Противника застали зненацька, й нічний бій тривав недовго. Завдання було виконано: 15 липня 1944 року Опочку, окуповану ворогом ще 5 липня 1941 року, визволили.

За цю сміливу операцію комбат Іван Третяк та командир кулеметного відділення гвардії старший сержант Олександр Дятлов удостоїлися звання Героїв Радянського Союзу.

У серпні 1944 року майор Третяк став командиром 87-го гвардійського імені М. В. Фрунзе стрілецького полку, створеного ще в роки громадянської війни. А було йому тоді лише 22!

На початку листопада 1944 року Іван Третяк уже втретє зазнав тяжкого кульового поранення. Та після госпіталю знову повернувся в рідний полк, брав участь у розгромі Курляндського угруповання німецьких військ.

…Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, він вступив до Військової академії імені М. В. Фрунзе, після закінчення якої був призначений заступником начальника відділу бойової підготовки 11-ї гвардійської армії. Але штабна робота обтяжувала бойового командира. Через рік він подав рапорт із проханням перевести на командну посаду. Бажання Третяка збулося: він став командиром 75-го гвардійського мотострілецького полку 26-ї гвардійської Східно-Сибірської Червонопрапорної, ордена Суворова II ступеня мотострілецької дивізії. 1956 року полковник Третяк прийняв командування цією дивізією та отримав звання генерал-майора.

І знову Москва. Цього разу – Військова академія Генерального штабу ЗС СРСР. Іван Мусійович закінчив її із золотою медаллю. Його призначили на посаду начальника штабу 18-ї загальновійськової армії, а через півроку направили до Групи радянських військ у Німеччині – начальником штабу 3-ї загальновійськової армії. Чотири роки служби, інтенсивного бойового навчання дали змогу здобути знання та досвід керівництва великим військовим з'єднанням.

У 1964 році – нове призначення: посада командувача 4-ї загальновійськової армії Закавказького військового округу. Після присвоєння звання генерал-лейтенанта його невдовзі призначили командувачем військ Білоруського військового округу, а 1976 року –  командувачем військ Далекосхідного військового округу. На цій посаді Іван Третяк прослужив 16 років, удостоївшись звання генерала армії.

Івана Мусійовича Третяка обирали депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань. Зокрема, і його земляки-полтавці.  1982 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Мусійовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. До речі, небагато воєначальників за часів СРСР удостоїлися честі носити на грудях ці дві найвищі відзнаки – за подвиг і за труд.

З 1986 року Третяк – головний інспектор–заступник міністра оборони СРСР. Пізніше – головком військ Протиповітряної оборони–заступник міністра оборони СРСР. У листопаді 1991-го, прослуживши в армії 52 календарні роки, Іван Мусійович вийшов у відставку.

Він нагороджений чотирма орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова III ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, двома орденами «За службу Батьківщині у Збройних Силах», трьома іноземними орденами, багатьма медалями.

До речі, військовий журналіст Микола Афіногенов описав цікавий факт. На початку 1990-х років у Збройних Силах РФ взялися реформувати війська протиповітряної оборони, тож вирішили запросити до начальника  Генштабу всіх живих на той час головкомів. Запросили й Третяка. Зібралися, чекають… А Івана  Мусійовича все нема! І от нарешті двері кабінету прочинилися й на порозі з’явився дідусь у цивільному з… авоською в руках, де лежали батон і кілька пакетів кефіру. Ось таким простим чоловіком доживав свій вік Іван Мусійович. Він пішов за обрій 3 травня 2007 року на 84-му році життя.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ