№3, лютий 2014
Виставка «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Центральний будинок художника. Київ.
Другий святвечір, просякнутий умиротворенням пічного короваю і пряних трав, автентичний спів хору, підспівування гостей, ірреальна піднесеність у повітрі мистецької зали… Цьому настроєві традиційна експозиція завдячує приуроченості до 200річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Дві сотні творів від більш як 120 художників з усієї країни прямо чи опосередковано пов’язані з ім’ям і творчістю Найпершого українського генія.
Шевченко, хоч як це патетично звучить, живе в кожному серці, а отже, в кожній роботі. Приміром, ось цикл Анатолія Куща, присвячений Кобзарю, – з огляду на розкриття теми вельми вичерпний (Шевченко – підліток, юнак у Літньому саду, разом із Чернишевським, із Рєпніною…). Ось мозаїка Миколи Стороженка «Світло з пітьми», де поет виступає як волеборецьПрометей. Ось космічноземне полотно «Моя планета Хрещатик» Юлії Істратової. Ось картина «Цобцобе» Віри БариновоїКулеби: художниця зі щемливою правдивістю зобразила жінок свого дитинства, «матерів колгоспу «Прапор комунізму» на Полтавщині. Ось мідноемалеводерев’яний диптих «Куди йдеш» Олександра Бородая. Розглядаєш ці, такі різні, твори, а в голові настирливо пульсує: «Тяжкотяжко мені стало, так, мов я читаю історію України, стою, замираю».
Шевченко вкарбований у генний код свого народу. Недарма його рядки так легко запам’ятовуються: ніби вони десь там, у підкірці вже були, і просто залишалося звірити між собою колишнє і нове знання. Крокуєш виставкою, аж раптом звідкілясь із глибин підсвідомості проріжеться: «Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить».
Кобзар актуальний незалежно від того, про яку історичну добу йдеться: Трипілля, Гетьманщину чи то наші часи. Слова Тараса просяться для декламування, коли дивишся на роботи Феодосія Гуменюка, Віктора Ковтуна, Богдана Ткачика, Оксани ПолтавецьГуйди, Олега Омельченка, Катерини Косьяненко, ІванаВалентина Задорожного та решти презентованих тут художників, котрі, незважаючи на ступінь маститості, однаково повнокровно надихаються Шевченковими пророцтвами. Якот вічно актуальним: «Встане Україна. І розвіє тьму неволі».
Ніби знак оклику на фініші експозиції – картина куратора виставки Олександра Мельника «Шлях у вічність». На ній – зворушливий хрестоматійний епізод перепоховання Тараса, коли труну з тілом поета зняли з пароплава та поклали на віз, а в той впряглися дівчата й десять кілометрів тягли священний вантаж на Чернечу гору.
До речі, колеги Олександра Мельника захоплюються його подвижництвом. Оскільки виставку «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» не було внесено до переліку бюджетних планових заходів ювілейного року (що само по собі є дуже дивним), куратору вдалося домовитися про безоплатність праці з тими, хто допомагав в організації, а також про безкоштовну експлуатацію залів. Митці, у свою чергу, підтримали ентузіазм: привезли роботи до столиці власним коштом. Шкода лишень, що Міністерство культури не долучилося до доброї та, безперечно, державної значущості справи. Каталогу експозиція не має. Повезти її близькимидалекими обріями нема як.
Автор: Ольга КРАСОВСЬКА
Архів журналу Віче
№4 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Зеленський розповів НАТО про потреби України: Patriot, боєприпаси, далекобійна зброя
Нідерланди терміново виділяють понад 200 млн євро на ППО і снаряди для України
Кулеба: G7 визначила "конкретні кроки" для допомоги Україні
ЗМІ: Іспанія протягом тижнів визнає палестинську державу
How to make sprouts at home: Sprouting Jar Kit
Vinyl record holder
Як на довше підтримувати чистоту скляних дверцят для каміна?
Конгрес США хоче дозволити конфіскацію активів РФ та змусити Байдена розширити санкції – посол
Партія проукраїнського прем’єра виграла вибори у Хорватії, дещо втративши позиції
Глава Міноборони Німеччини: Україна все ще може перемогти у війні проти РФ