передплата Українською | In English

№22, листопад 2006

Центри влади не повинні бути конкурентами

В умовах нової політичної моделі потребуватимуть вдосконалення механізми контролю Верховної Ради за діяльністю виконавчої влади.

Доцільно запровадити практику спільного визначення Президентом України, Головою Верховної Ради та Прем'єр-міністром пріоритетних питань, що виносяться на розгляд парламенту. Бажаним також є утворення спільних робочих груп з розробки проектів нормативних актів та оцінки їхньої ефективності після набуття чинності. Закон України "Про Кабінет Міністрів України" має закріпити статус Кабміну як головного виконавчо-розпорядчого органу держави. Унаслідок конституційних змін він став цілковито "відкритим" для політичного тиску з боку парламенту. За цих обставин стабілізуючим чинником може стати саме урядова програма, розроблена та підтримана членами коаліції. Вона має бути офіційно оприлюднена перед українським суспільством.

За нинішніх умов кандидатура Прем'єр-міністра залежить від ситуативних домовленостей між членами коаліції. Водночас згідно з Конституцією України саме Прем'єр-міністр керує роботою уряду, спрямовує її на виконання програми діяльності, схваленої Верховною Радою. При цьому він не має права самостійно ініціювати звільнення окремих міністрів. Відсутність норм, які чітко визначали б межі повноважень прем'єра та Кабміну спричиняє  негативні наслідки: постійний політичний тиск на роботу уряду; можливість частої зміни урядів; порушення принципу безпосередньої відповідальності виконавчої влади за результати своєї діяльності.

Досвід інших країн з парламентською системою засвідчує, що Кабінет Міністрів є основним суб'єктом законодавчих ініціатив у державі. Для підвищення законотворчої ролі уряду в Україні треба надати йому певні важелі впливу, зокрема, право: надавати законопроектам статус першочергових і вимагати їх термінового розгляду; блокувати проходження законопроектів, ініційованих Верховною Радою, через звернення до Президента з пропозицією накласти вето; контролювати дотримання бюджетного законодавства тощо.

Конкуренція політичних ініціатив, непогоджені рішення, надлишковий бюрократичний тиск – усе це можливі наслідки нечіткого визначення юридичної пріоритетності указів і розпоряджень Президента та постанов Кабінету Міністрів. Оскільки велику кількість питань можна врегулювати як актами Президента, так і уряду, зацікавлені учасники політичного процесу апелюватимуть і до однієї, і до іншої інстанції. І залежно від особистих зв'язків із президентським секретаріатом чи з урядом аргументуватимуть, що рішення, в яких вони зацікавлені, мають прийматися указом (розпорядженням) Президента або ж постановою (розпорядженням) Кабінету Міністрів. Існування центрів влади, що конкурують між собою, призводить до прийняття політичних рішень і видання підзаконних актів, які часто суперечать один одному. Така ситуація небажана і має бути врегульована законодавчо.

Участь Президента України в законодавчому процесі реалізується передусім через право законодавчої ініціативи та право вето на вже ухвалені парламентом закони. Водночас конституційна прерогатива накладання вето дає йому змогу керуватися не тільки економіко-технічними розрахунками, а й корпоративним інтересом. Щоб уникнути цього, слід нормативно визначити підстави повернення законів до парламенту.

Дискусійним залишається питання щодо процедури контрасигнування актів глави держави. Сам термін "контрасигнація" походить від латинських contra – проти + signare – підписувати, засвідчувати печаткою. Без такого підпису, як слушно зазначає В. Шаповал, акт недійсний*.

У статті 106 Конституції України визначено коло актів Президента, що мають бути скріплені підписами Прем'єр-міністра й міністра, відповідального за акт і його виконання. Змінами Конституції кількість таких актів значно зменшено.

Підписи Прем'єр-міністра та міністра, відповідального за акт і його виконання, мають ставитися на президентському акті до його оприлюднення. Такий порядок сприятиме узгодженості актів Президента з чинним законодавством, уникненню суперечностей у процесі їх виконання. Адже під час роботи над будь-яким нормативним документом виникає потреба вивчити нормативний матеріал, що стосується теми майбутнього акта, практику застосування відповідних актів, наукову літературу тощо. Виконавці зазвичай знають усі тонкощі проблеми, котрої стосується акт Президента, і можуть заздалегідь висловити думку щодо конкретного питання. У зв'язку з цим керівникам відповідних підрозділів секретаріату Президента України під час концептуального опрацювання проектів указів і розпоряджень глави держави доцільно надсилати їх (у разі потреби) в установленому законом порядку до Кабінету Міністрів для ознайомлення й висновків.

Зазначені формулювання й думки, на наш погляд, обов'язково мають знайти відображення в тексті закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Зрозуміло, що цей закон повинен вирішити проблеми організації функціонування Кабміну (планування нормотворчої діяльності, роботи урядовців); організації засідань, порядку підготовки, подання та розгляду проектів постанов і розпоряджень, законопроектної діяльності уряду.

Автор: Валентин ГОЛОВЧЕНКО

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Понад 40 держав зобов'язались у Лугано підтримати відновлення України Вчора, 05 липня

Швейцарія подвоїть підтримку України до понад 100 млн франків до кінця 2023 року Вчора, 05 липня

Зеленський у Лугано розповів про своє бачення відбудови України і потребу реформ Вчора, 05 липня

Зеленський підтвердив переговори з Туреччиною і ООН щодо експорту українського зерна Вчора, 05 липня

План ЄС по відбудові України, Швеція допоможе вступити у НАТО, Папа хоче до Києва: новини дня Вчора, 05 липня

Україна має завершити війну з Росією на своїх умовах – Джонсон Вчора, 05 липня

Укріплення берега річки 04 липня

В уяві Лукашенка Україна сама хоче нападу Білорусі 03 липня

Німецький міністр назвав крадіжку українського зерна Росією "огидною формою війни"  02 липня

Данія офіційно стала частиною спільної оборонної політики ЄС 02 липня