передплата Українською | In English

№22, листопад 2006

Три українські президенти

(психологія політичного лідерства)

Український політикум уже давно переконався, що психологічний чинник у політиці має неабиякий вплив, бо від особистісних рис багато в чому залежать зміст і форми політичної діяльності.

Психологічні риси політичних лідерів набувають особливого значення в умовах суспільних трансформацій. Коли політичні структури, відносини, свідомість і діяльність (що разом становлять сегменти політичної сфери суспільства) ще у процесі формування, політична влада в державі ґрунтується не так на політичних інститутах, як на особистісних якостях політичних керманичів.

Можна сперечатися, добре це чи погано, але це факт. Саме тому ми й вирішили опитати студентів-старшокурсників провідних столичних університетів стосовно політичного іміджу трьох українських президентів: Леоніда Кравчука (1991–1994 рр.), Леоніда Кучми (1994–2004 рр.) і Віктора Ющенка (обраного 2004 р.).

Чому політичного іміджу, а не безпосередньо психологічних рис цих особистостей? Та тому, що респонденти створювали психологічні портрети українських президентів не на основі інформації, отриманої ними під час міжперсонального спілкування, а виходячи з медіаповідомлень.

Респондентам ставилося відкрите запитання: «Які риси характеру притаманні згаданим політикам?». Обробка відповідей здійснювалася методом контентаналізу.

Серед 173 опитаних – 34,3% чоловіків і 65,3% осіб жіночої статі. Репрезентативною цю вибірку навряд чи можна вважати, оскільки нами було обрано студентів спеціальностей, які дотичні до професійної політичної (державної чи міжнародної) діяльності: політологи (34,2%), фахівці з міжнародних відносин (17,8%), міжнародної інформації (31,5%), документознавства та інформаційної діяльності (16,5%).

 Отже, загалом це опитування можна віднести до категорії експертних, яке, втім, може бути корисним і безпосередньо політикам та їхнім PR-консультантам (якщо такі є), і нам, пересічним громадянам.

Психологічні портрети українських
президентів очима студентів

1. Леонід Кравчук

Описуючи позитивні психологічні риси характеру першого Президента України, студенти назвали його розумним (21,9%), розважливим, спокійним і виваженим (по 20,6%) та досвідченим (19,9%) політиком.

 Чимало респондентів характеризували його як комунікабельну особистість (13,7%), яка має певні лідерські якості (12,3%).

 Також його назвали дипломатичним (11,0%), гнучким (9,6%), обережним, освіченим, з ораторськими здібностями (по 8,2%), активним, цілеспрямованим (по 6,9%), відкритим, симпатичним, кмітливим, із почуттям гумору (по 5,5%).

До негативних рис характеру Л. Кравчука студенти віднесли лицемірність (41,1%), голослівність (13,7%) неправдивість (12,3%), непослідовність, несамостійність, кон'юнктурність, егоїзм (по 8,2%), корисливість, підступність, недоосвіченість (по 6,9%), скритність, ненадійність, злопам'ятність (5,5%).

Судячи з результатів експертного опитування, образ Л. Кравчука має певні розбіжності в оцінці його особистості чоловіками та жінками.

Наприклад, його назвали спокійним і розважливим 25% опитаних жінок і лише 12% чоловіків. Натомість розумним характеризували 36% респондентів-чоловіків і лише 14,6% жінок. Така сама тенденція й в оцінці рівня досвідченості цього політика: чоловіки – 28%, жінки – 14,5%.

Серед тих, хто виокремив негативні риси цієї людини, вочевидь більший відсоток чоловіків, ніж жінок.

Зокрема, лицемірним назвали його 52% опитаних чоловіків і 35,4% жінок, неправдивим – відповідно 28% і 4,2%, кон'юнктурним – 16% і 4,2%.

Серед позитивних особистісних рис першого Президента України, який після програшу на виборах 1994 року протягом 10 років продовжував активну політичну діяльність як депутат парламенту, 5-відсотковий бар'єр перетнули 17, а серед негативних – 12.

2. Леонід Кучма

 Другий Президент України Леонід Кучма на відміну від свого попередника був вочевидь менш публічний у своїй діяльності. Попри те, що він перебував на президентській посаді протягом двох термінів, його особистісні риси (порівняно з Леонідом Кравчуком) виявилися менш знайомими респондентам.

 До позитивних рис характеру Л. Кучми студенти зарахували розважливість (21,9%) та спокійність і врівноваженість (17,8%).

 За ними йдуть такі риси цього політика, як розум (11,0%), вольові якості, досвідченість (по 9,6%), гнучкість, організаторські дані (по 6,8%), комунікабельність, амбітність, поміркованість (по 5,5%).

 До негативних рис експерти насамперед віднесли лицемірність (26,0%) і неправдивість (15,1%).

 За ними було зазначено несамостійність (13,7%), пасивність (12,3%), скритність (11,0%), жадібність (8,2%), однобічність поглядів і надмірну прагматичність (по 5,4%).

 І тут в оцінках жінок і чоловіків виявилися певні розбіжності. Скажімо, вольовим політиком Л. Кучму назвали 16% опитаних чоловіків і лише 6,2% жінок. Ті самі 16% чоловіків і тільки 8,3% жінок виокремили його розум. Слабкі лідерські здібності цієї людини назвали 12% чоловіків і 6,2% жінок, жадібність – 12% і 6,2% відповідно.

 Те саме стосується й такої риси, як досвідченість: 24% чоловічих і лише 2,1% жіночих голосів. Неправдивість відзначили відповідно 32,0% і 8,33%. Натомість лицемірність набрала 20% чоловічих і 29,1% жіночих голосів.

 Загалом серед усіх названих рис характеру Л. Кучми 5-відсотковий бар'єр перетнули 10 позитивних і 9 негативних. І це співвідношення, отже, є гіршим, ніж у Л. Кравчука.

3. Віктор Ющенко

На думку респондентів, які назвали позитивні риси характеру В. Ющенка, він є спокійним і врівноваженим (37%), харизматичним (26,0%) і розважливим (21,9%) політиком.

 Його вважають чесним і правдивим (16,4%), розумним (15,0%), добрим (13,7%), патріотичним (12,3%), душевним (10,7%), цілеспрямованим (9,6%). Чимало опитаних студентів характеризували В. Ющенка як освічену, рішучу, комунікабельну людину, що має ораторські здібності (кожна риса набрала по 8,2%).

 На їхню думку, він симпатичний, поміркований, щирий, моральний політик та гарний сім'янин (ці риси виокремили по 6,9% респондентів). Також деякі з опитаних назвали нинішнього Президента України впевненим, гуманним, надійним, ввічливим, благородним, відданим справі (5,5%).

 Водночас опитані відзначили такі його негативні риси характеру, як непослідовність (28,8%) і слабкі лідерські якості, надмірна м'якість для цієї посади (по 23,3%), нерішучість і несамостійність в ухваленні політичних рішень (по 20,6%).

 В. Ющенка також характеризували як пасивного (9,6%), малокритичного (8,3%), поступливого, голослівного й недосвідченого (по 6,8%), нецілеспрямованого керівника (6,9%). А дехто вважає його й нерозважливим, самовпевненим, невольовим і таким, що має слабкі ораторські здібності (по 5,5%).

 Щодо поглядів чоловіків і жінок на особистість третього Президента України, то вони мають певні розбіжності.

Наприклад, спокійним і врівноваженим вважають В. Ющенка 44% чоловіків і 33,3% жінок, а розважливим – 32% і 16,7% відповідно.

На чесність і правдивість вказали 24,0% і 12,5% чоловіків і жінок, на вольові якості – 12% і 4,2% відповідно.

 Натомість більше жінок (16,6%), ніж чоловіків (12,0%), вважають В. Ющенка розумною людиною, хоча при цьому підкреслили його слабкі лідерські якості – 25,0% і 20,0% відповідно.

До речі, що стосується непослідовності В.Ющенка, то чоловіки виокремили її у 44,0%, а жінки у 18,8% випадків. Такі самі тенденції в оцінці нерішучості – 28,0% проти 16,7%; пасивності – 24,0% проти 2,1%; несамостійності – 32,0% проти 14,6%; малокритичності – 16,0% проти 4,2% відповідно.

Наостанок зазначимо співвідношення між позитивними й негативними рисами характеру В. Ющенка, які набрали більш як 5 відсотків голосів від загальної кількості респондентів: 23 проти 15.

 

* * *

Отже, порівнюючи рівень публічності, а відтак і відкритості трьох українських президентів та ступінь обізнаності пересічних громадян з їхніми особистісними рисами, можна навести такий рейтинг:

В. Ющенко – 38 рис характеру, Л. Кравчук – 29, Л. Кучма – 19.

Щодо співвідношення між позитивними та негативними рисами, які, на думку опитаних, притаманні іміджам згаданих українських політиків, то цей рейтинг має такий вигляд:

В. Ющенко – 1,53 (23:15); Л. Кравчук – 1,42 (17:12); Л. Кучма – 1,11 (10:9).

Як бачимо, у сприйнятті всіх трьох українських президентів позитив усе-таки переважає.

 Зрозуміло, що ми аналізували лише політичні іміджі цих політиків, які сформувалися в суспільній свідомості українського студентства. Реальна політична практика дещо відрізняється від політичних образів.

 Саме тому ми спробуємо (цього разу самотужки) проаналізувати інформаційно-комунікаційні моделі ухвалення політичних рішень українськими президентами, які, безперечно, перебувають у прямій залежності від їх соціально-психологічних характеристик.

Інформаційно-комунікаційні моделі
ухвалення політичних рішень в адміністраціях українських президентів

Виходячи з особливостей соціально-психологічних настанов кожного з українських президентів, можна зауважити, що Л. Кравчук загалом використовував змагальну модель прийняття політичних рішень, Л. Кучма – переважно формальну, а В. Ющенко завдяки особистісним рисам характеру тяжіє до колегіальної.

Безперечно, перший Президент Л. Кравчук водночас із переважною орієнтацією на змагальну модель ухвалення рішень використовував елементи формальних технологій проходження проектів рішень в апараті своєї адміністрації.

Коло людей, які мали доступ до кабінету першого Президента України, було обмежене, а секретар його адміністрації, перший помічник, радники та керівники служб конкурували за можливість впливати на нього.

 Л. Кравчук, котрий майже весь час перебував на другорядних посадах в апаратних компартійних структурах і не мав досвіду самостійної роботи, суто психологічно побоювався ухвалювати відповідальні політичні рішення, за що й дістав прізвисько «хитрий лис». Якщо додати до цього імпровізаційний характер ухвалення ним політичних рішень, стає зрозуміло, чому він програв другі президентські вибори.

Не маючи концепції своєї діяльності та чіткої побудови апарату адміністрації, припустившися низки принципових помилок у конституційних питаннях створення виконавчої вертикалі, Л. Кравчук навіть не сформував передвиборного штабу під час дострокових президентських перегонів 1994 року (це, зрештою, й допомогло Л. Кучмі стати наступним Президентом України).

Удруге і, здається, востаннє «хитрий лис» сам себе перехитрив на парламентських виборах 2006 року, утворивши й очоливши передвиборний блок «Не ТАК!». «А як?» – питав народ і голосував за тих, хто все-таки бодай у чомусь визначився.

 Другий президент Л. Кучма, працюючи в чітко ієрархічно вибудуваних структурах військово-промислового комплексу, обіймав керівні посади, де мусив самостійно ухвалювати рішення. Це, звісно, сформувало, по-перше, відповідний стиль керівництва й мислення, а по-друге, уявлення про структуру управління складним соціальним об'єктом. (На військових заводах навіть генерального директора називають не «директор», а «генерал».) А звідси, найімовірніше, і схильність до використання чітко вибудуваних формальних управлінських структур. Хоча й змагальна компонента була тут, безперечно, досить істотною, з огляду на його схильність до ухвалення рішень у «неформальний» обстановці.

 Аналіз роботи правлячої команди Л. Кучми свідчить, що і тут коло осіб, які впливали на ухвалення політичних рішень протягом 1994–1996 років, було доволі обмежене. Окрім глави президентської адміністрації, безпосередній доступ до глави держави (і відповідний вплив) мали його перший помічник, секретар Ради національної безпеки і оборони та радник з питань макроекономіки. З певними обмеженнями в окремих галузях державного будівництва впливали на прийняття рішень інші радники та керівники відповідних управлінь і служб президентської адміністрації, однак роль останніх переоцінювати не варто, бо вони були «пов'язані» волею керівника апарату адміністрації.

Згодом унаслідок децентралізації апарату адміністрації фактично використовувалася змагальна модель ухвалення рішень, де лідерів впливу було вже декілька.

Але після перемоги на виборах 1999 року Л. Кучма знову повертається до формальної моделі. Посада першого помічника об'єднується з посадою глави адміністрації Президента.

Л. Кучма, якого в кулуарах прозвали «папа», протримався два повні президентські терміни, досить майстерно на апаратному рівні розводячи клани й випестувані ним олігархічні групи.

 Треба віддати йому належне: за владу він тримався міцно, постійно тасував правлячу команду, змінюючи майже щороку прем'єр-міністрів і членів уряду. Свого часу один із прем'єрів (Є. Марчук), який міг скласти йому на президентських виборах 1998 року конкуренцію, був звільнений за те, що на своїй посаді «займався виробленням власного політичного іміджу». Уявіть собі, це формулювання навіть потрапило до тексту указу Президента про його звільнення!

Л. Кучма не мав особливого стратегічного мислення щодо суспільного розвитку та перспектив України в глобальному світі. Коли його призначали на посаду Прем'єр-міністра, він патетично вигукнув у парламентській залі: «Шановні народні депутати! Ви скажіть нам, яке суспільство треба збудувати, і ми вам збудуємо!». А ставши Президентом, на жаль, так і не зрозумів, що ж треба будувати...

Натомість, маючи, напевно, фізіологічне відчуття самозбереження, активно й агресивно захищав власну владу. Однак втратив наприкінці свого другого президентства й це відчуття.

Л. Кучма дуже довго не міг визначитися зі своїм правонаступником, якого мусив би підтримати, бо сам за Конституцією вже не мав права балотуватися. І, перебуваючи в певному психологічному ступорі, безславно здав усю свою команду, сховавшись на власній дачі під час скандальних президентських перегонів 2004 року, які зробили Україну відомою на весь світ.

Нинішній Президент В. Ющенко мав протягом життя ще менше можливостей набути управлінських навичок, ніж Л. Кравчук, бо до приходу на пост керівника уряду, а згодом – і Президента України пройшов свій шлях на посадах у фінансових структурах. Це не дало йому (поки що) змоги комплексно оцінити систему організації управління на рівні регіону (району, міста чи області) або галузі народного господарства. Відсутність відповідних політичних знань та управлінського досвіду далася взнаки в діяльності на посаді Президента країни.

 Доля винесла його на гребінь політичної активності майже випадково, майже змусивши стати публічним політиком. На нашу думку, великі приховувані амбіції і недостатній досвід менеджера вищого рівня вступили в руйнівний внутрішній особистісний конфлікт.

 Змушений ухвалювати політичні рішення в кризових умовах, що суперечило його рисам характеру, В. Ющенко постійно опирався цій необхідності щось ухвалювати. Звідси і його бажання уникнути відповідальності, «пустити проблеми на саморозв'язання». А відтак – і використання колегіальної моделі на етапі обговорення альтернатив.

 Проте слід визнати: сподівання (й бажання) декого з «помаранчевих» соратників лідера на можливість маніпулювати ним вочевидь не справдилися. В. Ющенко активно використовував технологію виснаження переговірників під час оцінки альтернатив, однак, зрештою, рішення приймав одноосібно за лише йому одному відомими критеріями. Це наводить на думку про відсутність в його менеджерському арсеналі такого поняття, як командна гра. Так грати він не уміє і не бажає, що свідчить про несистемний характер ухвалення політичних рішень цією харизматичною особистістю.

 

* * *

 Наостанок зазначимо, що ці психологічні портрети й вибудувані нами інформаційно-комунікаційні моделі, безперечно, мають суб'єктивний характер, але за умови належного самовдосконалення політики VIP-рівня, які наділені повноваженнями ухвалювати доленосні для нації політичні рішення, за більш професійної побудови роботи своїх команд можуть значно підсилити ефективність діяльності на благо суспільства й із метою продовження власної політичної біографії.

Автори: Валерій БЕБИК, Наталія ТРАЧ

Плакат - брат барикад