Вільні, демократичні, чесні

Механізм спостереження за здійсненням виборчого процесу як засіб удосконалення громадянського суспільства

Спостереження за перебігом виборів не є суто технічною процедурою, бо безпосередньо пов'язане з дотриманням прав людини. Його значення полягає в тому, що це може запобігти порушенню прав людини, пов'язаних із виборами, через відкриту присутність спостерігачів, адже достовірність виборчого процесу оцінюється саме в цей час1.

Повноваження офіційних спостерігачів починаються від дня їх реєстрації відповідною виборчою комісією і припиняються після оголошення ЦВК результатів виборів. Розрізняють офіційних спостерігачів від партії (блоку), від громадських організацій, від іноземних держав та міжнародних організацій9.

У «Керівництві зі спостереження за виборами» Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) чітко розрізняються «довготермінове» та «короткотермінове» спостереження: «Довготермінові спостерігачі працюють протягом усіх стадій виборів, тоді як короткотермінові присутні переважно в день виборів. Метою довготермінового спостереження є здобуття поглибленого знання про різні стадії виборчого циклу. Метою короткотермінового спостереження є виконання більш класичних обов'язків спостереження за виборами. Воно забезпечує широку присутність спостерігачів на території всієї країни для оцінки заключних днів виборчої кампанії, дня виборів і підрахунку голосів»3. Залежно від ступеня стандартизації техніки спостереження можна виокремити також два основні різновиди цього методу. Перший різновид – стандартизоване спостереження – передбачає наявність заздалегідь детально розробленого переліку подій, аспектів, за якими необхідно спостерігати, визначення умов і ситуацій спостереження, інструкції для спостерігачів, одноманітні кодифікатори для реєстрації явищ, що спостерігаються. Другий різновид – неструктуроване чи нестандартне спостереження. У цьому разі дослідник визначає лише загальні напрями спостереження й результати фіксуються в довільній формі безпосередньо в процесі спостереження чи згодом по пам'яті.

Найпрогресивніші положення стосовно прав громадян брати участь у виборах і здійснювати спостереження за їх проведенням викладено в документах, ухвалених Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі на конференції з людського виміру, яка проходила в три етапи: в Парижі в 1989 році, в Копенгагені в 1990-му й у Москві в 1991-му. У документі Копенгагенської наради, ухваленому 29 червня 1990 року, заявлено, що «воля народу, висловлена вільно й чесно під час періодичних і дійсних виборів, є основою влади та законності будь-якого уряду»4.

Для створення системи незалежних виборчих комісій і відпрацювання процедури контролю громадськості за ходом голосування та підрахунком голосів, потрібен досить тривалий період. Навіть США знадобилося понад двісті років, щоб створити більш-менш надійну систему голосування. Проте, незважаючи на досить налагоджений механізм спостереження за виборами, в цій країні також трапляються зловживання й порушення5.

Виборче законодавство в країнах перехідного періоду, до яких належить і Україна, змінюється найчастіше. Це викликано спробами політиків знайти найоптимальнішу виборчу систему для нашої держави. Однак у процесі цих пошуків досить часто не враховується те, що важливою гарантією демократичності та прозорості виборів є участь громадськості у спостереженні за виборчим процесом. Це – обов'язковий складник демократичних виборів, що й закріплено в документі Копенгагенської наради конференції з людського виміру, в пункті 8 якого зазначається: «Країни-учасники вважають, що присутність спостерігачів, як іноземних, так і місцевих, може покращити виборчий процес у країнах, де відбуваються вибори»6.

У демократичних країнах спостереження за виборами є процедурою контролю на всіх стадіях виборчого процесу. Наприклад, у виданій російською мовою розробці «Незалежне спостереження за ходом виборів» Національного демократичного інституту міжнародних відносин (США) наголошено: «У нинішній час діяльність спостерігачів уже не зведена до роботи лише в день виборів чи до контролю за процесом підрахунку голосів. Ефективний процес спостереження за перебігом виборів передбачає масштабніші заходи, що починаються з розроблення положень про проведення виборів і закінчуються розслідуванням заяв і скарг про правопорушення, допущені під час виборчої кампанії та виборів»7.

Для того, щоб групи спостерігачів могли дати об'єктивну оцінку виборам, вони повинні мати змогу спостерігати й ретельно вивчати кожний етап виборчого процесу; відвідати країну ще до початку виборчої кампанії для вивчення обстановки на місці, а також приїхати ще раз на початку або в середині виборчої кампанії, щоб оцінити, як вона триває. Водночас потрібно переглядати телевізійні програми, слухати радіопередачі, читати газети й зустрічатися з представниками партій і кандидатами, що беруть участь у виборах. Водночас організації, котрі направляють спостерігачів, готують для них детальні досьє, аналітичні огляди про країну, до якої вони їдуть. Основна група спостерігачів має прибути не пізніше початку останнього тижня кампанії3.

Загальна декларація прав людини в ст. 21 закріплює право кожного громадянина брати участь у веденні державних справ своєї країни безпосередньо чи через вільно обраних ним представників. Воля народу має знаходити свій вияв у періодичних і несфальсифікованих виборах, що забезпечують вільне волевиявлення виборців8. Діяльність усіх спостерігачів незалежно від їх національної політичної системи і системи виборів об'єднана цим міжнародним документом.

Громадянські та політичні права, викладені в Загальній декларації прав людини, уточнено й конкретизовано в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, що ухвалений 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН і набув чинності 1976 року. У ст. 25 цього документа проголошено право кожного громадянина «голосувати й бути обраним на дійсних періодичних виборах, які відбуваються на основі загального та рівного права при таємному голосуванні й забезпечують вільне волевиявлення виборців»9 .

Діяльність виборців за кордоном базується на цілій низці міжнародних правових актів. Найповніше міжнародні стандарти з організації виборів і здійснення спостереження за їх проведенням відображено в Декларації про критерії вільних і справедливих виборів, одностайно ухваленій 112 країнами на 154-й сесії Ради міжпарламентського союзу в Парижі 26 березня 1994 року, а також у Керівництві зі спостереження за виборами Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) Організації з безпеки і співробітництва в Європі, ухваленому 1977 року у Варшаві.

Декларація про критерії вільних і справедливих виборів, ґрунтуючись на важливих документах у сфері прав людини, проголошує, що важливими вимогами під час організації та проведення виборів мають бути свобода й чесність. Для цього держава повинна всебічно підготувати їх проведення, призначити відповідальних за всі сторони виборчої кампанії, забезпечити правильність голосування та підрахунку голосів.

Керівництво зі спостереження за виборами БДІПЛ ОБСЄ є на сьогодні одним із найповніших ґрунтовно опрацьованих міжнародно-правових документів у цій сфері. У ньому міститься Кодекс поведінки для спостерігачів ОБСЄ, а також Методологія проведення спостереження за виборами.

Подальший розвиток положення зазначеного Керівництва зі спостереження за виборами дістали в Будапештському рішенні ОБСЄ, ухваленому 6 грудня 1994 року. З метою вдосконалення процедур спостереження наголошено на потребі підготовки посібників для спостерігачів і ведення постійно оновлюваного календаря передбачених виборів.

Відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України» офіційним спостерігачем від партії (блоку) може бути громадянин України, який має право голосу. Не можуть бути такими спостерігачами члени виборчої комісії, посадові особи органів виконавчої влади чи суду, правоохоронних органів чи органів місцевого самоврядування, військовослужбовці. Подання про реєстрацію спостерігача від партії (блоку) вноситься до відповідної окружної виборчої комісії не пізніш як за п'ять днів до дня виборів10. Офіційні спостерігачі мають право звертатися до виборчої комісії або суду з вимогою припинити порушення Закону «Про вибори народних депутатів України» в разі їх виявлення; вживати необхідних заходів для припинення протиправних дій під час голосування й підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці; отримувати копії протоколів про передачу виборчих бюлетенів, підрахунок голосів і встановлення результатів голосування та інших документів тощо.

Громадські організації, до статутної діяльності яких належать питання виборчого процесу та спостереження за ним, зареєстровані в установленому законом порядку не менш ніж за два роки до дня виборів, мають право з дозволу ЦВК мати офіційних спостерігачів для спостереження за перебігом виборчого процесу, зокрема за голосуванням, підрахунком голосів і встановленням результатів виборів на будь-якій виборчій дільниці. Громадська організація, яка відповідає зазначеним вимогам, не пізніше, ніж за 90 днів до дня виборів може звернутися до ЦВК з клопотанням про дозвіл мати офіційних спостерігачів під час виборів. ЦВК не пізніш як за 70 днів до дня виборів офіційно публікує в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» перелік громадських організацій, яким надано дозвіл мати офіційних спостерігачів на виборах депутатів10.

Вибори-2004 року засвідчили, що саме громадські організації України, чесні журналісти та небайдужі громадяни виявилися головними опонентами влади та політичних партій, що порушували виборче законодавство. Саме вони забезпечували поширення всебічної інформації про вибори та сприяли усвідомленому вибору громадян. Більшість громадських організацій в Україні (зокрема, «Пора», «Чиста Україна», «Студентська хвиля», «Знаю!» та ін.) достатньо професійно виконували функцію здійснення громадського контролю за виборчими процесами11.

Слід зазначити, що для України більш властивий центральноєвропейський досвід (Болгарія, Словаччина, Румунія) в організації незалежного позапартійного спостереження. Мається на увазі те, що в країнах Центральної та Східної Європи за цю роботу бралися одна, рідше дві-три великі недержавні організації (у деяких випадках вони створювалися спеціально для кампаній зі спостереження). В Україні незалежне позапартійне спостереження, паралельний підрахунок голосів, опитування на виході з виборчих дільниць, довготермінове спостереження проводить Всеукраїнська громадська організація «Комітет виборців України»6.

Загалом для забезпечення зростання ефективності виборчих кампаній треба розв'язати цілий комплекс як перспективних, так і оперативних завдань. Необхідно продовжити вдосконалення правової основи виборчих кампаній, для чого проводити роботу з: посилення ролі й відповідальності всіх учасників цих кампаній, і передовсім політичних партій; подолання негативних явищ, зафіксованих практикою виборів; забезпечення незалежності виборчих комісій, досягнення цілковитої прозорості фінансової діяльності політичних суб'єктів, які беруть участь у виборах, і не лише на передвиборному етапі, а й у міжвиборний період; створення реально працюючого механізму громадського контролю за проведенням голосування й підбиттям підсумків. Потрібно також розвивати міжнародну співпрацю в галузі виборчого законодавства, розробляти критерії оцінки ефективності виборів, громадського та міжнародного контролю за їх перебігом.

Джерела

1 Руководство по наблюдению за выборами ОБСЕ / БДИПЧ. – Варшава, 1977.

2 Коротенко А., Слободянюк Э., Али Н. и др. Организация и работа избирательного штаба: для выборов в Украине / Политбюро: агентство социального реализма. – К., 2005. – С. 79.

3 Руководство по наблюдению за выборами ОБСЕ / БДИПЧ // Вешняков А.А. Избирательные стандарты в международном праве и их реализация в законодатель-стве Российской Федерации. – М., 1997. – С. 154 – 155.

4 Действующее международное право. – М., 1996. – Т. 2. – С. 39.

5 Отчет специального январского 1982 года Большого жюри. Окружной суд Соединенных Штатов Америки по Северному избирательному округу штата Иллинойс. Восточный дивизион // Вестн. ЦИК РФ. – 2001. – №1(145). – С. 146 – 162.

6 Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг. ред. Радченка Є.В. – К.: Факт, 2003. – С. 216, 222.

7 Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. – М., 1999. – С. 238.

8 Всеобщая декларация прав человека (1948 г.) // Российская газета. – 1995. – 5 апреля. – С. 9.

9 Международный пакт о гражданских и политических правах // Международные конвенции и декларации о правах женщин и детей. – М.,1998. – С. 39.

10 Коротенко А., Слободянюк Э., Али Н. и др. Организация и работа избирательного штаба: для выборов в Украине / Политбюро: агентство социального реализма. – К., 2005. – С. 80, 80 – 84.

11 Лациба М.В. Громадські організації на виборах / Укр. незалеж. центр політ. дослід. – К., 2005. – С. 4.

Автор: Лариса КОЧУБЕЙ