«Зустрічайте нас сіном і сіллю!»

– наказав єгерям головний мисливствознавець Василь Бурмас, коли перша партія європейських зубрів перетнула український кордон. Відтак у Національному природному парку «Сколівські Бескиди» Майданівського лісництва, що на Львівщині, розпочалася реалізація національної програми реінтродукції кавказько-біловезького зубра. Відтоді минуло чотири роки. Як прижилися тварини в Карпатах? Кореспондент «Віча» разом з головним мисливствознавцем Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Василем Бурмасом побували в Національному природному парку «Сколівські Бескиди».

«Мисливець»: від «мислі» чи від «миски»?

Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства з допомогою міжнародного Фонду великих рослиноїдних ссавців (Голландія) та Товариства друзів зубрів (Польща) реалізує програму відродження субпопуляції зубрів у гірських районах області.

Співпраця із Фондом великих рослиноїдних ссавців (Large Herbivore Foundation, Netherlands), який фінансує проекти, спрямована на відновлення популяцій рослиноїдних тварин на території Євразії. Проект LHF-UA-001 «Відновлення субпопуляції бізона європейського (зубра) в Східних Карпатах» на території НПП «Сколівські Бескиди» є складовою міжнародного проекту реінтродукції зубрів у Східних Карпатах (Польща, Словаччина), який дофінансовує Фонд великих рослиноїдних ссавців. Згідно з проектом, на територію Сколівських Бескидів протягом 2006–2015 рр. щорічно завозять по чотири–шість зубрів із центрів їх розведення в Західній Європі як подарунок у рамках гуманітарної допомоги нашій державі.

Науковий супровід проекту здійснюють Інститут екології Карпат НАН України (заступник директора з наукової роботи Оксана Марискевич) і Музей та Інститут зоології Польської академії наук (Каетан Пежанов­сь­кий). Проект із відновлення популяції зубрів на території Сколівських Бескидів – це перший грант, який Фонд великих рослиноїдних ссавців надає для України. Він є дуже важливим, оскільки місцем реалізації обрано саме Національний природний парк «Сколівські Бескиди» на Львівщині.

Вітчизняна «Нива» – саме той пересувний засіб, який добре долає гірські дороги. Проте, коли проїхали повз покажчик «НПП «Сколівські Бескиди», Василь Бурмас одразу попередив, що побачити стадо зубрів за вікном автомобіля малоймовірно – це не американські парки, де тварини бігають майже біля коліс джипів. Але саме на такі зустрічі сподіваються журналісти й оператори, надивившись фільмів. Поки що тут 17 зубрів, а територія парку – 36 тисяч гектарів, тож треба пройти не один кілометр, аби мати щастя зустрітися з цими прекрасними велетнями.

– Вони справді могутні й приваб­ливі, тому люди успішно їх винищили. Дослідники твердять, що останнього зубра в європейській частині вбили перед Першою світовою вій­ною, – зауважив мисливствознавець, який уже не один десяток років присвятив відновленню популяції диких звірів у лісах Львівщини.

Останнім часом у лісах області збільшилась кількість тварин. Поруч із зубрами мешкають вовки, ведмеді, лисиці, дикі коти, кабани, рисі, олені, борсуки, видри, єноти тощо. Відтак у місцевій пресі почастішали повідомлення про зустрічі людей з хижаками, які іноді закінчуються нещасними випадками.

– Львівське обласне управління лісового і мисливського господарства веде детальний облік поголів’я звірини в лісах. А коли вовків чи лисиць стає понад норму, починається регулювання їхньої чисельності, бо вони поширюють інфекцію серед свійських тварин, – пояснює Василь Бурмас. – Люди забувають, що на волі звір є звіром і треба приймати його правила поведінки, якщо ти їх не порушуєш і тримаєш відповідну дистанцію, тобі нічого не загрожує. Коли мені телефонують, повідом­ляючи про сутичку хижака і людини, то при детальному розслідуванні з’ясовується, що винна людина. Ліс – це територія диких тварин, законами якої нех­тують браконьєри і мисливці. Найчастіше звірів провокують самі люди. Нещодавно трапився прикрий випадок, коли сільські хлопці знайшли барліг ведмедя і палицями потурбували господаря. Наслідки були трагічні. Треба завжди пам’ятати, що звір людину першим без причини не атакує. До речі, я розрізняю два типи мисливців, відповідно до значення слова: від «мисль» і «миска». Перші поводяться гідно – як люди, які на полюванні передусім запускають мисль, а інші бігають лісом як тварини, аби лише свою миску наповнити.

На уродини Тимка – купка зерна

У назвах тутешніх сіл закарбована пам'ять про багатьох диких тварин: Тур’є, Зубрівка, місто Турка. Тому не випадково для відновлення популяції зубрів були обрані саме урочища Майданського лісництва. Грантовий проект запустили ще 2009 року, і завдяки благодатним карпатським просторам, багатим на необхідну їжу для цих прекрасних травоїдних велетнів, до 2015 року поголів’я тварин мають довести до 40—50 особин.

– Перша партія зубрів, яку ми зустрічали сіном і сіллю, ведуть свій родовід із Західної Європи і їхні паспорти починаються з літери Т — Тошко, Тіра, Талія, Тео, – розповів єгер Михайло Фридрак. – До речі, сьогодні чотири роки, як від першої пари народився Тимко. Тож нині його уродини. А ми Тимка з цієї нагоди почастуємо.

Єгер узяв миску із зерном і розсипав його невеличкими купками на лісовій галявині.

Чи можна сподіватися на прихід зубрів з Тимком, коли поруч лісничівка – так звана наукова лабораторія – невеличкий дерев’яний будинок, де мешкають єгері, а також періодично навідуються науковці і студенти­практиканти? – засумнівалась я. Тоді Михайло Фридрак показав стовбур дерева, яке не один раз проборознив рогом зубр.

– Наш кавказько­біловезький зубр попри свій зовнішній грізний вигляд і солідну вагу до 800—900 кілограмів є мирною твариною, якщо його не чіпати, – продовжив розповідь єгер. – Однак слід пам’ятати, що він є потенційно небезпечним. Особ­ливо якщо збуджений у період гону, коли самиця вибирає самця, або коли вигодовує теля. Я на собі відчув її агресивні наміри, коли не помітив у чагарниках телятка. В цій ситуації врятував мене той факт, що зубри мають поганий зір і слух, та й нюх у них не гострий. Я миттєво зреагував – швидко зайняв безпечну позицію.

Майданське лісництво, яким керує лісничий Михайло Фединець, входить до Національного природного парку «Сколівські Бескиди». Тут стежать за процесом реінтродукції зубрів. Двоє єгерів і ветеринар постійно охороняють, доглядають і контролюють переміщення тварин. Для цього їм доводиться проходити щоденно по 20–30 кілометрів. Адже в зубрів вистачає ворогів: браконьєри, ведмеді й вовки, які можуть відбити теля у стада.

Улітку в цих лісах для зубрів досить їжі. Тут збереглися букові, смерекові, ялицеві породи дерев, які створюють їм особливий генетичний комфорт. Бо їхні далекі пращури, які водилися в Бескидах, теж харчувалися цими породами дерев. А ось узимку про корм дбають єгері. Відповідно до раціону, вони заготовляють сіно, солому, зерно, овочі, кропив’яні та чагарникові віники, які готують за спеціальним рецептом, а саме: вимочують у солених ваннах, сушать без доступу сонця, щоб були свіжозелені. Обов’язково потрібні сіль­лизунець і протиглисні засоби.

Кульгавий і Австріяка

Навколишні карпатські краєвиди зачаровують. Коли милуєшся осіннім лісом, здається, наче час зупинився. Минає година, друга, а навколишній світ ніби залишається незмінним, статичним. Та лише на перший погляд. Ліс – це велика таємниця. А ось коли послухаєш розповіді єгерів, одразу відкривається чарівна завіса світу природи, в гармонії з яким працюють і живуть єгері. Вони знають зубрів поіменно. Вболівають за кожного. Якось трапився прикрий випадок. Після довгого перебування тварин у вольєрі їх випустили на волю. Саме тоді приїхали тележурналісти. Коли молодий оператор побачив у кількох метрах від себе цих розкішних велетнів, він, не стримуючи емоцій, кинувся з камерою до них. Звірі настрашились і почали втікати. А один зубр стрибнув у глибокий яр та вивихнув ногу. Відтоді він помітно кульгає. Так його і назвали – Кульгавий. Фотографувати чи знімати на камеру тварин – велике мистецтво, якого треба довго навчатися, набувати досвіду, вивчати їх поведінку. Ми часто приходимо до храму природи з мирського світу як папараці, провокуючи небезпеку. Навіть, коли не знаючи правил поведінки в лісі, «полюємо» на гриби.

– Зубри живуть стадом. Вожак у них – самиця Тошка, – розповідає єгер Віктор Будай. – Коли їм загрожує небезпека, вони гуртом заганяють телятко у середину стада, а самі займають оборону колом. Ми маємо зубра, завезеного з Австрії, якого не прийняло стадо. Він ходить сам по собі, окремо. Так і називаємо його – Австріяка. Якось стали свідками його спортивного рекорду. Під час гону Австріяка вискочив з вольєра. Стрибок «потягнув» до трьох метрів. Незабутнє, захопливе видовище, коли плигає такий гарний велетень! Зубр не любить погляду очі в очі, цього треба уникати. Про його збудженість свідчить піднятий хвіст. А про агресивний характер – прямі роги, такі, як у нашого Австріяки.

Скільки коштує зубр?

– Яка перспектива розвитку цього міжнародного проекту з відновлення популяції зубрів у Бескидах? – поцікавилася я в Василя Бурмаса.

– Минуло чотири роки, і ми вже переконалися, що Національний природний парк «Сколівські Бескиди» – саме те сприятливе середовище, де щороку отримуємо новий приплід. Самка виношує маля до десяти місяців і приносить лише одне теля на рік. А продуктивним молодняк стає, коли виростає до 3,5—4 років. Тому, щоб довести поголів’я зубрів до 150 особин, як це заплановано, треба створити належну охорону і догляд за тваринами, аби не було жодних втрат. Зубри живуть до 20–25 років, а коли старіють, родина виганяє їх зі стада, бо вони стають рознощиками хвороб, які загрожують життю інших. Тому старі мирно залишають молодих та живуть осібно і з часом гинуть. За ними теж ведуть спостереження єгері. За цей час стадо кавказько­біловезьких зубрів мало вже чотири приплоди.

– Ціна встановлюється за домовленістю між нашими вітчизняними господарствами, а вартість закордонних, тих, що нам подарували, – дві тисячі євро за одну голову.

Автор: Лариса МАРЧУК