Про дружбу, здоровий глузд та американські рецепти успішних виборів

Третього січня минуло 210 днів відтоді, як Україна подала заявку на визнання її країною ринкової економіки

Чи визнають у світі нашу економіку ринковою, чи стане наша держава членом Світової організації торгівлі, чи врешті буде визнано Великий голодомор як геноцид української нації, чи скасують поправку Джексона–Веніка американські конгресмени? Ось перелік запитань, котрі, звісно, нікого не залишають в Україні байдужими. І ключовою державою, від позиції якої залежить світове економічне становище різних країн, є США. Це – даність. Так прийнято у світі. І досі цей порядок речей зберігається, розповідає Тимчасовий повірений у справах України в США Сергій Корсунський (на знімку).

– Причому питома вага політики в розв'язанні цих проблем, – наголошує він, – значно менша, ніж може здатися на перший погляд. Це суто юридичні процедури. Адже, приміром, для подання заявки про ринковий статус треба заповнити відповідні документи, що характеризують становище галузей і підприємств. А вже потім Міністерство торгівлі США розглядає ці документи і проводить опитування представників американської промисловості, яка працює в Україні, з'ясовує думку експертів, тривають консультації. І коли всі опитані скажуть "о'кей", буде прийнято відповідне рішення. На цю процедуру відводиться 210 днів.

Та жоден уряд жодної країни не домігся результату без так званого лобі, про яке вже згадувалося. Це потужні юридичні фірми, котрі беруть на себе супровід ухвалення рішення. Саме вони розробляють і контролюють виконання відповідного плану дій і завдяки наполегливій спільній праці з урядом добиваються конкретного результату. Надання статусу країни з ринковою економікою означає припинення болючих для будь-якої держави антидемпінгових розслідувань і відповідних санкцій.

Три роки тому США відреагували на звернення американських ливарників про те, що українська промисловість поставляє на американський ринок сталь за демпінговими цінами, бо начебто держава дотує цю галузь. Так було запроваджено митні обмеження. Товарообіг між нашими країнами впав з півтора мільярда доларів до 370 мільйонів. Тож, аби не повторилося застосування антидемпінгових санкцій, Україні як повітря потрібен статус країни з ринковою економікою.

Щодо проблеми вступу України до СОТ, то, звісно, треба виконати вимоги цієї організації стосовно законодавства. Однак проблема може вирішитися успішно, якщо країна укладає відповідний двосторонній договір зі Сполученими Штатами. Це відповідний сигнал для інших. Адже процедура входження до СОТ передбачає тривалий переговорний процес із державами, котрі вже є членами цієї організації. У двосторонньому порядку проводиться процедура з'ясування, так би мовити, претензій кожної країни – члена СОТ до країни-кандидата. Так, неважко уявити перелік претензій, наприклад, Росії (яка раніше за Україну вступить до СОТ) до нашої держави. Навряд чи наш північний сусід не матиме особливих вимог і претензій і пустить Україну на свій ринок. Отже, обсяги продажу товарів навіть на російському ринку значно впадуть, торговельне сальдо, звісно, буде від'ємним. Чи в цьому полягають українські економічні інтереси?

Звісно, Україна, йдучи до СОТ, має чітко визначити свої національні інтереси, пріоритети, виробити позицію й обстоювати їх, утримувати, тримаючи планку можливих поступок на торговельному ринку. Позицію керівництва держави, виважену, достатньо обґрунтовану, поважають і в світі, і зокрема у США.

Сергій Корсунський розповів, як представники українського кокусу в Конгресі Сполучених Штатів із розумінням поставилися до українських проблем, коли обговорювали їх під час візиту Прем'єр-міністра України Юрія Єханурова до США, як блискавично відреагувала Державний секретар Кондоліза Райс на закид конгресмена Курта Уелдона про те, що, мовляв, вона не підтримує скасування поправки Джексона–Веніка. Через два дні в Конгресі вже був лист, в якому Держсекретар висловила своє позитивне ставлення до скасування цієї поправки.

На жаль, Палата представників так і не скасувала поправку протягом грудня, пославшись на висловлювання окремих осіб в Україні й відсутність реакції держави на ці висловлювання. Проте суть питання – у поверненні єврейським громадам близько 2,5 тисячі об'єктів власності. Проблема розглядалася й обговорювалася і в Україні, і в США на найвищому рівні. Пропозиція Президента Віктора Ющенка з цього питання полягає в тому, що необхідно поступово розглянути кожен об'єкт власності, дійти спільного висновку про потребу та спосіб його повернення.

Курт УЕЛДОН: "Мені соромно, що США досі не скасували поправку Джексона–Веніка"

– 20 конгресменів підписали ініціативу щодо скасування Палатою представників поправки Джексона–Веніка, – каже конгресмен Курт Уелдон. – Сподіваюся, нам вдасться переконати членів палати позитивно розглянути це питання. Адже все-таки гору має взяти здоровий глузд.

Саме його я передусім намагаюся шукати й у розв'язанні інших економічних і політичних питань. Я товаришую з президентом Росії Володимиром Путіним і кажу йому, що нема здорового глузду в шантажі України з боку Росії з газового питання.

Я маю дружні стосунки з усіма українськими президентами – Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою, Віктором Ющенком, із прем'єром Юрієм Єхануровим. Під час недавнього візиту останнього до Вашингтона я представив його своїм колегам- конгресменам, а також пресі як свого друга… Я дружній із Юлією Тимошенко. З усіма намагаюся знайти спільну мову, зрозуміти проблеми, що хвилюють того чи іншого державного лідера, депутата, щоб застосувати всі свої можливості, аби допомогти Україні, котру я люблю, скоріше стати на шлях ефективного розвитку, заявити про себе.

На моє запитання, чи нема суперечності в любові пана конгресмена до України й Росії водночас, Курт Уелдон ще раз підкреслив, що передусім цінує у відносинах здоровий глузд і намагається його культивувати у стосунках між друзями.

Пан Уелдон не знає, чи має українське коріння, й відповів: я сирота з Філадельфії, а Україну знаю, бував там і розумію українців, їхні сподівання і прагнення.

П'ять років він є співголовою українського кокусу в Конгресі.

Загалом пан Уелдон пройшов 10 виборів і упродовж 20 років є конгресменом. Я попросила його дати пораду українським кандидатам у депутати. Напівжартома він сказав: я кажу виборцям те, що від мене хочуть почути. І вже зовсім серйозно додав: і роблю в Конгресі те, що від мене чекають мої виборці. Це обстоювання прав людини, боротьба з бідністю, розв'язання проблем екології.

До речі, саме Курт Уелдон 29 жовтня 2003 року вніс на розгляд Палати представників Конгресу США проект резолюції щодо будівництва Російською Федерацією дамби в регіоні Керченської протоки. Як член комітетів з питань науки та збройних сил і безпеки, а також голова підкомітету з тактичних та військово-повітряних і наземних сил, він є одним із найактивніших і найвпливовіших членів Палати представників.

Марсі КАПТУР: "Мрію, щоб Україна стала енергетично незалежною державою"

Наша бесіда з Марсі Каптур не була компліментарна стосовно України. На наше запитання про реальність скасування поправки Джексона–Веніка пані конгресвумен перепитала: ми маємо на увазі до кінця 2005 року чи до завершення повноважень нинішнього скликання Конгресу? А коли вона попросила свою помічницю зателефонувати до комісії з цього питання і та, повернувшись до кабінету пані Каптур, так нічого й не повідомила ні їй, ні нам, наш оптимізм, що не кажіть, було добряче підірвано. І тепер бачимо, що це реальність. Марсі Каптур емоційно й докладно висловила своє бачення проблем стосовно ринковості нашої економіки та торговельної співпраці зі світовою спільнотою. Ішлося і про податки, і про позики, і про чиновні перешкоди під час купівлі нерухомості...

Пані Каптур емоційно, з болем висловлювала свій погляд щодо моральності влади, війни в Іраку, приниження людської гідності в тюрмі "Абу-Ґрейб"…

– Я найстарша жінка в моїй партії, 12 разів пройшла вибори, і мене хвилюють глобальні світові проблеми, котрі розглядаються в американському парламенті. Але я лише одна американка!

Ми живемо у ХХІ сторіччі, а мислення маємо ще ХХ. Це треба змінювати. Усі нині говорять про енергозалежність. Це спільна проблема і для США, і для України. А треба ж подумати, що запаси нафти скорочуватимуться. Слід шукати інші технології. І Україні – мрію, щоб вона стала енергетично незалежною державою, – треба забезпечити себе біопаливом. Ваше багатство – це ваші землі. І це чудово – заробляти із землі. Сполучені Штати – наркомани нафти, а Україна має змінити свою ситуацію, щоб стати справді незалежною державою.

Я запитала конгресвумен пані Каптур про правило, котре допомагало їй 12 разів виграти парламентські вибори. Ось її відповідь:

– Треба бути в народі, ідентифікуватися з тими потребами, котрі мають виборці, треба виростати з виборців. А коли є привілеї, дуже важко ідентифікуватися з народом, бо важко збагнути його потреби. Я – слуга народу, веду громадську роботу. Утім, це й не робота – це покликання. Я походжу з тої частини Америки, де є таке поняття: "сині комірці". Це робітники. І я хочу їм служити…

Мені здалося, пані Каптур навіть дещо образилася, коли я попросила навести якийсь приклад її служіння народові, і розповіла про це лише з огляду на те, що українська журналістка може й не відати про ініціативи знаної американської конгресвумен. Дуже вдячна їй за терпіння, розуміння і, звісно, розповідь.

– Таких прикладів може бути сотні, – каже вона. – Ось один із них. В Америці є багато малозабезпечених людей похилого віку, котрі навіть голодують, і є чимало фермерів, які виробляють продукцію – овочі та фрукти. Тож я подала такий законопроект, що став законом, який пов'язав пільги з оподаткування фермерів із можливістю громадян похилого віку купувати овочі та фрукти у фермерів безпосередньо. Це допомогло і місцевим фермерам, котрі, до речі, не так багато заробляють, і малозабезпеченим людям похилого віку підтримати одне одного.

Інший законопроект стосувався надання можливості страхування здоров'я тим людям, котрі не мали такого виду страхування. Я дуже зацікавлена в асигнуваннях на охорону здоров'я.

На міжнародному рівні співпрацюю з Україною в торговельній сфері. А предмет моєї особливої гордості – меморіал жертвам Другої світової війни, споруджений у Вашингтоні в 2004 році. З ініціативою про його зведення я виступила у 1985-му…

Пані Каптур згадала історію своєї родини. Її дідусь і бабуся – українського походження. Ще до Першої світової виїхали до Америки, щоб заробити грошей на придбання землі.

– Усе урвалося, коли почалася війна, а згодом – революція. Це сталося з мільйонами родин, котрі й залишилися в Америці. Уперше в Україну я поїхала, коли мені було 25. Пам'ятаю ту нашу першу хвилюючу зустріч із родичами, двоюрідними братами й сестрами під польським кордоном. Я на собі відчула, як родину може роз'єднати політика. І моє прагнення – будувати кращий світ, без перешкод для людей.

Знімок на згадку зробив Микола Гріков'ян, американець українського походження, перекладач.
Заступник керівника апарату Верховної Ради України Юрій Богуцький та капітолійний пристав Білл Лівінгуд (у центрі);

зліва направо: автор публікації Світлана Писаренко, наш провідник і головний гід, віце-президент Американської ради з питань зовнішньої політики Кайл Паркер, старший консультант управління забезпечення міжпарламентських зв'язків Богдан Криловецький, перший заступник керівника управління Кирило Третяк, радник Голови Верховної Ради Олексій Сидоренко, заступник керівника управління конституційного законодавства та державного будівництва Головного юридичного управління Світлана Науменко