№19, жовтень 2013

Вміння слухати як професійна якість керівника

У третьому тисячолітті структури державного управління повинні нарощувати свою конкурентоспроможність і ефективність, одночасно демонструючи високий професіоналізм і суворо дотримуючись законності. Досягнути помітних результатів на цьому напрямі можливо тільки за умов сучасної підготовки керівних кадрів і свідомої модернізації керівництва на всіх рівнях. У роботі керівника велике значення має вміння спілкуватися з колегами, підлеглими, відвідувачами, в тому числі вислухати співрозмовника й отримати таким чином необхідну усну інформацію. Різноманітні дослідження показали, що до найбільш затребуваних якостей, які сприяють успіху керівництва, завжди відносять комунікативний комплекс: вміння з розумінням вислухати співрозмовника, не жалкуючи на це часу, готовність обговорити проблеми, бути відкритим для нових ідей, спілкуватись відкрито і щиро, говорити те, що думаєш, аби підлеглі вірили в те, що каже керівник [3, с. 5–6]. Певне структурне вирівнювання ролей керівників і підлеглих за умов розповсюдження інформаційних технологій теж підвищує роль і важливість комунікативного компонента в управлінській діяльності.

Чому вміння слухати є вкрай важливим? Тому, що єдиний спосіб зрозуміти, чого хоче людина і що їй потрібно, це бачити, що вона робить, і чути, що вона вам говорить. Дивовижно, як часто невдачі у керівництві пов’язані лише з тим, що люді не чують того, що їм кажуть інші. Вміння слухати – це неодмінна умова емоційного контакту. Слухання забезпечує й певну семантичну адекватність взаєморозуміння. На думку П. Бергера і Т. Лукмана, в ситуації віч­на­віч мова володіє притаманною їй властивістю взаємності, що відрізняє її від інших знакових систем. Безперервне створення словесних знаків у бесіді може супроводжуватися безперервними суб’єктивними намірами мовців. Я говорю, як думаю; так само робить і мій партнер за бесідою. Кожен з нас слухає, що каже інший. Це уможливлює безперервне й одночасне взаємне «схоплювання» наших суб’єктивностей, інтерсуб’єктивну близькість у ситуації віч­на­віч, яку не може відтворити жодна інша знакова система. Я чую себе, коли кажу: «Мої власні суб’єктивні значення стають об’єктивно й постійно доступними та реальнішими для мене. При цьому в ситуації віч­на­віч інший (співрозмовник) має «краще знан­ня» про мене, ніж я сам. Цей, безперечно, парадоксальний факт пояснюється безперервним, цілісним, дорефлексивним «схоплюванням» буття іншого в ситуації віч­на­віч, тоді як для «схоплювання» себе самого потрібна рефлексія, тобто складніший когнітивний процес» [2, с. 67].

Досить часто співрозмовники реально не чують один одного. Людині, котра має проблеми, потрібно, щоб її почули. Докладіть зусиль, аби почути та зрозуміти людину. Спробуйте прийняти повідомлення, не оцінюючи його або підлаштовуючи його від самого початку під певний висновок. Дайте співрозмовникові зрозуміти, що ви слухаєте, за допомогою контакту очима, позою, тоном вашого голосу й вашими репліками.

У спеціальній літературі висловлюється ще декілька порад стосовно того, як потрібно слухати:

– Будьте фізично уважні. Поверніться обличчям до того, хто говорить.

– Дотримуйтесь з ним візуального контакту.

– Переконайтесь у тому, що ваша поза та жести свідчать про те, що ви слухаєте.

– Сидіть або стійте на такій відстані від співрозмовника, яка забезпечує зручне спілкування для обох.

– Зосередьтесь на тому, що говорить співрозмовник. Прагніть звести до мінімуму ситуаційні перешкоди.

– Намагайтеся зрозуміти не тільки смисл сказаного, а й відчуття співрозмовника.

– Спостерігайте за невербальними сигналами того, хто говорить.

– Дотримуйтесь схвальної установки стосовно співрозмовника. Це створює сприятливу атмосферу для спілкування. Що більше схвалення відчуває мовець, то більш точно він відобразить те, що хоче сказати. Будь­яка негативна установка з боку слухача викличе захисну реакцію, відчуття невпевненості й настороженість у спілкуванні.

– Намагайтеся висловити розуміння.

– Відповідайте на прохання відповідними діями. Пам’ятайте: часто мета співрозмовника – отримати щось реально відчутне, наприклад, інформацію, або зміну думки, або примус зробити щось. У цьому разі адекватна дія – найкраща відповідь [1, с. 95–97].

– Водночас, у разі неможливості, або вашого принципового небажання задовольнити прохання або наміри співрозмовника, поясніть причини відмови, можливо запропонувавши йому стати на ваше місце й запитати: а що саме він зробив би в аналогічному випадку? які в нього були б відчуття? які наслідки це мог­ло б спричинити?

Далі спробуйте оцінити, як ви вмієте слухати опонента.

 

Джерела

1. Атватер И. Я вас слушаю.... – М.: Экономика, 1988. – 112 с.

2. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. — М.: «Медиум», 1995. — 323 с.

3. Немет Й. Модернизация государственного управления: требования к чиновникам // Психологические аспекты работы с персоналом. Реферативный бюллетень. – № 2 (33), 2000. – С. 5–22.

Автор: Володимир САЛАМАТОВ

Останні новини

Глава Єврокомісії: Переговорна рамка для вступу України буде готова не швидше літа Вчора, 21 лютого

Обприскувачі для трактора: характеристики та переваги Вчора, 21 лютого

Як облаштувати туалет для іммобільних людей Вчора, 21 лютого

Поляки блокують залізницю з України, Швецію пустять в НАТО, бойові катери для ЗСУ: новини дня Вчора, 21 лютого

Як підібрати меблі для офісу у Києві 20 лютого

Президентка Єврокомісії повторно претендуватиме на цю посаду на виборах 2024 року 19 лютого

ЗМІ: в уряді України обговорюють обмеження на торгівлю з Польщею у відповідь на блокади 18 лютого

Зеленський розповів, чого чекає від Марка Рютте, коли той стане генсеком НАТО 17 лютого

Данія закликала Європу не ховатися за проблемами виробництва у постачанні зброї в Україну 17 лютого

Президент Чехії каже, що знайшов 800 тисяч снарядів для постачання в Україну 17 лютого