№22, листопад 2006

Стан та динаміка соціальної легітимації підприємництва

В економічній поведінці населення України відбулися кардинальні зміни. Люди, що менш ніж 20 років тому мали єдиного легального роботодавця – державу, самі перетворюються на головних легальних контрагентів приватного сегмента ринку праці – приватних роботодавців, якими є приватні підприємці і власники, та найманих працівників.

Аналіз суб'єктивного сприйняття підприємництва можливий і доречний через використання концепту «соціальна легітимність». Соціальна легітимність – «визнання, схвалення суспільством (соціальними групами, інститутами) функціонування того чи іншого типу соціальних відносин, а також діяльності соціальних груп, інститутів, індивідів, завдяки чому встановлюється, як правило, стан відкритості реалізації їх інтересів» [1]. Таке визнання може бути офіційним (формальним) і неофіційним (неформальним), відкритим і закритим, закріпленим і незакріпленим (правом, іншими законами). Відтак можливі різні форми та масштаби соціальної легітимності. По-перше, соціальна легітимність у разі законодавчого закріплення соціальних зв'язків є виявом стану правової відкритості визнаних соціальних відносин і взаємодій у суспільстві, а соціальна легітимація за цієї умови – процес узаконення (ширше – унормування), переведення даної групи, організації, інституту та їх діяльності до розряду визнаних законом (юридично легітимних); по-друге, в інших випадках соціальна легітимація як унормування чи переведення здійснюється самими соціальними групами (через компроміс, партнерство, договір тощо), тоді соціальна легітимність може бути повною (визнають усі групи, інститути) і неповною, частковою, а також нелегальною (підпільною). У першому випадку йдеться про легальність – юридичну легітимність, носієм якої є норми закону, в другому – про власне соціальну легітимність (у вузькому розумінні), носієм якої є соціальні групи суспільства.

Емпіричною базою аналізу є дані моніторингу Інституту соціології НАН України. (Щорічний соціологічний моніторинг Інституту соціології НАН України здійснюють з 1994 року (розробники програми – Н. Паніна й Є. Головаха.) З 2002 року спеціальною комісією (В. Ворона, Н. Паніна, Ю. Саєнко, Є. Головаха, К. Грищенко, А. Ручка, В. Тихонович, М. Шульга, О. Лисенко) розроблено оновлену систему соціальних показників. Розрахункова вибірка (автори – Н. Паніна, М. Чурилов) охоплює 1800 осіб, які репрезентують доросле населення України (18 років і більше) за статтю, віком, освітою, типом поселення й областями.) Індикатором соціальної легітимності приватних підприємців як роботодавців може слугувати запитання моніторингу про згоду респондента працювати у приватного підприємця. Такий індикатор фіксує настанову стосовно не самого об'єкта – приватного підприємця-роботодавця, а стосовно імовірної ситуації взаємодії респондента з ним. Натомість моніторингові запитання про рівень довіри до приватних підприємців та про ставлення до розвитку приватного підприємництва (бізнесу) в Україні можуть слугувати індикаторами соціальної легітимності відповідно прошарку приватних підприємців загалом та інституції приватного підприємництва (бізнесу). Ці індикатори, на відміну від попереднього, фіксують настанови стосовно безпосередніх об'єктів. Наявність групи з трьох індикаторів уможливлює порівняльний аналіз трьох свого роду «різномасштабних» рівнів соціальної легітимності: «загального» (інституції приватного підприємництва (бізнесу)), «особливого» (верстви приватних підприємців), «конкретного» (прошарку приватних підприємців-роботодавців). Для підвищення рівня статистичної значущості розподілу відповідей однотипні п'ятипозиційні порядкові поляризовані шкали всіх трьох емпіричних індикаторів модифіковано у трипозиційні через об'єднання крайніх позицій. Вважаємо, що зафіксовані за цими шкалами позитивні настанови є виявами обрання респондентами позиції легітимації, негативні настанови – обрання позиції делегітимації, а невизначені настанови свідчать про труднощі респондента стосовно власного позиціонування щодо легітимації/делегітимації. Відтак соціальна легітимність наявна за умови, коли позицію легітимації обирають більш як 50% респондентів, а соціальна нелегітимність – за обрання позиції делегітимації більш як 50% респондентів. Але і в цих двох випадках, і в усіх інших можна вести мову в аналітичному контексті про рівні (ступені) легітимності, нелегітимності і невизначеності легітимності/нелегітимності окремого об'єкта, а також про тенденції мінливості цих рівнів з часом – легітимацію, делегітимацію, збільшення чи зменшення невизначеності [2, с. 244–245].

Водночас треба звернути увагу на структуру зайнятості українського населення, оскільки економічні практики як об'єктивні дії можуть також свідчити про ступінь легітимності. Такими об'єктивними діями можуть бути соціальні практики праці у приватному секторі економіки України. Адже соціальні практики, на думку І. Попової, є «основою легітимності і будь-якого виду згоди» [3, с. 130].

Унаслідок легалізації приватної власності на фактори виробництва в сучасному українському суспільстві відбулися істотні соціально-структурні зміни. Приватизація робочої сили, землі, малих, середніх і великих підприємств зумовила відтворення суспільних верств найманих працівників, приватних власників і підприємців. У сфері трудових відносин адміністрування регулювання зайнятості населення змінилося регулюванням за допомогою ринку праці. Змін зазнала структура зайнятості дорослого населення України (табл. 1).

З 1994 по 2006 рік відсоток дорослого населення, зайнятого в державному секторі, зменшився у 2 рази. Натомість зросла частка зайнятих у приватному секторі – у 4 рази, зайнятих одночасно у державному і приватному секторах – у 2,6 разу, непрацюючих – на 5,3%. Якщо досі офіційно незавершена приватизація триватиме, тенденції скорочення державного і розширення приватного секторів зайнятості збережуться.

Отже, в економічній поведінці населення України відбулися кардинальні зміни. Люди, що менш ніж 20 років тому мали єдиного легального роботодавця – державу, самі перетворюються на головних легальних контрагентів приватного сегмента ринку праці – приватних роботодавців, якими є приватні підприємці і власники, та найманих працівників. Серед респондентів моніторингового опитування 2006 року роботодавці (власники, які використовують найману працю) становлять 1,7% усього дорослого населення, тоді як наймані працівники – 43,1%, самозайняті – 6,1%, неідентифіковані – 5,2%.

Повертаючись до обраних індикаторів та визначених критеріїв інтерпретації значень їх показників, можна констатувати втрату соціальної легітимності приватними підприємцями-роботодавцями за останні 12 років (табл. 2).

Натомість набула соціальної легітимності інституція приватного підприємництва (бізнесу), і незначно зросла кількість носіїв легітимності верстви приватних підприємців загалом. Ці тенденції мали зазвичай статистично незначущий і подекуди мінливий (стосовно верстви приватних підприємців загалом) характер з 1994 по 1999 рік (табл. 3) – період, коли у країні тривав економічний спад і істотно скорочувалася зайнятість у державному секторі, зростала кількість непрацюючих, а збільшення зайнятості у приватному секторі було незначним і не компенсувало зниклих робочих місць.

Попри збереження високого рівня недовіри до приватних підприємців з 1999 по 2006 рік спостерігалася тенденція поступового зростання довіри, яка є статистично значущою (табл. 4). У цей період, коли відбулося економічне зростання, зайнятість у державному секторі (незважаючи на масову приватизацію середніх і великих підприємств) знизилася наполовину, відсоток непрацюючих незначно зменшився, а зайнятість у приватному секторі майже наполовину зросла.

Суперечливість цих трьох тенденцій можна інтерпретувати так. Більшість людей за останні 12 років суб'єктивно легітимували (визнали, прийняли) приватне підприємництво як певний абстрактний макроекономічний інституційний порядок. Незначно зросла кількість носіїв легітимності одного із макроекономічних елементів матеріалізації цього порядку – верстви приватних підприємців загалом. Посилення легітимації збіглося у часі з економічним зростанням, за умов якого зазначені інституція і верства мали нагоду виявити свою ефективність.

Делегітимація прошарку приватних підприємців-роботодавців також може бути пов'язана з економічним зростанням. Цей прошарок зберігав свою соціальну легітимність під час економічного спаду – за умов хронічних невиплат заробітної плати у державному секторі економіки і пенсій, явного і латентного безробіття. Втрата його соціальної легітимності відбувалася на тлі поліпшення соціально-економічної ситуації.

Помітно, що серед працюючих і в державному, і в приватному, і одночасно в обох цих секторах, і серед непрацюючих протягом останніх 11 років кількість незгодних працювати у приватного підприємця збільшується, згодних – зменшується, а тих, хто не зміг визначитися із однозначною відповіддю, – переважно незначно мінлива(табл. 5).

Показово, втім, що ці зміни набули виразності і статистично значущого характеру лише протягом 1999–2005 років (за винятком працюючих одночасно у державному і приватному секторах). Якщо у 1994 та 1999 роках приватний підприємець як роботодавець був соціально легітимний у державному, приватному й одночасно обо цих секторах зайнятості дорослого населення, то станом на 2005 рік його легітимність у цій якості збереглася лише у межах приватного сектору (при цьому її кількісний рівень помітно знизився). У решті секторів чисельність носіїв легітимності становить майже третину загальної кількості респондентів у них, тоді як більшість у всіх трьох випадках виявляє позицію відвертої делегітимації. Водночас серед працівників приватного сектору 30,1% теж схильні до такої делегітимації.

Можна припустити, що соціальна делегітимація прошарку приватних підприємців-роботодавців певною мірою пов'язана з поліпшенням матеріального стану людей унаслідок економічного зростання. Варто узяти до уваги також збільшення привабливості державного сектору зайнятості за умов стабільного економічного зростання. Насамперед мають значення такі його переваги перед приватним сектором, як легальність, дотримання законодавства про працю, фіксація стажу роботи, перспективи пенсійного забезпечення. В сукупності ці економічні та соціальні аспекти можуть спонукати людину зайняти позицію делегітимації.

Доречно порівняти економічні параметри груп респондентів, що легітимують та делегітимують приватних підприємців-роботодавців.

З 1994-го по 1999 рік середній показник місячної заробітної плати (стипендії, пенсії) носіїв легітимності зріс у 3,8 разу, а в респондентів, що зайняли позицію делегітимації, – у 1,8 разу. З 1999 по 2005 рік аналогічний показник у носіїв легітимності зріс у 1,3 разу, а в суб'єктів делегітимації – у 3,3. Подібна тенденції відбувається і щодо середнього показника сукупного доходу на одного члена сім'ї. З 1994 по 1999 рік у носіїв легітимності він зріс у 2,5 разу, а в суб'єктів делегітимації – удвічі. З 1999-го по 2005 рік у носіїв легітимності він подвоївся, а в суб'єктів делегітимації – потроївся. Не менш показовою є зміна співвідношення середніх показників заробітної плати (стипендії, пенсії) суб'єктів делегітимації та носіїв легітимності: у 1994 році воно становило 1:1,3, у 1999-му – 1:2,7, у 2005-му – 1:1,04. Змінювалося також співвідношення середніх показників сукупного доходу на одного члена сім'ї суб'єктів делегітимації та носіїв легітимності: 1994 рік – 1:1,3, 1999-й – 1:1,7, 2005-й – 1:1,1 [2, с. 248–249]. Отже, інтенсивніше поліпшення матеріального становища за умов економічного спаду пов'язане з позицією легітимації, а за умов економічного зростання – з позицією делегітимації прошарку приватних підприємців-роботодавців.

Можна припустити, що на тлі безпорадної держави-роботодавця часів економічної кризи приватний підприємець-роботодавець був прийнятнішою альтернативою. Однак криза стимулювала в економічно успішніших людей готовність працювати у приватного підприємця. Натомість економічне зростання скоригувало ці орієнтації населення і, зокрема, його економічно успішніших представників у сфері зайнятості. Імовірно, окрім такої привабливої альтернативи праці у приватного підприємця, як праця у державному секторі, з'явилася інша, не менш приваблива перспектива – відкриття власної справи (бізнесу). Підтвердженням цього припущення певною мірою може бути розподіл відповідей на запитання «Чи хотіли б Ви відкрити свою справу (власне підприємство, фермерське господарство та ін.)?»(табл. 6). До того ж варто зазначити, що 28,6% тих, хто хотів би відкрити свою справу, не погоджуються працювати у приватного підприємця.

Існує тенденція зростання декларативного бажання у респондентів відкрити власну справу і самим стати підприємцями. Підтверджує таке переорієнтування і те, що збільшення доходу зумовлює бажання людини відкрити власну справу(табл. 7).

Підсумовуючи, доходимо двох висновків. Перший, теоретичний – стосовно природи психологічного механізму соціальної делегітимації/легітимації. Соціальна легітимність певного об'єкта залежна від наявності/відсутності альтернативи йому: якщо така альтернатива є, виникають умови для делегітимації; якщо альтернативи немає, то немає й умов для делегітимації. Другий висновок – прикладний. Попри те, що протягом останніх 12 років в Україні інституція приватного підприємництва набула соціальної легітимності (бізнесу) і спостерігається незначне зростання чисельності носіїв легітимності верстви приватних підприємців загалом, приватні підприємці-роботодавці поступово втрачають свою привабливість як роботодавці. Причина цієї втрати найвірогідніше полягає у природі легітимності: свого часу вона (легітимність) була набута не завдяки позитивним соціальним якостям свого об'єкта, а зумовлена швидше ситуативними обставинами: економічною кризою та безробіттям. Зміна обставин (поліпшення економічної ситуації) призвела до її втрати. Це все відбувається на тлі стрімкого зростання частки зайнятих у приватному секторі (у 4 рази), яка у 2006 році зрівнялась і навіть дещо перевищила частку зайнятих у державному секторі.

Але небажання, що посилюється, працювати у приватного підприємця можна також пов'язати із зростанням у суспільстві декларативного бажання відкрити власну справу. Хоч би як там було, а соціальна легітимація зазначеного прошарку і зменшення названих ризиків можливі за умов, коли між найманими працівниками і приватними підприємцями-роботодавцями складуться і усталяться норми соціально ефективної взаємодії, що ґрунтується на засадах взаємовизнання інтересів, взаємоповаги та соціального партнерства.

Зафіксована амбівалентність у свідомості суспільства, коли поєднуються переважна підтримка розвитку підприємництва та високий рівень незгоди працювати у підприємців, є також черговим доказом існування в українському соціумі феномена подвійної інституціоналізації, яку виявили Є. Головаха і Н. Паніна [4]. Саме за подвійної інституціоналізації забезпечується дуже своєрідна інституціональна повноцінність підприємництва, що грунтується на згоді людей жити в такому економічному просторі, де практикується зайнятість у приватному секторі і водночас існують негативні настанови щодо привабливості підприємців як роботодавців. Оскільки мимовільна залученість населення до ринкових відносин спрямовує їхні економічні практики у бік приватного сектору, то подальше прогнозування процесу соціальної легітимації українського підприємництва тісно пов'язане з вивченням прихованого потенціалу соціокультурних чинників.


Джерела

1. Сакада М.О., Шараєва Н.І. Легітимність соціальна // Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В.І. Воловича. – К., 1998. – С. 283–284.

2. Резнік В. Приватний підприємець як роботодавець: стан і динаміка соціальної легітимності // Українське суспільство 1994–2005: моніторинг соціальних змін. – К., 2005. – C. 242–251.

3. Попова И.М. Социальная практика как основа легитимации и согласия // Вісник Одеського національного університету. – Т. 8. – Вип. 9. – Одеса, 2003. – С. 128–134.

4. Головаха Є., Паніна Н. Соціальні зміни в Україні: пострадянська деінституціоналізація і особливості становлення нових соціальних інститутів // Політична думка. – 2001. – №4. – С. 3–24.

Автор: Олександр РАХМАНОВ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня