Ґрунти потребують захисту

Ґрунт називають головним багатством держави й планети. Однак цим стратегічно важливим ресурсом далеко не завжди розпоряджаються раціонально, й в Україні, як і в більшості країн світу, відбувається небезпечний процес деградації ґрунтів, котрий фахівці називають «тихою кризою планети». Зокрема, дані моніторингу земельних ресурсів переконливо засвідчують, що останніми роками наші ґрунти помітно збіднюються і втрачають свої якісні та продуктивні показники.

Земельні ресурси і продовольча безпека

Аграрний сектор був і залишається ключовим для розвитку економіки нашої держави. Утім, його роль не обмежується вітчизняними теренами, адже потенціал сільськогосподарської галузі достатній для того, щоб забезпечувати продуктами харчування не тільки населення України, а й численних споживачів за її межами.

Тим часом фахівці Європейського Союзу однозначно констатують досить невтішний розвиток ситуації із земельними ресурсами. Достатньо навести таку цитату з офіційних документів ЄС: «Підвищення вимог до функцій ґрунтів як у Європі, так і у світі призведе до більш інтенсивного землекористування, збільшення тиску на ґрунт і його деградації. Ситуацію ускладнює використання земель для урбанізації та інфраструктури. Змагання за земельні й водні ресурси створюють серйозні ризики геополітичної нестабільності. Ураховуючи такий тиск у глобальному масштабі, в майбутньому Європа ще більше залежатиме від земельних ресурсів і стійкого землекористування. Лише внаслідок покривання ґрунтів, тобто відведення під забудову, дороги тощо, протягом
1990–2006 років Європа втратила понад 16 тис. км2, або 1,6 млн. га, землі, а з ними – потенційну здатність сільськогосподарського виробництва, еквівалентну 6 мільйонам тонн пшениці».

Ця небезпечна тенденція зменшення посівних площ зберігатиметься й надалі, тому щорік зростатиме роль України, як аграрної держави з унікальними ґрунтово­кліматичними умовами, в продовольчій безпеці Європи та світу. Тут би потурбуватися про підвищення врожайності сільськогосподарських культур, повернути країні статус «європейської житниці», але перед нами з усією гостротою постала проблема збереження родючості ґрунтів.

Насамперед потрібно мати об’єктивні дані про якісний стан ґрунтів. Для цього держава здійснює їх моніторинг шляхом проведення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь), під час якої фіксується більш як двадцять показників якості ґрунтів.

Згідно з результатами таких дослід­жень, упродовж останніх двох десятків років спостерігається зниження родючості ґрунтів. Передовсім це стосується зменшення вмісту гумусу – інтегрального показника родючості. За вказаний період його втрачено від 0,4 до 0,8 тонни з гектара, що в масштабах держави прирівнюється до збитків у розмірі 453,4 мільярда гривень. При цьому, за даними науковців, для утворення
1 сантиметра родючого шару ґрунту в природних умовах необхідно 100 років.

Також від початку 90­х років минулого століття щорічно фіксується від'ємний баланс усіх елементів живлення, особливо азоту й калію.

Уже впродовж майже 20 років у Поліській і Лісостеповій зонах відбувається перманентний процес підкислення ґрунтів. Сьогодні площа ґрунтів із активним ступенем кислотності становить майже 4 мільйони гектарів, що на 300 тисяч гектарів більше, ніж було десять років тому.

У Cтеповій зоні відбувається зворотний процес – підлуження. Нині тут зафіксовано 1,8 мільйона гектарів ґрунтів із сильно­ і дуже сильнолужною реакцією ґрунтового розчину, і їхня площа продовжує зростати.

Іще один негативний результат людської діяльності – поширення ерозії ґрунтів. Не можуть не хвилювати такі дані: унаслідок водної ерозії щорічно змивається близько 500 мільйонів тонн гумусу та близько одного мільйона тонн азоту, 0,7 мільйона тонн фосфору й понад 10 мільйонів тонн калію.

Основна причина зниження родючості ґрунтів – це порушення законів землеробства. Саме від господарської діяльності людини найбільше залежить трансформація ґрунтів, тобто підвищення або погіршення їхньої родючості. Аналіз оперативної та статистичної звітності показує, що більшість землекористувачів не проводить жодних заходів, спрямованих на збереження ґрунтів та підвищення їхньої родючості.

Нині вносяться надзвичайно малі обсяги органічних добрив. У середньому протягом 2004–2011 років господарства України внесли менше однієї тонни гною на гектар, тоді як мінімальна норма для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, залежно від ґрунтово­кліматичної зони, становить від 8 до 14 тонн на гектар. Недостатньо вноситься й мінеральних добрив. Основну частку з них становлять азотні. Отже, порушується науково обґрунтоване співвідношення азоту, фосфору й калію. Майже припинені роботи з хімічної меліорації.

Структура посівних площ, яка характеризує напрями сільськогосподарського виробництва, аж ніяк не відповідає науково обґрунтованим вимогам. Майже 20 відсотків посівної площі (а в окремих регіонах цей показник становить 30 і більше відсотків) займає соняшник, що є неприпустимим з точки зору збереження родючості ґрунтів. За останні 20 років площі цієї високоліквідної культури зросли втричі й становили у 2012 році майже 4,9 мільйона гектарів, тоді як у 1990 році – 1,6 мільйона. При цьому науковці стверджують, що оптимальна площа має становити приблизно 1,8 мільйона гектарів, принаймні не перевищувати двох мільйонів.

Приймаючи певні рішення щодо природокористування й, зокрема, землекористування, людина схильна виходити зі своїх суб’єктивних потреб, які переважно є егоїстичними, споживацькими та суперечать законам цілісного й гармонійного функціонування біосфери. Саме такий, споживацький, підхід у землекористуванні панує на теренах нашої держави, про що свідчить погіршення протягом останніх десятиліть якісного стану українських ґрунтів.

У посланні комісії ЄС «До тематичної стратегії захисту ґрунтів» визначено низку головних загроз деградації ґрунтів: ерозія, кількісне та якісне зменшення органічних речовин, забруднення, засолення, ущільнення, втрата біологічного різноманіття, накриття, зсуви та повені. У проекті Рамкової ґрунтової директиви Європарламенту і Ради Європи зазначено, що ґрунти, по суті, є невідновлюваним ресурсом, бо швидкість їх деградації може бути значною, а процеси регенерації надзвичайно повільними й витратними.

Ось чому так важливо в цій сфері створити умови, які забезпечили б збереження ґрунтів та підвищення їх родючості. Аналіз нормативно­правових актів свідчить, що в Україні сформована відповідна законодавча база, що дає змогу проводити весь комплекс ґрунтоохоронних заходів у правовому полі. Однак, на жаль, більшість норм і положень законів фактично не діють. Дані статистичної та оперативної звітності свідчать, що основні заходи зі збереження родючості ґрунтів проводяться в мінімальних обсягах, а деякі з них узагалі не проводяться, виробництво ж продукції часто призводить до виснаження природної родючості ґрунтів.

Щоб виправити цю ситуацію, потрібно розробити й реалізувати цілу низку заходів. Найважливішими з них ми вважаємо відновлення державних і обласних програм охорони родючості ґрунтів; впровадження науково обґрунтованих сівозмін; підвищення норм і обсягів внесення органічних добрив, зокрема шляхом використання нетоварної частки врожаю (солома, стерня, подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго, гичка тощо), посівів бобових культур, багаторічних трав та сидератів; запровадження механізмів стимулювання відтворення родючості ґрунтів та компенсації їх втрат із застосуванням балансового методу розрахунку виносу поживних речовин урожаєм сільськогосподарських культур; проведення великомасштабного пов­торного ґрунтового обстеження земель на основі сучасних наукових досліджень у галузі ґрунтознавства; відновлення дії Закону України «Про плату за землю».

У комплексі завдань, без виконання яких важко сподіватися на розв’язання проблем, пов’язаних із заощадливим, раціональним використанням земель сільськогосподарського призначення, пріоритетними вважаємо такі:

— прийняття Закону України «Про збереження ґрунтів та охорону їх родючості» (нині проходить процедуру підготовки до розгляду в Кабінеті Міністрів України);

— розроблення Концепції та Національної програми охорони родючості ґрунтів;

— розроблення Концепції та Загальнодержавної програми великомасштабного ґрунтового обстеження.

Окрім запровадження правових і господарських механізмів, про які йшлося вище, на нашу думку, не менш важливо змінити світоглядну позицію людей щодо ставлення до земельних ресурсів, домогтися усвідомлення ними життєвої потреби спрямувати природокористування в раціональне й науково обґрунтоване русло, виховати свідомість справжнього власника цього унікального природного дару з відповідним до нього ставленням.

Автори: Ігор ЯЦУК, Вікторія ПАНАСЕНКО