№15, серпень 2013

Апогей його життяАпогей його життя

100-річчя від дня народження Василя Будника

З усього, що зробив за своє довге й плідне життя видатний конструктор і вчений у галузі ракетно-космічної техніки Василь Будник, особливого визнання заслуговує його неоціненний внесок у створення й становлення Конструкторського бюро «Південне». З його ім’ям пов’язаний як найскладніший період заснування та організації діяльності нової установи на початковому етапі, так і зоряна доба найвагоміших здобутків уже відомого в світі КБ «Південне». Цілком закономірно, що саме воно й стало центром здійснення заходів із відзначення 100-річчя від дня народження Василя Будника.

Біографія, вкарбована в епоху

 

Діапазон професійної діяльності, службової та наукової кар’єри Василя Будника чітко окреслено вже самою наз­вою публікації його спогадів – «От штурмовиков Ил­2 до космических ракет». Утім, у цій невеличкій книжці, виданій десять років тому, лише стисло, можна сказати, пунктирно висвітлені факти й події його життя та багатогранної діяльності. Напередодні 100­річного ювілею фахівці КБ «Південне» не тільки підготували традиційні урочисті заходи, а й провели масштабну науково­пошукову роботу з метою виявлення невідомих сторінок біографії знаного ракетника, нових подробиць його життя і багатогранної діяльності, уточнення оцінок і висновків.

Здавалося б, що нового можна сказати про доволі відому особу, головні здобутки якої вже віддалені в часі на півстоліття й більше? Яких нових висновків можна сьогодні дійти, якщо переосмислення тогочасних подій за можливості поглянути на них без ідеологічних шор і завіси таємності вже відбулося? Але такі запитання не виникають уже після першого ознайомлення з фундаментальною працею «Будник. Дело всей жизни», яка ще пахне друкарською фарбою.

Основну частину книги становлять спогади колег, учнів і послідовників Василя Сергійовича. Більшість цих матеріалів оприлюднено вперше. Численний авторський колектив не тільки всебічно висвітлив усі етапи трудової діяльності В. Будника як конструктора, організатора виробництва, керівника, ученого, педагога, а й детально показав його як людину з притаманними їй рисами характеру, талантами, чеснотами. Життєпис головного героя книжки з усією різноманітністю робіт, виконаних за його участю, наведено у «Хроніці подій». Вона, за словами генерального конструктора–генерального директора КБ «Південне» Олександра Дегтярева, під загальною редакцією якого підготовлене це видання, «вмістила в себе ціле століття – від дати його народження до сьогоднішніх урочистих подій з увічнення пам’яті В. С. Будника».

Один із розділів книжки присвячено великій сім’ї Будників, трудовій династії, яку називають ракетно­космічною, адже її представники пов’язали своє життя з ракетною технікою і космічними дослідженнями. Багато з них приїхали з різних міст України і Росії до Дніпропетровська для участі в ювілейних заходах. Після теплого прийому та змістовної культурної програми книжка стала для гостей доречним і вишуканим подарунком. До слова, представників династії не просто згадано в ній, вони виступають і в ролі авторів.

Другий Президент України Леонід Кучма, котрому довелося півсторіччя спілкуватися і працювати з героєм книги, назвав її «першим повномірним виданням про Василя Сергійовича Будника». А Олександр Дегтярев зазначив, що книжка потрібна й для того, щоб «кожного разу, проходячи повз білосніжну красуню – 8К63 біля головного корпусу КБ «Південне», всі ми з почуттям вдячності згадували її творців – Василя Сергійовича Будника, Михайла Кузьмича Янгеля та їхніх соратників, що проклали шлях для наших сьогоднішніх досягнень».

Першопроходець ракетобудування

Важко сказати, чи Василеві Буднику в житті більше таланило, чи, навпаки, доля укотре його випробовувала. На початку кар’єри, ймовірно, фортуна була на його боці. 20­річний випускник Мінського архітектурно­будівельного технікуму під впливом тогочасного молодечого захоплення авіацією вирішив працювати в галузі будівництва не наземних споруд, а літаків. 1940 року він із відзнакою закінчив Московський авіаційний інститут, після чого прийшов до авіаційного КБ С. В. Ільюшина. У передвоєнний рік молодий конструктор був причетний до конче важливого завдання – вдосконалення озброєння знаменитого Іл­2, на якому встановлювали реактивні снаряди. Це був перший крок до створення могутнього ракетного озброєння, що згодом стало справою життя Будника впродовж кількох десятиліть. А перед цим відбулася ще одна істотна для подальшої кар’єри Василя Сергійовича подія: 1945 року його відрядили до Німеччини в складі першої групи фахівців особливої технічної комісії для вивчення ракетної техніки поваленого рейху.

Ця поїздка стала для Будника знаковою, бо крім здобутих знань він тоді зустрівся з майбутніми видатними ракетниками, зокрема Сергієм Корольовим, і згодом почав працювати в його КБ – спочатку провідним конструктором, а потім заступником головного конструктора. Після майже шести років спільної праці, результатом якої стало створення вітчизняних ракет Р­1, Р­2 і Р­5, Буднику знову довірили нове відповідальне завдання – організацію серійного виробництва ракетної техніки.

Перебуваючи в складі Державної комісії, яка влітку 1951 року мала обрати місце для розгортання серійного ракетного виробництва, Василь Сергійович запропонував з цією метою перепрофілювати Дніпропет­ровський автозавод, і його пропозицію підтримали. Велике промислове місто з численними вищими навчальними закладами було досить придатним для створення першого серійного ракетного заводу та забезпечення конструкторського супроводження такого виробництва. Сам Будник дібрав потрібних фахівців­ракетників і очолив серійне конструкторське бюро підприємства.

Він не просто виконав, а й перевиконав поставлене завдання, коли силами невеликого колективу фахівців свого КБ розпочав розроблення проекту власної дос­коналішої ракети. Такі рішення, як згадують ветерани КБ «Південне», потребували неабиякої мужності. По­перше, Будник привіз до Дніпропетровська декількох проектантів усупереч волі Корольова, котрий власноручно викреслив їхні імена зі списку, а Василь Сергійович попри все відстояв свою позицію, звернувшись до керівництва профільного міністерства. По­друге, можливий невдалий результат, а в новій складній справі від цього ніхто не застрахований, обернувся б для нього в часи Сталіна і Берії зрозуміло чим.

Та ініціативи Будника пробили собі шлях – на розроблення ескізного проекту ракети Р­12 таки було отримано державне замовлення. На відміну від попередніх ракет на рідкокисневому паливі, обслуговування яких потребувало безперервного курсування цілої колони автоцистерн, а наведення здійснювалося зі стаціонарної наземної станції, нова розробка була позбавлена цих вад завдяки висококиплячим компонентам палива і автономній системі керування. До того ж і дальність польоту збільшувалася на 20 відсотків. Військові гідно оцінили всі ці переваги.

Отже, В. Будник з однодумцями започаткував принципово новий напрям у створенні ракет середньої і дальньої дії. Це належно оцінили й на державному рівні, і 1954 року керівництво СРСР прийняло рішення про створення на базі серійного КБ Особливого конструкторського бюро для розроблення балістичних ракет нового покоління, а потім і космічних комплексів. Того ж року це бюро (майбутнє КБ «Південне») очолив Михайло Янгель, а Будник став його першим заступником.

Разом вони працювали 16 років. Це, як писали автори публікацій про той період, був сильний і працездатний тандем. Успішно було завершено розроблення «первістка» й проведено його випробування. Саме цією ракетою після прий­няття її на озброєння в 1959 році закладено основи для створення Ракетних військ стратегічного призначення. У наступні роки колектив КБ під керівництвом Янгеля і Будника розробив, випробував та передав на озброєння ще п’ять бойових ракетних комплексів, у тому числі першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету. Водночас на базі бойових ракет було створено три типи ракет­носіїв для запуску космічних апаратів військового, наукового й господарського призначення.

З 1972 року Будник переходить до системи Академії наук УРСР, він працює в Інституті технічної механіки і продовжує викладати в Дніп­ропетровському державному університеті (попри велику зайнятість він завжди дбав про підготовку фахівців для ракетного виробництва). Під його науковим керівництвом виконано й захищено понад двадцять кандидатських і три докторські ди­сертації. Він підготував великий загін молодих учених і фахівців, які згодом очолили різні напрями в науці та техніці й нині успішно працюють на підприємствах і в установах ракетно­космічної галузі.

Нетлінна спадщина

Багато нових фактів, маловідомих подробиць, різних суджень і висновків увійшло до книжки, виданої на честь ювілею В. Будника. Та хоч скільки сторінок у ній налічувалося б, під обкладинкою неможливо вмістити все важливе й цікаве про таку масштабну і яскраву особистість, вичерпно викласти всі погляди й оцінки її діяльності. Тому доречним стало проведення з нагоди ювілейної дати засідання розширеної науково­технічної ради в КБ «Південне». Саме формат наукового форуму дав можливість підсумувати дослідницьку роботу фахівців, уточнити певні моменти в оцінках творчої спадщини видатного ракетника і, можна навіть сказати, відновити історичну справедливість.

У засіданні ради разом з працівниками й ветеранами КБ брали участь представники Національної академії наук України, органів державної влади і громадських організацій, керівники підприємств кооперації і вищих навчальних закладів. Склад учасників свідчив як про широкий спектр діяльності Василя Сергійовича, так і про те, що ідеї та рішення, закладені в його розробки, й сьогодні є актуальними.

«Хочу підкреслити, що нинішні досягнення багато в чому базуються на попередніх розробках КБ і заводу часів В. С. Будника, М. К. Янгеля,
В. Ф. Уткіна, Л. В. Смірнова, О. М. Макарова, – зазначив Олександр Дегтярев. – У створювані тоді системи було закладено ефективні, піонерські технічні рішення, завдяки чому бойові ракети, ракети­носії, космічні апарати і ракетні двигуни часто випереджали свій час, а багато з них і сьогодні затребувані та актуальні. І найголовніше – в них були передбачені можливості модернізації для подальшого підвищення основних тактико­технічних характеристик».

Один лише штрих з виступу генерального директора заводу «Південмаш» Віктора Щеголя колоритно передав, наскільки важке і складне завдання стояло свого часу перед Будником. Тоді в тяжкі повоєнні роки змогли перепрофілювати автомобільний завод на ракетний. А чи здатний хтось сьогодні ракетний завод пере­орієнтувати на випуск автомобілів?..

Василь Сергійович з честю виконав це завдання. Цілком заслужено він удостоєний численних нагород – орденів, медалей, звань Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії, Почесного громадянина Дніпропетровська... Чому ж у спогадах про знаного ракетника висловлювалися думки, що доля не зовсім справедливо обійшлася з ним?

Згадаємо, що Будник у найскладніших умовах заклав міцний фундамент майбутнього КБ «Південне». І заслуговував на те, щоб стати його першим керівником. Але очолив конструкторське бюро інший… Подеколи ім’я Будника забували згадати, коли називали головних і генеральних конструкторів, завдяки яким воно з’явилося, розвивалося і стало одним із символів нашої держави.

Хоча і в науці Василь Сергійович працював плідно, будучи академіком, а також викладав, на засіданні ради висловили думку, що він передчасно залишив КБ. Його знання, досвід, творча енергія могли б тут ще принести багато користі, але знову в ставленні до нього переважили чиїсь амбіції…

Заслужений ветеран КБ доктор технічних наук Наум Урьєв висловив пропозицію віддати належне внескові Будника в створення конструкторського бюро і попри те, що формально він не був першим керівником, називати його не «одним із…», а конкретно – засновником КБ «Південне». Певно, це було б справедливо.

Характер і тональність майже всіх виступів на засіданні були схожими: йшлося не тільки про досягнення Будника, а й про драматичні моменти в його житті, його образ змальовували без прикрас і ретуші, а в оцінках керувалися об’єктивними аргументами без якоїсь упередженості й кон’юнктури. Тільки виступ академіка НАН України директора Головної астрономічної обсерваторії Ярослава Яцківа був гучним і пафосним, як на мітингу. Він назвав КБ «Південне» гордістю і славою України та закликав говорити про його досягнення на повний голос. Хоча учасники засідання підтримали академіка оплесками, наступні виступи знову були доволі стриманими. Що ж, колективу «Південного» звичніше прославляти себе справами, а не словами.

Автор: Олександр МАЛІЄНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня