№13, липень 2013

Милосердя та любов: від язичництва до нової віриМилосердя та любов: від язичництва до нової віри

1025-річчя хрещення Русі-України відзначатиметься на державному рівні 27–28 липня. Урочистості триватимуть до 31 грудня

До Володимира приходили різні місіонери – мусульмани, іудеї, «німці» (західні християни), а також представники грецької церкви. Саме їхнє тлумачення суті життя грішного та життя праведного – християнського – й переконало київського князя в істинності цієї віри.
Християнство – друга за часом виникнення (після буддизму) світова релігія, яка охоплює три головні напрями — православ’я, католицизм і протестантизм. Виникло в І ст. н. е. й незабаром поширилося всією Римською імперією. На українських землях ця віра утверджувалася протягом багатьох століть. Її першопочатки – у світоглядних переконаннях греків Північного Причорномор’я, котрі мешкали там іще на початку нашої ери. «Повість временних літ» («Повість врем’яних літ», «Повість минулих літ») подає розповідь про те, як апостол Андрій Первозваний благословив київські гори й поставив хрест на місці, на якому через роки вознісся Андріївський собор.

Останній князь славетного роду

– Ніхто не знає, коли на праукраїнських землях прогомоніло перше віче, – розповідає кандидат історичних наук, авторка багатьох романів про нашу минувшину Раїса ІВАНЧЕНКО. – Та достеменно відомо, що за князя Кия (тривалий час його вважали легендарною особою) розпочалося усталене державне життя українців­русів. Саме Кий, воюючи проти аварів, дістав надійну підтримку у візантійського імператора Іраклія. Пізніше (десь після 634 року) князь прийняв християнство, відтак надовго переселився до Візантії. За «Повістю врем’яних літ» (вважаю, що треба писати саме так), Кий на заклик полян вів боротьбу з кочівниками, а після перемоги залишився в них княжити. На честь старшого брата Щек і Хорив заклали місто й назвали новий град його іменем. Відтоді Києвичі – нащадки Кия – стали правити в полянській державі. Останній князь цього славетного роду Оскольд (чи, за російськими джерелами, Аскольд) утвердив молоду феодальну державу на міжнародній арені й після вдалих походів на Константинополь похрестився. Сталося це або 860­го або, за іншою версією, 874 року. Християнство Оскольд прийняв разом зі своїм найближчим оточенням. А ось простолюд усе ще сповідував язичництво, яке активно відстоювали волхви. 

Рюрик – це розкрилений у польоті сокіл

– І це закономірно, – вважає відомий народний цілитель, фітотерапевт із вищою медичною освітою Євген ТОВСТУХА, який і сьогодні називає себе волхвом. – Християнство повсюдно витісняло не лише прадавніх богів, а й звичні традиції та обряди. Проти нової християнської еліти виступали і народні маси, і та аристократія, яка не поділяла поглядів Оскольда. Саме вона здобула підтримку в новгородського язичницького правителя Олега. Переодягнувшись у вбрання купців, чужоземний князь на чолі багатьох дружинників приплив до Києва й запросив на берег тоді глибоководної Почайни Оскольда та його бояр. Там їх і вбили. Сталося це 882 року. Після загибелі останнього Києвича ніхто – ні верхівка, ні прості люди – не протестували проти нової влади. З нею на дніпровські терени повернулося язичництво. Родовід Києвичів урвався назавжди. Їхня держава, яка вже існувала майже два століття, після підступного вторгнення Олега перейшла під начало нової еліти – династії Рюриковичів. До речі, слово «рюрик» означає «сокіл». Звідси й родовий знак цієї династії: розкрилений у польоті сокіл, графічне зображення якого – пра­образ нашого тризуба. Саме під цим символом на дніпровських землях знову запанувало язичництво. Багато його народних елементів квітує й сьогодні. 

Хто не молився, той присягав на мечі

– Після смерті Олега влада перейшла до Ігоря, – нагадує факти з історії народний депутат України багатьох скликань Верховної Ради, поет і прозаїк Вік­тор ТЕРЕН. – Цей перший представник династії Рюриковичів був язичником, але шляхетно ставився до поки що загалом чужої для киян релігії. Після вдалого походу на Константинополь у 944 році сталося диво дивне: християнська частина князевих воїнів молилася в соборній церкві св. Іллі, а язичницька – присягала на мечі біля капища з язичницькими кумирами Перуном і Волосом. Князь на власні очі бачив саме це дійство. Та незабаром він, можливо, разом із дружиною Ольгою, прийняв християнство. За однією з версій, деревляни повстали не проти збирання додаткової данини, а проти спроби навернути їх до нової релігії. Повстали і, як відомо, не просто вбили Ігоря, а, прив’язавши до двох прихилених дерев, відпустили їх у небо. Це не випадково: на полюдді, перед вилученням данини, князь, проповідуючи християнство, двічі обійшов місцевих волелюбців – язичників.

 

Шестибожжя на київському пагорбі

– Деревляни не корилися жодному київському князеві, – додає Євген Товстуха. – Оскольд, Олег та Ігор марно намагалися підкорити бунтівних сусідів. Після нещадної помсти за смерть чоловіка княгиня Ольга вчинила несподівано: поєднала сина Святослава другим шлюбом із донькою деревлянського зверхника Мала. Малуша, потрапивши в полон, була не лише ключницею в княгині, а й спадкоємницею династії Ніскиничів, яка панувала на деревлянських теренах. Син затятого язичника Святослава та язичниці Малуші – майбутній князь Володимир – став хрестителем усієї України­Русі.

За походженням він був представником двох династій: київської й деревлянської, мав за символ зображення Ярила­сонця, тому й називали князя Красним Сонечком. Після загибелі в братовбивчій війні двох Святославовичів він, як третій син князя­воїна, мав право сісти на київський стіл. Але зробити це було непросто. Довелося збирати могутню рать і протистояти місцевій еліті, а згодом і варязькій дружині, з якою вирушив на дніпровські береги з далекого Новгорода.

Коли Київ схилив голову перед Володимиром, на високому пагорбі стояв єдиний полянський кумир Перун. Князь поставив біля нього боввани ще п’ятьох князівств, які допомогли йому в боротьбі за владу. Так у центрі міста завеличалися новгородський бог сонця Хорс, половецький ідол Стрибог, смоленська покровителька родючості й багатства Мокоша, символ лісових дреговичів – людина­вовк Сімаргл, а також покровитель рідної землі­матері Дажбог. Це знамените шестибожжя (на чолі з Перуном) стало надійним об’єднувачем тодішнього розбурханого придніпровського світу. Пантеон засвідчував, що Володимир – перший Рюрикович, який не просто має київське (місцеве, рідне) походження, а й дбає про те, щоб місто над Славутою стало центром велетенської держави. Князь приборкав знахабнілих варягів, із допомогою нових, відданих йому землевласників потіснив стару боярську верхівку, підпорядкував собі в’ятичів, радимичів, ба навіть далеких північних ятвягів…

Шестибожжя на київському пагорбі панувало сім років. Здавалося, що воно об’єднує різні землі, а насправді кожна з них віддавала шану своєму кумиру. Лише власному, найкращому, найвпливовішому. Це задовольняло всіх, окрім князя, який прагнув єдиновладдя, беззастережної покори й відданості. Володимир придивлявся до країн, де централізована влада була міцною, воістину непохитною. Його приваблювали і християнська Візантія, і мусульманська Булгарія на Волзі. Світові обшири кликали до себе, і Володимир зав­дає удару Волзькій Болгарії… 

«Іде Володимир у лодіях…»

– Ні, то був звитяжний похід на Дунайську Болгарію, – дотримується іншого погляду Раїса Іванченко. – Це різночитання виникло внаслідок неточно занотованих назв у літописах. Правильне таке свідчення: «Іде Володимир у лодіях, а торки – берегом…», тобто Дніпром до Руського (Чорного) моря пливла князева дружина, а спільники на конях мчали вздовж річки. Після перемоги над ворожими для неї болгарами Візантія вперше визнала Володимира рівноправним партнером, а князь­тріумфатор здобув право зажадати сестру двох тамтешніх імператорів – Василія ІІ та Костянтина. Вони відмовили князеві, бо той був язичником, тобто поганином, та ще й вважали його бастардом, тобто незаконнонародженим сином Святослава. Але тут потрібне уточнення: це не так, бо насправді всі діти князів­язичників від своїх жінок вважалися законними.

Згоди Анни ніхто не запитував. Домагаючись її, Володимир узяв приступом Херсонес (літописний Корсунь). Імператори вимушено поступилися всіма візантійськими принципами, крім одного: князь має прийняти християнство. Сталося це в корсунській церкві св. Іакова. Відбулося й вінчання, після якого умиро­творений Володимир повернувся до Києва. З жоною­царівною, награбованими коштовностями та священиками, які мали проповідувати нову віру. Пізніше з’ясувалося, що новоявлений християнин прихопив із собою унікальний витвір язичницької доби – бронзову статую чотирьох коней. Після тріумфального повернення до Києва вона тривалий час прикрашала центр Києва – височіла на площі Бабиного торжка (приблизно там, де нині красується Михайлівська площа). 

Кумира били дванадцять мужів

– Важливо те, що київська держава набула християнства як рівноправна сусідка й союзниця Візантії, – наголошує Віктор Терен. – Навернення до нової релігії відбувалося так. Князь наказав мешканцям міста над Славутою прибути до Почайни й зайти у воду. Володимир кинув заклик до всіх – хай це буде «багатий чи бідний, жебрак чи раб». Інакше, твердо повторив не раз і не двічі князь, «противник мені буде». Деякі історики вважають, що величне дійство кияни сприйняли з великою радістю. Та це не так. Склалася воістину драматична ситуація.

– Справді, далеко не всі сприйняли нову релігію, – уточнює сучасний волхв Євген Товстуха. – Перуна та інших прадавніх захисників полян стягнули з високого пагорба, повергли та осквернили, а головного язичницького бога прив’язали до коней і потягли до Дніпра. Дванадцять мужів, які бігли слідом, били кумира «желєзієм». Це, як зазначає літописець, робилося «на поруганіє бісу». Простолюд плакав, рвав на собі волосся, а коли Перуна скинули у Дніпро, біг берегом і кричав: «Видибай!». Дерев’яний ідол, здавалося, назавжди поринув у темну глибочінь. Та сталося диво: поблизу сучасного Видубицького монастиря головний полянський бог несподівано випірнув, і великі дніпровські хвилі винесли його на берег. Місце, де «видибав» Перун, довго називали так: Видибичі. Згодом там таємно відродили капище й знову, як і раніше, почали поклонятися прадавньому кумирові.  

У священному храмі історії

Поволі, але невблаганно хрещення поширювалося всією велетенською територією Київської держави. Зрештою уславлений дядько Володимира Добриня силою безжалісного меча навернув у нову віру навіть бунтівний Новгород. Згодом повелося так, що новоявлені християни ставили свої храми здебільшого на місці колишніх язичницьких требищ. Витворювалося своєрідне двовір’я, коли населення, зберігаючи давні звичаї, з гідністю переймало церковні обряди. Інша річ, чи
завжди воно плекало їх душею. А ось держава дедалі жорсткіше обстоювала нову віру й остаточно закріпила її як державну релігію у 988—991 роках. І це не випадково. Прийняття християнства мало надзвичайне значення як для зовнішньополітичного, так і для внутрішнього розвитку України­Русі. Вона стала налагоджувати рівноправні відносини з Візантією, Німеччиною, Польщею, Болгарією, Угорщиною. Нова віра сприяла об’єднанню Русі­України в єдину феодальну державу, дала поштовх розвиткові економіки, несла високу духовну культуру, успадковану від античного світу, змінювала сутність людини: вивільняла її від поклоніння природним силам, утверджувала милосердя, любов та відповідальність лише перед одним Богом. Отож київський князь, син язичника Святослава Хороброго, назавжди увійшов до священного храму історії як Володимир Великий, Володимир Хреститель.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня