Розширення спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності – ефективний засіб протидії злочинності в Україні

Злочинність в Україні має сталу тенденцію до зростання. Це зумовлено насамперед збільшенням безробіття та зниженням рівня життя людей. Наслідком цих явищ є бідність, а вона, в свою чергу, стає одним з головних «каталізаторів» зростання злочинності в державі.

Так, згідно зі статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України) у 2009 році в Україні було зареєстровано 434678 злочинів, з них 13597 – особливо тяжкі, 140932 – тяжкі та 203291 злочин – середньої тяжкості,  у 2010-му – 500902 злочини, з них 12094 – особливо тяжкі, 166853 тяжкі та 249181 злочин середньої тяжкості. У 2011-му – 578000 злочинів, із них 11032 – особливо тяжкі, 193664 – тяжкі та 265171 злочин середньої тяжкості [1]. Як бачимо, стала динаміка зростання спостерігається у вчиненні тяжких та злочинів середньої тяжкості.

Зазначмо, в Особливій частині Кримінального кодексу України (далі – КК України) міститься 20 заохочувальних приписів, відповідно до яких особа підлягає обов’язковому звільненню від кримінальної відповідальності за умови виконання нею певних позитивних дій після вчинення злочину, які можуть виявлятися, наприклад, у добровільному повідомленні правоохоронного органу про скоєне, в активному сприянні розкриттю злочину, добровільній видачі предметів злочинної діяльності тощо. Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності поширюється, зокрема, й на тяжкі та особливо тяжкі злочини (ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 258-3 КК України). Цей перелік потребує подальшого розширення. Зокрема це стосується злочинів проти основ національної  та громадської безпеки, а також злочинів проти власності. Річ у тому, що усвідомлення особами того, що вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності за вчинення тих чи інших злочинів, спонукає їх до вчасного відвернення можливих суспільно небезпечних наслідків, а також до надання допомоги органам досудового розслідування та суду в розкритті злочинів (якщо кримінальне правопорушення вже мало місце).

Слушна тут пропозиція П. Хряпінського, який наголошує на можливості поширити дію заохочення на припинення злочинних дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України) і зазіхань на територіальну цілісність та недоторканність України (ст. 110 КК України) для викриття й відвернення більшої шкоди національній безпеці України. Для звільнення від кримінальної відповідальності, які бажано передбачити під час конструювання заохочувального припису, на думку П. Хряпінського, є такі підстави: а) припинення умисних дій з насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змови про вчинення таких дій, публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 109 КК України) чи з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічних закликів чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 110 КК України); б) добровільне і вчасне повідомлення органам державної влади про плани та склад злочинної організації; в) якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди національним інтересам України [2, с. 112 – 113].

На можливість запровадження такого заохочувального припису вказують, приміром, і норми кримінального законодавства Російської Федерації. Так, у примітці до ст. 275 Кримінального кодексу РФ (далі – КК РФ) зазначається, що особа, яка вчинила державну зраду, шпіонаж і насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільним і вчасним повідомленням органам влади або в інший спосіб сприяла відверненню подальшої шкоди інтересам РФ та в її діях немає складу іншого злочину.

Украй небезпечним суспільним явищем, що набуло світових масштабів, є тероризм. Кількість жертв теро-ристичних актів часто сягає десятків і навіть сотень осіб. Стратегія боротьби з тероризмом визначається державною політикою і концепцією національної безпеки.

У Кримінальному кодексі України передбачено доволі суворі заходи кримінальної відповідальності за терористичну діяльність (аж до довічного позбавлення волі), а також заходи кримінально-правового заохочення, які полягають у звільненні особи від кримінальної відповідальності за участь у терористичній групі чи терористичній організації або фінансування терористичної діяльності за умови виконання цією особою певних дій (ч. 2 ст. 258-3 КК та ч. 4 ст. 258-5 КК).

Але в кримінальному законодавстві України немає заохочувального припису, що передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за терористичний акт. Ця обставина, на думку автора, є істотним недоліком, бо на практиці терористичні акти досить часто вчиняють одноосібно, для цього не потрібне обов’язкове створення злочинної організації або фінансування особи, яка намагається виконати акт тероризму. Передбачені в КК України підстави звільнення за терористичні злочини здебільшого стосуються екстремістських угруповань, тобто організованих груп людей, що ведуть екстремістську діяльність. У Великій Радянській Енциклопедії «екстремізм» визначається як «прихильність до крайніх поглядів і, особливо, заходів (зазвичай в політиці)» [3, с. 45]. Серед таких заходів можна назвати провокацію заворушень, терористичні акції, методи партизанської війни. Приплив членів екстремістських організацій в Україну переважно відбувається «з країн, де їх витісняють правоохоронні органи», – зазначає Г. Москаль [4]. Однією з таких є Росія. До речі, у примітці до ст. 205 КК РФ передбачено звільнення від кримінальної відповідальності за вказані дії за умови вчасного попередження органів державної влади та виконання певних позитивних дій після вчинення злочину, спрямованих на запобігання виконанню терористичного акту. Подібним шляхом пішов і білоруський законодавець, передбачивши таке звільнення у примітці до ст. 289 КК Республіки Білорусь.

Отже, гадаю, цілком логічно доповнити ст. 258 КК України частиною 4, в якій передбачити звільнення особи від кримінальної відповідальності за терористичний акт.

Іншим суспільним явищем, яке становить загрозу національній безпеці України, безперечно, є організована злочинність. Згідно з офіційними даними МВС України 2010 року організовані групи та злочинні організації вчинили 3135 злочинів, з них тяжких та особливо тяжких – 2455, 2011-го названі злочинні формування вчинили 3023 злочини, 2302 із них – тяжкі та особливо тяжкі [1].

Основним, так би мовити, плацдармом існування організованої злочинності є тіньова економіка. Головними передумовами високого рівня тінізації національної економіки залишаються неефективний інституціональний базис регулювання підприємництва та незадовільні умови ведення підприємницької діяльності. Так, за показником легкості здійснення підприємницької діяльності у 2011 році Україна посіла в рейтингу 149-ту позицію серед 183 країн світу, що, зокрема, визначалося низькою ефективністю оподаткування (181-ше місце), складністю процедур одержання дозволу на будівництво (180), реєстрації власності (166) тощо [5, с. 11].

Відповідно до даних МВС України протягом 2010 року в Україні було зареєстровано 8601 злочин у сфері господарської діяльності, 2011-го ця цифра становила вже 10246 злочинів [1]. Слід зазначити, що кримінально-правові норми, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочинів у цій сфері, мають значну перспективу запровадження заохочувальних приписів. Так, чинним КК України передбачено кілька кримінально-правових приписів, які дозволяють звільнити особу від кримінальної відповідальності за вчинення господарських злочинів, передбачених ст. 175, ст. 212 та ст. 212-1 КК.

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені у ч. 4 ст. 212 і ч. 4 ст. 212-1 КК України, фактично допускають недобровільну й вимушену поведінку особи після вчинення злочину у вигляді сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), а також відшкодування збитків, заподіяних державі невчасною їх сплатою (фінансові санкції, пеня), чи страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодування збитків, завданих Пенсійному фонду України їх невчасною сплатою. Є певна розбіжність між зазначеними приписами податкових злочинів та соціально-правовою природою заохочувальних норм Особливої частини КК України. Єдиним виправданням такого стану речей може бути лише прагматична спрямованість цих норм на наповнення бюджету коштами, розвантаження правоохоронних ресурсів держави, продовження нормальної фінансово-господарської діяльності платника податків [6, с. 114].

Проблема вдосконалення заохочувальних кримінально-правових приписів за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності жваво дискутується у наукових колах [7, с. 49]. Висловлюється думка про потребу розширення кола спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності за господарські злочини загалом [8, с. 53].

Так, логічним є поширення спеціального звільнення на підставах, визначених у ч. 4 ст. 212-1 КК України, за зловживання, якщо це призвело до фактичного ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів або страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в особливо великих розмірах. Зняття перепон звільнення від кримінальної відповідальності залежно від розміру завданої матеріальної шкоди господарським чи іншим ненасильницьким майновим злочином є перспективним напрямом поширення заохочувальних приписів Особливої частини КК України. Треба сказати, що 2010 року законодавець уже вніс відповідні зміни до ч. 4 ст. 212 КК України (Закон України від 2 грудня 2010 р. № 2756-VI).

Звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно сплатили заподіяну шкоду у великому чи особливо великому розмірі, ефективно сприятиме повному відшкодуванню матеріальних і моральних збитків потерпілим від злочину, повернення чималих коштів у сферу легального суспільного обігу, унеможливить їх злочинне використання, наприклад, для фінансування тіньових, заборонених, фіктивних та інших суспільно небезпечних різновидів господарської діяльності [9, c.22].

Дедалі більшає так званих майнових злочинів, а саме – кишенькових та квартирних крадіжок, вуличних грабежів, шахрайств (особливо у будівельній та фінансово-кредитній сферах). Так, 2010 року в Україні було зареєстровано 254755 злочинів, за вчинення яких передбачається кримінальна відповідальність відповідно до ст. 185 КК України, 24879 – ст. 190 КК України та 8240 – ст. 191  КК України. 2011 року зареєстрована кількість вказаних злочинів становила відповідно 277598, 24058 та 7977  злочинів [1]. А от протягом 2010–2011 років слідчими за ознаками злочину, передбаченого ст. 185 КК України, було направлено до суду 2094 кримінальні справи для звільнення осіб від кримінальної відповідальності, що становить лише 0,39% від загальної кількості вчинених крадіжок за звітний період,  за ст. 190 КК України – 492 (1%) кримінальних справ, за ст. 191 КК України – 107 (0,66%) кримінальних справ. Така низька кількість випадків звільнення від кримінальної відповідальності за скоєння майнових злочинів пояснюється, на думку автора, тим, що в Особливій частині КК України немає відповідних заохочувальних кримінально-правових приписів. Сьогодні таке звільнення здійснюється на умовах, передбачених у статтях 45, 46, 47, 48, 49 та 97 Загальної частини КК України, що іноді дозволяє діяти суду на власний розсуд – звільняти або не звільняти особу від кримінальної відповідальності.Запровадження заохочувальних приписів у відповідних статтях Особливої частини КК України передбачало би безумовне (імперативне) звільнення осіб від кримінальної відповідальності за вчинення вказаних злочинів.

Отже, для подальшого підвищення профілактичного впливу на ненасильницьку корисливу злочинність пропонується доповнити КК України заохочувальними приписами про звільнення від кримінальної відповідальності за заволодіння чужим майном незалежно від його розміру особи, яка вперше вчинила злочин, передбачений статтями 185, 190, 191 та 192 КК України, та добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власникові і сповна відшкодувала завдані збитки до притягнення її до кримінальної відповідальності.

До речі, такий варіант обрали білоруські законодавці, запровадивши  можливість звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини проти влас-ності, зокрема за крадіжку, шахрайство, розкрадання шляхом зловживання службовими повноваженнями та привласнення або розтрату.

Так, у примітці 5 до глави 24 «Злочини проти власності» розділу VIII «Злочини проти власності та порядку здійснення економічної діяльності» вказується, що особа, яка скоїла злочин, передбачений ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 210, ч. 1 ст. 211, або ч. 1 ст. 214 КК Республіки Білорусь, якщо ця особа з’явилася з повинною, активно сприяла виявленню злочину чи сповна відшкодувала завдані збитки, звільняється від кримінальної відповідальності.

З огляду на викладене пропонується внести до КК України такі зміни:

1) викласти частину 4 статті 212-1 у такій редакції:

«4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою, другою або третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування України коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила єдиний внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування їх невчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)»;

2) доповнити статтю 258 частиною 4, виклавши в такій редакції:

«4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка брала участь у підготовці до терористичного акту, якщо вона своєчасним попередженням органів державної влади чи іншим способом сприяла запобіганню здійснення терористичного акту та якщо в діях цієї особи немає складу іншого злочину»;

3) доповнити статтю 185 частиною 6, подавши в такій редакції:

«6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею, але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власникові й повністю відшкодувала завдані збитки до притягнення її до кримінальної відповідальності»;

4) доповнити статтю 190 частиною 5 й викласти в такій редакції:

«5. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею, але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власникові й повністю відшкодувала завдані збитки до притягнення її до кримінальної відповідальності»;

5) доповнити статтю 191 частиною 6 й викласти в такій редакції:

«6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею, але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власнику і повністю відшкодувала завдані збитки до притягнення її до кримінальної відповідальності».

6) доповнити статтю 192 частиною 3, подавши в такій редакції:

«3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею, але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власникові й повністю відшкодувала завдані збитки до притягнення її до кримінальної відповідальності».

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що зниження рівня злочинності в державі стане можливим лише тоді, коли особа, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, визнавши свою провину, усвідомлюватиме (відчуватиме), що держава – не ворог, від якого треба тікати, а суб’єкт, з яким завжди можна домовитись (знайти компромісне рішення). Такому розумінню сприятиме поступова декриміналізація кримінального законодавства та розширення спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

Джерела

1. Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України. — [Електронний ресурс]. – http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/ 717134

2. Хряпінський П. В. Соціальна обумовленість спеціальних заохочувальних кримінально-правових норм // Вісник прокуратури. – 2008. — № 10. – С. 62–69.

3. Большая Советская Энциклопедия. В 30 томах: Т. 30 / Гл. ред. А. М. Прохоров. – Изд. 3-е. – М.: Советская Энциклопедия, 1978. – 632 с.

4. Кремль и чеченские боевики в крымском терракте / Укррудпром. — [Електронний ресурс]. –   http://www.ukrudprom.ua/digest/Kreml_i_chechenskie_boeviki_v_krimskom_terakte.html

5. Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрямки подолання. – К.: НІСД, 2011. – 31 с.

6. Хряпінський П. В. Перспективи розвитку заохочувальних норм Особливої частини кримінального законодавства // Право України. – 2007. — № 12. – С. 110–115.

7. Тихий В. П. Питання звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності / Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матеріали науково-практичного семінару 9 листопада 2004 р. / Редкол.: В. В. Сташис та ін. – К., 2005. – С. 48–51.

8. Лемешко О. М. Звільнення службових осіб від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності / Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матеріали науково-практичного семінару 9 листопада 2004 р. / Редкол.: В. В. Сташис та ін. – К., 2005. – С. 52–54.

9. Митрофанов І. І. Проблеми виконання судового рішення як стадії реалізації кримінальної відповідальності // Віче. – 2010. – № 4. – С. 20–22.

Автор: Ігор ЛЕОНЕНКО