№20, жовтень 2006

Опозиція на позиціїОпозиція на позиції

Метаморфози формування парламентських коаліцій дали змогу відчути примхливість долі. Усі політичні сили встигли приміряти шати опозиційності, які у свічаді неодмінно здаються «демократичними, європейськими і конструктивними». Можливо, це шанс. Шанс, що закон ухвалюватимуть не «для» і не «під» когось. Що він творитиметься на сьогодні – те, яке нині, і те, що прийде завтра, тобто назавжди.

 Так на розгляді в комітетах Верховної Ради з'явилися два законопроекти, що мають визначити діяльність опозиції. Перший – проект закону «Про опозиційну політичну діяльність», поданий фракцією Партії регіонів. Його автори – народні депутати Раїса Богатирьова, Микола Комар, Тарас Чорновіл, Валерій Бевзенко. Другий – проект закону «Про парламентську опозицію». Його автор – Юлія Тимошенко.

У документі, поданому Партією регіонів, наголошено, що актуальність цього закону випливає вже з плюралізму поглядів на майбутній соціально-політичний та економічний розвиток країни. Ця багатоманітність і зумовлює «політичну структурованість суспільства, яка, в свою чергу, вилилася в наявність майже півтори сотні політичних партій – від крайніх лівих до крайніх правих».

Автори наголошують: «Політична опозиція – запорука розбудови демократичного суспільства». Відтак опозиційність не є рисою тільки політичного життя у стінах парламенту. Це риса демократичного суспільства. Саме тому і вдаються до терміна «опозиційна політична діяльність».

«Такий підхід дозволяє всім суб'єктам суспільного життя займатися опозиційною діяльністю і, в той же час, навчає суспільство, що досягнення очікуваного результату можливе лише за підтримки опозиційної діяльності політичними партіями, що узгоджується з принципами політичної реформи», – підкреслюють автори.

Суб'єктом опозиційної діяльності визначається політична партія. Парламентські фракції та фракції політичних партій у місцевих радах народних депутатів, згідно із законопроектом, лише виконують рішення своїх партій про опозиційну діяльність. Громадська опозиція може існувати лише за умови її підтримки опозиційними партіями.

На думку представників Партії регіонів, «прийняття законопроекту дозволить прискорити політичну структуризацію суспільства, оптимізувати роботу Верховної Ради, місцевих рад і знизити політичну напруженість у суспільстві».

Законопроект розглянуло Головне науково-експертне управління. В експертному висновку зазначається: «Положення (законопроекту), з незначними відмінностями, повторюють зміст законопроекту з такою ж назвою, що вносився до парламенту IV скликання (реєстр. № 2007-1 від 16.05.05 р., суб'єкти законодавчої ініціативи – народні депутати України М. Комар, Т. Чорновіл) і був рекомендований профільним комітетом до відхилення через невідповідність Конституції України. Переважна більшість зауважень Головного науково-експертного управління до попереднього законопроекту (висновок № 16/3-698/2007-1 від 01.06.05 р.) у цьому законопроекті не врахована».

У висновку за підписом керівника управління Василя Борденюка також зазначено, що законопроект:

– не містить завершеної повноцінної моделі опозиційної політичної діяльності;

– занадто широко тлумачить сферу опозиційної діяльності;

– значна частина положень проекту реально не має регулятивного характеру (в кращому разі вони повторюють, а в деяких випадках погіршують положення чинних законодавчих актів або відсилають до них);

– організаційні питання діяльності суб'єктів опозиційної політичної діяльності викладені у проекті недостатньо й суперечливо (зокрема, згідно із законопроектом, опозиційна політична сила, заявивши про вихід із опозиції, «автоматично» має саморозпуститись);

– не уніфіковано терміни (йдеться і про політичну опозицію, і про «об'єднану парламентську опозицію»).

Йдеться також про те, що в документі «міститься чимало спірних положень щодо статусу парламентської опозиції. Частина задекларованих прав об'єднаної парламентської опозиції явно виходить за межі опозиційної діяльності, адже їх ніяк не можна пов'язати з основною функцією опозиції – критикою урядового курсу та методів його реалізації. Зокрема, до таких можна віднести право її «тіньового» Кабінету Міністрів подавати на розгляд Президента України і Кабінету Міністрів України пропозиції щодо програм діяльності та рішень уряду України (частина друга статті 16 законопроекту), право голови «тіньового» кабінету брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України та інших заходах, які проводяться урядом України, та виступати в межах регламенту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, а також одержувати інформацію про діяльність і рішення Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 16), право парламентської опозиції на представництво у складі Ради Національного банку України, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Конституційного Суду України, Вищої ради юстиції (частина перша статті 12 законопроекту).

Не є обґрунтованою й вимога про надання об'єднаній парламентській опозиції права на заміщення посади заступника Голови Верховної Ради України та посад голів не менш ніж однієї третини комітетів Верховної Ради України (частина третя статті 12), а також посад перших заступників голів комітетів (комісій) Верховної Ради України, які не очолюються представниками парламентської опозиції, та ще й у поєднанні з нормою про надання парламентській опозиції посад трьох голів комітетів парламенту незалежно від кількості народних депутатів, які входять до її складу (частина друга статті 12 законопроекту). Опозиція має бути «критиком» офіційного курсу, а не його провідником, і тому не може претендувати на необмежене отримання нею адміністративних посад, від яких залежить організація роботи парламенту, підготовка питань на його розгляд і прийняття ним рішень.

До того ж з огляду на роль, яку відіграє в бюджетному процесі бюджетний комітет парламенту, закріплення (частина друга статті 12 законопроекту) за парламентською опозицією права на заміщення її представником посади голови цього комітету може негативно позначитися на процесі прийняття законів про держбюджет України.

Крім того, невдале викладення деяких положень законопроекту призводить навіть до того, що вони сприймаються як неконституційні. Яскравим прикладом такого викладення є деякі положення статті 5 законопроекту. Адже у зв'язку з невдалим формулюванням норми стосовно гарантування державою можливості внесення суб'єктами політичної опозиції законодавчих пропозицій та звернень до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України через депутатські фракції опозиційних партій у Верховній Раді України складається враження про її невідповідність вимогам статей 40 та 93 Конституції України».

 Далі експертний висновок містить зауваження до окремих статей. І на завершення: «За результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно відхилити».

Однак, гадаю, завчасно закидати консультантам Партії регіонів. Звернімося до ІІІ розділу – «Права парламентської опозиції» – законопроекту авторства Юлії Тимошенко. Ось назви статей: «Загальні права парламентської опозиції», «Права парламентської опозиції в управлінні державними справами», «Представництво в керівництві Верховної Ради України, її комітетах і комісіях», «Подання кандидатур на заміщення посад за квотою парламентської опозиції і порядок голосування», «Участь у парламентському контролі» тощо.

Звернімо увагу на пункти статті 16, яка регламентує участь опозиції в «управлінні державними справами». Зокрема, згідно із законопроектом, опозиції має «гарантуватися право на заміщення керівних посад у Рахунковій палаті, частині Ради Національного банку, частині Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, частині Вищої раді юстиції, що призначаються Верховною Радою» та ін.

Також «на вимогу парламентської опозиції Верховна Рада, Кабінет Міністрів мають прийняти рішення про звільнення з посад осіб, обраних за квотою парламентської опозиції, якщо ці особи вибули зі складу парламентської опозиції».

І найцікавіше: «Парламентська опозиція має право накласти вето на будь-яке рішення Кабінету Міністрів, якщо за накладання вето проголосувало 3/4 народних депутатів опозиційних політичних партій (блоків) від загального складу парламентської опозиції».

Законопроект Юлії Тимошенко прописаний із бездоганною ретельністю. І, здається, не вельми відрізняється від засягу, визначеного Партією регіонів, коли та готувалася до опозиційної діяльності.

Нині фракція БЮТ чітко заявила про свій опозиційний статус. Вона безпосередньо зацікавлена в ухваленні об'єктивно правочинного закону. Саме тому ми звернулися до народного депутата Миколи ТОМЕНКА – не лише одного з лідерів опозиції, а й авторитетного політолога – із проханням висловити власний погляд на перспективи ухвалення закону про опозицію.

– Пане Миколо, чи відповідає поданий фракцією БЮТ законопроект «Про парламентську опозицію» світовим стандартам?

– Нині є два законопроекти. Звісно, слушно створити один універсальний і ухвалити закон, який слугував би й народним депутатам наступних скликань. Ми не наполягаємо на версії, представленій у законопроекті, поданому БЮТ. Варто виробити спільну версію із законопроектом Партії регіонів. Потрібен суспільно прийнятний законопроект, із яким були б згодні і правлячі партії, і опозиція. Бо якщо є нагода упорядкувати статус опозиції, то цим треба скористатися.

Наше завдання – продумати не тільки статус парламентської опозиції. Ми порушуємо питання про регламентацію опозиційного уряду, про статус опозиції в системі місцевого самоврядування (бо в окремих областях опозиційні фракції не можуть навіть увійти до провідних комітетів).

Цей законопроект все одно буде з українськими реаліями. Проте, готуючи його, ми аналізували і європейський досвід функціонування опозиційних урядів, і дієвість системи стримування та противаг. Потрібно узгодження європейського й українського досвідів.

– Що ви сказали б як політолог, порівнюючи законопроекти, подані БЮТ і Партією регіонів?

– Законопроект, поданий БЮТ, системніший. У законопроекті Партії регіонів передусім зосереджено увагу на повноваженнях парламентської опозиції. Проте є розбіжності й «тактичного» характеру. Ми хочемо, щоб опозиція впливала на владу до прийняття рішення, а не після. Відтак створюються відповідні процедури аналізу нормотворчих ініціатив (постанов, рішень міністерств) ще до їх розгляду Кабінетом. Ми повинні знати їх обґрунтованість. Міністри опозиційного уряду мусять бути присутні в міністерствах, на колегіях, у всіх робочих групах. Це європейська, прагматична, інтелектуальна опозиція, здатна не допустити прийняття необґрунтованого рішення, а не критикувати його вже після прийняття.

Цього немає в законопроекті за редакцією Раїси Богатирьової. Це істотна розбіжність. Щодо інструментів можна дебатувати. Менше чи більше повноважень матиме опозиційний уряд – це предмет дискусії. Але те, що такі повноваження нагальні, не підлягає сумніву.

– Хто працюватиме над узгодженням двох документів?

– Передусім автори. Можуть залучатися й експерти, але згодом. Нині триває велика політична дискусія: готова влада віддати певні повноваження чи ні? У цій дискусії експерти навряд чи зможуть чимось зарадити, бо йде пошук згоди щодо розподілу повноважень. Коли такої згоди дійдуть, потрібні будуть поради експертів.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня