Борис ОЛІЙНИК: «Треба працювати, не виходячи за межі стандартів Ради Європи»

Нових членів постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи нарешті призначено. Адже на відповідній сторінці сайта ВР довго було порожньо. Після весняних парламентських виборів літню сесію ПАРЄ в Страсбурзі відвідали рекордно мало наших представників: лише 3 із 12 членів постійної делегації. Це колишні керівники делегації і вже екс-депутати – Борис Олійник та Анатолій Раханський. Був там також лідер КПУ й нинішній народний депутат Петро Симоненко. Інші не поїхали. Переймалися внутрішньополітичними питаннями. А хтось просто не пройшов до парламенту й не став народним депутатом. А отже, автоматично, і членом ПАРЄ.

Вручаючи нагороду, нинішній президент асамблеї Рене ван дер Лінден сказав:
«Шановний пане Олійник, шановний Борисе!
Нам випала особлива честь працювати з Вами як із членом асамблеї впродовж дванадцяти років. Як зазначив Президент Ющенко, Ви є людиною, яка не лише належить до політичного олімпу, а й підкорила літературний парнас. В міжнародних літературних колах стверджують, що Ви – найвизначніший сучасний поет.
Ви були в міжнародній політиці багато-багато років. Ви намагались бути посередником у врегулюванні Нагорно-Карабаського конфлікту у той час, коли чимало західних політиків навіть і не чули, де ця територія знаходиться. У Вашій подвійній якості як парламентарія і поета Ви били на сполох, коли виникали важливі міжнародні проблеми політичного, екологічного чи будь-якого іншого характеру.
Я згадую Белград 1999 року. І, зокрема, проблеми, які стосуються ядерних об'єктів. Вам вдалося запобігти будівництву атомної електростанції у Криму і Ви були активно залучені до розв'язання чималих проблем, спричинених вибухом реактора на Чорнобильській АЕС. Ви без вагань відмовлялися від свавілля минулого і Ви були присутні у ключові моменти політичного життя.
У Парламентській асамблеї Ви завжди були представлені у високому статусі керівника української парламентської делегації. Спочатку – як спеціальний гість і потім – як повноправний член. І Ви були вісім разів віце-президентом асамблеї. Ваш голос звучав під час багатьох політичних дебатів в асамблеї стосовно Косово, Іраку, Сербії тощо. Однією з Ваших особливих турбот завжди було забезпечення свободи громадянського руху на всьому континенті.
Шановний пане Олійник, шановний Борисе. Ми Вам дякуємо від щирого серця за Ваш вагомий внесок у підтримку ідеї великої Європи і нашої асамблеї. Дозвольте також висловити надію (як я постійно роблю в таких випадках), що Ви продовжуватимете працювати на благо європейського ідеалу. Велика подяка Вам за Вашу роботу і найкращі побажання на майбутнє».

Сам Борис Олійник багато чого може розповісти про роботу делегації за ці 10 років.

 – Борисе Іллічу, якою була робота за ці 10 років?
 – Без зайвої скромності скажу, що я – один із небагатьох у ПАРЄ, хто 10 років поспіль очолював постійну парламентську делегацію в Раді Європи. За 10 років було всього. Обиватель, як правило, вважає, що це вони за державний кошт їздять за кордон і таке інше... А таких багато і у Верховній Раді. Я мушу сказати, що за 10 років ми пропрацювали в ПАРЄ 40 тижнів. Це 300 днів. Ми виступили 800 разів у комітетах, 300 – на сесіях. Інколи робота починалася з 7.00 і тривала до 23.00. Я не скажу, що це була каторжна, але нелегка робота. Тим паче що за кожним твоїм словом стоїть держава. І її реноме для нас має бути головне. Принаймні я так вважав. Мені також інколи хотілося, як декому, зробити такий собі «викид породи». Але я наступав на горло власній пісні. Бо знав, що це зашкодить реноме моєї держави. Тож я вдома розрахуюся зі своїми опонентами...

 – З перших днів там також нелегко було?
 – Ми вступили до Ради Європи як неофіти. Навіть без ухваленої Конституції. Це рідкісний випадок. У процесі ми виконували наші обов'язки. А їх чимало. Вони підписані всіма найверховнішими коронованими особами. Ми мали їх виконати з 1995-го по 1998 рік. А виконуємо й досі. Річ у тім, що ми починали практично з нуля. Прийняли Конституцію, ратифікували різні конвенції. Ми дійшли до того, що залишилося: робота над Кримінальним кодексом, переведення пенітенціарної системи під крило Мін'юсту, переоркестрування діяльності прокуратури. І, звичайно, на нас висять не доведені до кінця справи Гонгадзе, Александрова. Це так чи інакше – на нашому карбі. А починали ми, як ви знаєте, зі скасування смертної кари. Нас двічі мали позбавляти голосу в ПАРЄ. Але ми знайшли можливість втриматися, працюючи в кулуарах, комітетах. Ви ж знаєте, що головна робота йде в кулуарах. Там прилучаються прихильники. Були кілька разів на межі. Але потихеньку виконували, твердо йдучи до виконання всіх обов'язків.

 – Що належатиме робити наступній делегації?
 – Думаю, вони візьмуть від нас естафету безпосередньо. Їм уже залишилося небагато. Ми їм підготували всю базу. Нехай подивляться, що іще не зроблено, і спокійно працюють. Нехай лише не вимагають одразу переходу на постмоніторинговий діалог. Ми також це питання кілька разів порушували. А потім утримувалися. Бо треба спочатку виконати зобов'язання й працювати, не виходячи за межі стандартів Ради Європи. Ми часто їх порушуємо. Приміром, ні з того ні з сього запровадили імперативний мандат. Цього не було в попередньому скликанні. А Рада Європи якраз проти цього категорично виступає. Наглядацька функція прокуратури стала ще жорстокіша…

 – Що ви можете сказати про нову команду?
 – Гадаю, що вона працюватиме пристойно. Треба говорити те, що є, а не те, що комусь хочеться. Не хитрувати. Бо всі в Раді Європи добре знають нашу ситуацію. Наші дві спостерігачки – пані Северинсен та пані Вольвенд дуже досвідчені люди. Вони мають тут свою інформацію. Тому їх не обдуриш.

 – У вас нині роботи поменшало?
 – Та де там! Я думав, що навантаження буде менше, однак, навпаки, роботи побільшало. Але треба ремонтуватися.