Після сенсації. Інтерв’ю з чемпіонкою світу з шахів Анною УШЕНІНОЮ

За всю 85-річну історію розіграшу шахової корони серед жінок найнесподіванішим став підсумок чемпіонату світу, що відбувся наприкінці минулого року в Ханти-Мансійську. Сенсаційну перемогу здобула харків’янка Анна Ушеніна, ім’я якої не фігурувало в жодному переліку фаворитів змагання, в жодному прогнозі фахівців щодо головних претендентів на корону. Її називали четвертим номером у складі українських учасниць чемпіонату (котрі, до речі, ще жодного разу не доходили до фіналу), а у світовому рейтинг-листі вона була на 38-й позиції.
Першу українську королеву шахів ушановували й дома, і за кордоном. У Москві з рук Михайла Горбачова вона отримала престижну премію «Каїса», засновану благодійним фондом «Наше наследие» і Московською федерацією шахів, у номінації «Найяскравіший зарубіжний шахіст року». У Києві глава держави вручив Анні Ушеніній орден Княгині Ольги. У Харкові земляки чемпіонки, як стало відомо редакції, номінують її на почесну суспільну відзнаку – орден «Патріот Вітчизни».
У своєму щільному графіку чемпіонка світу міжнародний гросмейстер Анна УШЕНІНА знайшла час для розмови з кореспондентом «Віча».

– Пані Анно, щоб досягти шахових вершин, потрібно змалку готувати себе до цього, відмовляючись від багатьох дитячих спокус. Майбутнім видатним шахістам іграшками слугували 32 дерев’яні фігурки. Чи не довелося й вам свого часу проміняти на них ляльки?..

– Я познайомилася з шахами в сім років – досить пізно за сучасними мірками. Тому в мене захоплення на той момент були вже серйознішими: рік займалася гімнастикою, почала також ходити в школу образотворчого мистецтва й брати уроки гри на гітарі. Плюс заняття у звичайній школі. Встигнути скрізь не вдавалося. Спочатку відмовилася від гімнастики, десь у 11 років облишила малювання, а невдовзі й гітару.

– Це сталося випадково. Дома бабуся навчила мене грати в шашки, і я невдовзі почала її обігравати. Мама вирішила віддати мене в гурток шашок, але вже в клубі ми з’ясували, що він закрився. Не повертатися ж додому ні з чим! Тож і записали мене в шахову секцію. Я досить швидко опанувала нову гру й почала вигравати у ровесників, а потім і в тих, хто був старший від мене.

– Я дуже рідко їздила на юніорські чемпіонати Європи і світу, бо треба було витрачати на це власні кошти, яких наша сім’я не мала.

– Так. Щоб мати можливість виступати в престижних міжнародних турнірах, потрібна допомога спонсорів, а їх у мене не було.

– Допомога тренера важлива до початку партії. Він готує дебютні варіанти під суперника, даючи можливість відпочити гравцеві, налаштовує його на боротьбу. Я могла б більше розповісти про користь від тренера, якби він був зі мною в Ханти-Мансійську.

– Загалом нічого.

– Це все зовнішні атрибути, а умови для підготовки для змагань залишилися такими, як і раніше.

– Ні…

– Турнірних партій у мене ще не було. Тільки довелося зіграти дві легкі партії «на пару», тобто робили ходи по черзі за одну сторону, з президентом ФІДЕ Кірсаном Ілюмжиновим і президентом Московської федерації шахів Володимиром Палихатою проти чемпіонки Європи Валентини Гуніної, яка виступила в парі з колишнім президентом Російської федерації шахів, першим заступником голови Держдуми Росії Олександром Жуковим. Ці ігри відбулися у Москві під час церемонії вручення премії «Каїса» в Центральному будинку літераторів. А в Києві провела сеанс одночасної гри проти юних шахістів.

– Ставлення до гри ні в чому не змінилося, як і раніше, роблю такі ходи, що їх потребує позиція.

– Анатолій Карпов, котрий імпонує мені і як шахіст, і як людина. Він гравець різнобічний, універсальний, тому я не хотіла б виокремлювати якусь одну його рису.

– Я таких умов не виставляла. Кому на якій дошці грати, визначить наш тренер. На будь-якій із них я намагатимуся досягти якнайкращого результату.

– Хотілося б, аби шахи в нас отримали новий імпульс, стали популярнішими, щоби більше дітей займалося ними. Хай небагатьом із них удасться стати чемпіонами, але вже самі заняття сприятимуть їхньому загальному розвиткові. Вітчизняним шахам потрібно більше уваги суспільства й державної підтримки. Прикладом може бути ставлення до шахістів у Росії, Китаї, Вірменії, Азербайджані та низці інших країн.

– Я згодна.

Розмову вів Олександр МАЛІЄНКО.