№3, лютий 2013
За півтора року на посаді міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк боровся не тільки з малим фінансуванням бюджетних програм на реформи ЖКГ, а й із «радянською ментальністю» як споживачів, так і керівництва місцевої влади.
В інтерв’ю «Вічу» Анатолій БЛИЗНЮК, 15-й номер виборчого списку Партії регіонів, переконливо пояснює: проблеми в системі життєзабезпечення розв’яже тільки запровадження в ній ринкових відносин, бо ні збільшення тарифів на послуги ЖКГ, ні фінансування держави не забезпечать достатніх інвестицій у комунальні підприємства.
– Анатолію Михайловичу, з якими здобутками залишили міністерство?
– Підсумки роботи відомства складаються з трьох блоків: регіональний розвиток, будівництво й житловокомунальне господарство. Розроблені нами проекти законів «Про об’єднання територіальних громад», «Про органи самоорганізації населення» (нова редакція), «Про основні положення територіального устрою України» – це основа для того, щоб люди розуміли: часи, коли їм казали: «Ні про що не думайте, радянська влада та Компартія для вас усе зроблять», минули! Нині ми живемо з рудиментами цієї радянської системи. Ось 99,9 відсотка людей скажуть, що згідно з Конституцією України держава гарантує право на житло. А насправді держава лише створює для всіх рівні умови (!), за яких кожний громадянин може побудувати чи придбати собі житло або взяти в оренду.
Починати якісь реформи треба з того, що кожна громада базового рівня – села, селища, міста має розуміти, на яких принципах будується держава, які в них є права, які обов’язки, які послуги надаються в межах територіальних громад, який розподіл повноважень. Люди повинні знати: за них ніхто нічого не зробить, вони самі мають приймати рішення як конкретна сім'я, як громада міста, району, області. А держава повинна створювати їм умови для розвитку!
– Поясніть, будь ласка, останню тезу.
– Розгляньмо це на прикладі системи житловокомунального господарства. У державі є 1 мільярд квадратних метрів житла, з яких 470 мільйонів квадратних метрів – то багатоповерхівки. У приватних будинках живе 21 мільйон людей. Вони не запитують у держави, коли їм робити ремонт чи міняти покрівлю. І якщо в їхньому житлі щось станеться, то всі претензії – до власника. А от трапилася ситуація в багатоповерхівці – всі дивляться на державу. Люди, яка держава?! У нас же 97,5 відсотка житла в Україні приватизовано!
Але ми досі не подолали комуністичної ідеології й тому виступаємо проти завершення приватизації. А це зволікання призведе до того, що ветхі будинки почнуть самі валитися.
– То що потрібно робити?
– Передати багатоповерхівки разом із прибудинковою територією громадянам, а держава має взяти участь у першому капітальному ремонті після приватизації.
Нині виходить так, що податки різних рівнів платять власники і приватних будинків, і квартир. Але всі кошти, що збирають з власників, віддають на користь тих, хто живе в багатоповерхівках. Про яку конституційну рівність можна говорити?! Ми однаково платимо, отже, й рівною мірою маємо користуватися цими послугами. Поки що розуміння цієї логіки немає.
– Мабуть, тому, що про це мало хто говорить… Але повернімося до вашої роботи міністром.
– Керівником Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства, яке є правонаступником Міністерства регіонального розвитку та будівництва й Міністерства з питань житловокомунального господарства України, я відпрацював півтора року. На початку каденції поставив завдання: визначити, який стан справ по кожному з цих напрямів, і розробити паспорти галузей. Скажімо, ми зробили ґрунтовний аналіз того, скільки в державі мереж водопостачання, який їхній стан, рівень втрат води, яка собівартість подачі. Є ж різниця, коли фільтрувальна станція розміщена на Дніпрі й коли до неї ще 200 кілометрів треба цю воду везти, як на Донбасі.
Ми також проаналізували, скільки потрібно коштів для ремонту ліфтового господарства в розрізі кожного регіону й міста. Є соціалістичний підхід, коли ми, не запитуючи в людей, візьмемо бюджетні кошти й відремонтуємо якусь частину цих ліфтів. А через деякий час ці жителі скажуть: знову треба міняти. Нам треба прийти до системи, коли будинок разом із прибудинковою територією буде відданий людям, тож за стан ліфтового господарства вони також відповідатимуть. А отже, регулярно перевірятимуть, чи все там справне тощо.
У «хрущовки», побудованої 1961 року, гарантований термін експлуатації – 50 років. Коли він закінчився? У 2011 році. Це означає, що 74 мільйони квадратних метрів житла не можуть надалі експлуатуватися в нормальному режимі. Треба проводити перший капітальний ремонт цих будинків. Це дасть змогу продовжити термін експлуатації ще на 20 років. Але хто й за рахунок чого робитиме цей ремонт? Держава не має таких коштів, бо йдеться про сотні мільярдів, навіть трильйони гривень! Але спробуйте довести це громадянам. Хоча кожен у своєму житті спостерігав випадки, коли людина каже: от якби ви мене попередили про наслідки раніше, я не запустив би так ситуацію…
Отже, підготовка кожного напряму реформи, кожного проекту закону має бути виваженою, узгодженою з громадами. Реформи, інновації – це не просто красиві слова, починаються вони якраз зі зміни свідомості. Хоча сказати легше, ніж зробити.
Я це, звичайно, розумію.
Такот. У міністерстві ми визначили стратегічні напрями діяльності. У сфері регіонального розвитку – зміна законодавства від радянського до ринкового. У програмі реформування ЖКГ – пошук механізмів пільгового кредитування, насамперед комунальних підприємств. Найперше треба реалізувати проекти, які комплексно розв’язують проблеми, типові для більшості регіонів України. Частина законопроектів з цього пакета документів – у міністерстві, частина – в уряді, ще частина – вже у Верховній Раді.
– Серед останніх і ухвалений минулого року як основа проект закону «Про енергетичну ефективність житлових та громадських будівель» (реєстр. № 0856)?
– Так. Метою документа є стимулювання зменшення споживання енергоресурсів. Повернімося до «хрущовок». Під час їх будівництва ніхто не думав про ціну на газ. Але нині в одному такому будинку на обігрів одного квадратного метра житла потрібно 270 кіловат на рік. У світі середній показник становить 50 кіловат, а в наступні 20 років Європа хоче зменшити енергоспоживання до 20–30 кВт.
– За рахунок чого?
– Візьмімо Прибалтику, де є так само побудовані за радянських часів будинки, як і в нас. Але приватизація там проведена до кінця, тобто будинок – власність мешканців. І людям кажуть: якщо ваш будинок неенергоефективний (на обігрів квадратного метра йде більш як 80 кВт), то ціна газу для вас становитиме
140 євро. А якщо енергоефективний – отримаєте блакитне паливо по
70 євро. При цьому держава під
3 відсотки дає цим жителям кошти, за які вони роблять термоізоляцію свого будинку й виходять на потрібні для меншої ціни на газ показники.
Нині в Україні в котельнях втрати становлять 10 відсотків тепла, у тепломережах – 30 відсотків. Ви ж самі це бачите, коли в 30градусний мороз на землі, де пролягають труби, росте трава. І 50 відсотків тепла втрачається, власне, в будинках. Тому закон про енергетичну ефективність нам обов’язково потрібен. Я двічі доповідав його на засіданні Кабміну, й усі запитували: як же нам змусити людей займатися енергоефективністю? Та інших варіантів немає! Держава, в якої проблеми з постачанням газу, зацікавлена в запровадженні цієї ініціативи.
2012 року ми вперше з держбюджету «вибили» 40 мільйонів гривень для того, щоб під ті ж 3 відсотки дати можливість ОСББ термомодернізувати свої будинки й замість 270 кіловат на обігрів одного квадратного метра житла на рік використовувати 120. При цьому, встановивши ще індивідуальний теплопункт, який регулює температуру, та відповідні пристрої обліку, вони платитимуть удвічі менше.
– А скільки людей погодилися взяти участь у такій програмі?
– Заявок від ОСББ було на 86 мільйонів гривень. Основна частина коштів мала йти на теплопункти, але фінансували й інші проекти, скажімо, реконструкцію ліфтів. Усі наші програми було спрямовано на комплексне розв’язання проблем.
Ефективність регіонального розвитку великою мірою залежить від «людського фактора». От приходить у крісло мера колишній лікар. Здогадайтеся з трьох разів, куди він виділятиме більше коштів: на освіту чи на охорону здоров'я? А на наступних виборах приходить директор школи. Він продовжить почате раніше будівництво лікарні чи скаже, що та не потрібна, й запропонує проект нового дитсадка? І ця схема нині працює повсюдно. Якщо подивитися, скільки в регіонах не добудовано шкіл і лікарень, то зрозуміло: це катастрофа. Безгосподарність повна. За радянської влади в одному з українських міст планувалося побудувати величезний комплекс підприємств. Під це попередньо звели очисні споруди, які нині використовуються на три відсотки.
Тому я переконаний: гроші потрібно вкладати відповідно до стратегії. Беремо проблеми міста чи країни й за ранжиром поділяємо їх. А потім треба йти до людей і казати: ось наші проблеми та наші можливості. Як громада приймає рішення в будинку чи під'їзді, так само на вищому рівні визначаємо, що з цим питанням упораємося самі, з іншим – потрібно працювати з районом чи областю, звертатися до Верховної Ради.
Але в нас діє принцип: дайте гроші, ми витратимо! І вся країна працює за таким принципом. А я кажу: ні, визначте свої проблеми, підготуйте проект з оцінкою спеціалістів, обґрунтуйте, і ми, об’єднавши зусилля місцевої ради, уряду, соціально відповідального бізнесу, його реалізовуватимемо. Головне те, що це має бути точка зростання, а не новий довгобуд, який постійно потребуватиме додаткових коштів і не матиме жодного соціального ефекту.
От лікар каже пацієнтові: у вас є така проблема, треба оперувати, й коштуватиме це стількито. Так і ми, оцінивши стан усієї системи, маємо сказати людям правду. Лише тоді можна буде говорити про системну роботу, а не постійне латання дірок.
– Як, на вашу думку, необхідно мотивувати бізнес вкладати гроші в сферу ЖКГ?
– Спробуймо вас мотивувати, як гіпотетичного представника бізнесу. Наприклад, із міста Вінниці, де проектні потужності водоканалу використовуються лише на 50 відсотків, або Житомира, де є два об’єкти очисних споруд, один із яких завантажений на 30, а другий – на 10 відсотків.
І я вам розповідаю, що є закон, який передбачає можливість узяти водоканал у концесію (продати комунальне майно не можна, це заборонено законодавством), а ви мені скажете: собівартість подачі одного куба води становить 4,5 гривні, а тариф для населення – на рівні 2 гривень. Бізнесу немає сенсу працювати, і це об’єктивно. Інтерес бізнесу з'явиться лише тоді, коли буде знайдено баланс собівартості й тарифу.
Тому я вам пропоную вкласти кошти в заміну труб, які лежать у землі вже 40 років і рівень втрати води в них сягає 82 відсотків. Замінивши їх на пластикові, ви матимете втрати води не більш як 10 відсотків, а старі труби зможете здати на металобрухт. Отже, зменшите собівартість приблизно на 2 гривні. За рахунок іншої оптимізації, залучення нових технологій ви зекономите ще 50 копійок.
Підготувавши економічне обґрунтування, ви приходите до людей і пропонуєте укласти договір на водопостачання. Ви гарантуєте, що подача води буде не за графіком, як нині, а цілий день. Також кажете, що 2,5 гривні – це ваша собівартість, а ціна для населення буде 3,5 гривні за куб. Заробляєте ви на кожному кубі гривню, але так само гривню економить населення, яке раніше платило за тарифом 4,5 гривні. Мені здається, що рентабельність для бізнесу на рівні 35 відсотків – це дуже хороший результат.
– Погоджуюся. Анатолію Михайловичу, чи можна сказати, що перший (підготовчий) етап реалізації створеної міністерством Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади завершено?
– Вважаю, що так. Ми напрацювали всю нормативну базу, що дозволяє проводити конкретні кроки з реформування. Підготовлено законодавчі ініціативи, якими визначено механізми добровільного об’єднання територіальних громад, державної підтримки такого об’єднання; повноваження та відповідальність органів місцевого самоврядування за надання послуг членам відповідних громад; розподілено повноваження між органами місцевого самоврядування різних рівнів, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади тощо.
– Тоді поясніть, будь ласка, логіку добровільного об'єднання територіальних громад.
– Нині з 12,5 тисячі бюджетів у країні 80 відсотків є дотаційними. Збитковий бізнес може розвиватися? Звичайно, ні. Якщо нам це зрозуміло, ми легко відповімо на запитання, чи є якісь перспективи в місцевого самоврядування, де відсутні джерела для власного розвитку. Головне завдання – як зробити територіальні громади принаймні самодостатніми.
У більшості невеликих громад не утворено виконавчих органів, немає бюджетних установ, комунальних підприємств тощо. Місцева рада такої територіальної громади фактично не може реалізовувати надані їй законом повноваження.
Ми дивимося: є одна сільрада, в якій 300 людей, є інша, де 500 людей. Об'єднуйтеся, проведіть для цього місцевий референдум, оптимізуйте свої витрати, й держава простимулює вас коштами для розв’язання конкретних проблем. Вважаю, повноваження, які можуть бути здійснені на рівні певної громади, не можуть і не повинні передаватися на вищий рівень.
Такі об’єднані територіальні громади, утворені за законодавчо визначеною процедурою, з власними виконавчими органами мають стати основою нової системи місцевого самоврядування.
– Прогнозуєте, що новий міністр регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства продовжить ваші починання? Адже другий етап реалізації концепції якраз і передбачає проведення реформи в 2013–2015 роках.
– Гадаю, так. Ми вже обговорювали цю тему з міністром Геннадієм Темником і віцепрем'єром Олександром Вілкулом, у сфері компетенції якого – питання інфраструктури, регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. Вважаю, що і новий міністр, і віцепрем'єр – люди, які повністю володіють ситуацією в цій сфері. Звичайно, всі наші напрацювання не догма й не істина в останній інстанції, але, думаю, вони будуть використані. Щоб жити в нормальній цивілізованій країні, треба казати людям правду. І підготовлені проекти законів якраз і спрямовані на те, щоб підвищити активність громад, зробити їх справжніми господарями своїх територій.
Розмову вів Олексій СИЩУК.
Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії
Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову"
У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону
Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній
Ідеї де і як організувати тимбілдинг у Києві
Регистрация оффшорных компаний: ключевые моменты
Новий прем’єр Франції у програмній промові пообіцяв підтримку Україні
Парламент Румунії схвалив створення навчального центру для підготовки українських морпіхів