Роман ЗАСТАВНИЙ: «Тернополяни мають давати завдання голові й міськраді, а чиновники – виконувати їх і звітувати перед громадою»

Новий міський голова Тернополя Роман Заставний твердо переконаний, що його перебування на цій посаді має максимально спрацювати на громаду міста. Молодий керівник поставив перед собою першочергову мету: досягти таких результатів, щоб Тернопіль залишався на останніх місцях в Україні тільки за негативними показниками, а не навпаки, як це було досі.

– Романе Йосиповичу, кілька слів про себе: як вдалося в 34 роки стати мером обласного центру?
– Важко сказати, який із чинників найбільше допоміг мені в передвиборній кампанії. Напевне, молодість, амбіційність, непереборне бажання зробити кардинальні якісні зміни в рідному місті… І те, що люди мені повірили. Тепер головне – виконати все, що задумав і обіцяв виборцям. Обманювати ніколи не міг і не зможу.

– Кардинальні зміни обіцяють усі політики, але не багатьом це вдається. На чому ґрунтується ваша впевненість у власних силах?
– До вирішення багатьох господарських питань слід підходити не з політичного, а саме з економічного погляду. Дуже часто непосильні проблеми розв'язуються досить просто і не завдяки фантастичним фінансовим вкладенням. Чудовий приклад – міні-ГЕС у селі Буки, що на Київщині, де місцевий бізнесмен за порівняно невеликі кошти встановив турбіни на річці та забезпечив безкоштовною електроенергією все село. Нині в Буки приїжджають переймати цей досвід з інших країн. А що заважає зробити щось подібне в Тернополі, який стоїть на березі річки Серет? Інший приклад – робота водоканалів, що «кульгає» через елементарну неправильність розрахунків. Помилка цих структур у тому, що вони досі працюють за старими схемами, тож їм невідомо, скільки точно води щодня споживають мешканці міста. А це одразу призводить до економічних втрат бюджету. До слова, я дізнався, що науковці Тернопільського технічного університету мають цілу низку розробок і винаходів, покликаних поліпшити роботу господарських структур і при цьому мінімізувати витрати, але місцева влада жодного разу не цікавилася ними.

– Які галузі, на ваш погляд, потребують першочергових реформ?
– Не помилюся, якщо скажу: всі. І робота ЖЕКів, і дороги, і питна вода, і гаряче водопостачання та опалення, і заклади освіти та охорони здоров'я,і житлові питання – все-все просто вимагає змін. Звісно, самостійно я не в змозі вирішити ці питання водночас і максимально якісно. Тому моє основне завдання – сформувати таку команду фахівців і патріотів Тернополя, яка постійно працюватиме над вирішенням цих питань у комплексі й максимальній співпраці. Мені дуже приємно, що вже на третій день після оголошення результатів виборів у сесійній залі депутатський корпус затвердив усіх пропонованих мною членів виконкому, не сумніваючись у їхній професійності та спроможності віддати всі сили на поліпшення життя тернополян.

– Загальновідомо, що економіка може зростати лише завдяки процвітанню бізнесу. Що ви запропонуєте підприємцям як міський голова?
– Я вже давно зіткнувся з тим, що підприємцям нашого міста часто дуже важко знайти порозуміння із владою. Ще в грудні минулого року, коли ми з однодумцями-бізнесменами вперше провели в Тернополі форум «Бізнес і влада», я представляв на ньому інтереси підприємців краю і саме там зрозумів, що переважна більшість із них просто не вміють обстоювати свої інтереси перед владними органами. Вони не знають, як це зробити. Або, можливо, хтось просто не хоче суперечок із владою. На мою думку, більшість проблем, із якими ми живемо, не є надскладними завданнями, а існують лише через те, що люди просто не мають бажання їх розв'язувати. Тож, використовуючи пасивність тернополян, влада міста просто відгороджувалася від усіх, вона існувала, наче окрема недоступна інстанція. Саме таке спостереження примусило мене активно цікавитися політичним життям, уважно спостерігати за тим, що відбувається на владних олімпах різних рівнів – у країні, області, місті.

– Ви змалювали реальність у таких темних барвах. Невже все так безнадійно?
– Ні, не безнадійно. Нині ми бачимо, що в Україні набирають обертів позитивні процеси, які вже неможливо повернути назад. Це стосується розвитку приватної власності, підприємництва і пробудження громадської свідомості населення. Досі суспільство було поділене на три прошарки, які розвивалися самі по собі: чиновники, підприємці й пересічні тернополяни. Громада як така нібито існувала, але у вирішенні життєво важливих питань міста не брала жодної участі.
Але в усьому світі прийняття більшості нормативних актів не відбувається без вивчення громадської думки. А якщо взяти в нас зініційовані громадою законодавчі акти, то, гадаю, це буде не більш як 4 відсотки від усіх рішень, прийнятих владою і на місцевому, і на загальнодержавному рівні. І це неправильно, адже чиновник просто неспроможний прийняти правильне рішення, щоб воно задовольнило громаду. Виходить, він просто не хоче змінити життя на краще. Не можна звинувачувати поганих політиків чи поганих чиновників у проблемах країни. Вони так до нас ставляться, бо ми їм це просто дозволяємо. Ось і все.

– Як можна змінити цю ситуацію, пробудити активність громади?
– На жаль, досі громадська активність у місті дуже слабка. Слухання з різних питань, які проводилися в Тернополі, чомусь завжди закінчувалися безрезультатно. Можливо, й таке, що нашій громаді досі не щастило з лідерами. Тому ми повинні активно займатися інформуванням населення.
На мою думку, програми розвитку міста мають створювати не чиновники та міський голова, бо це не їхня робота. Ці програми повинна визначати громадськість. Тернополяни мають давати завдання голові й міській раді, а чиновники – виконувати ці завдання й звітувати перед громадою про їх виконання. Це дуже простий принцип, що діє в усьому світі. Наприклад, перед тим, як виділяти кошти на ремонт дороги, мерія має запитати у громадськості: яка саме дорога потребує найбільшого ремонту, наприклад, Руська чи, може, Гайова?

– Чи вплинула ваша перемога на виборах на ваше сімейне життя?
– Хіба в тому сенсі, що я набагато менше часу буваю вдома. А дім для мене – це та фортеця, де я почуваюся захищеним, де є всі умови для відпочинку. Вже багато років я маю звичку обідати тільки вдома. Але коли став міським головою, про домашні обіди доводиться забувати.
Моя дружина – мій надійний друг і помічник, ми разом уже 14 років. У дитинстві яскравий приклад щасливої сім'ї мені показали батьки – Марія та Йосип Заставні. Відтоді я намагаюся зробити так, аби вдома завжди було все гаразд. Хоча особливих зусиль докладати й не доводиться, адже мені дуже пощастило з дружиною, у нас із нею повне взаєморозуміння.

Розмову вела Тетяна ВЕРБИЦЬКА.