«Сильна й заможна громада – сильна й заможна країна»

– в цьому твердо переконаний народний депутат України п'ятого скликання Євгеній Суслов. Незважаючи на молодість, а йому 25 літ, за плечима парламентарія вже є досвід практичної роботи в місцевому самоврядуванні. У 2002 році мешканці райцентру Сквира Київської області обрали 20-річного юнака міським головою. Він, до речі, став наймолодшим мером у Європі. Сьогодні Євгеній СУСЛОВ – гість нашої редакції.

– Євгеніє Івановичу, за вами, здається, вже міцно закріпився статус наймолодшого політика, бо нині ви – наймолодший за віком народний депутат. Як почуваєтесь, якщо не секрет, серед досвідчених парламентаріїв?
– Секретів немає. Утверджувати своє «я», обстоювати власні позиції намагаюся крізь призму практичних учинків, зробленого в інтересах громади. Час швидкоплинний, тому гаяти його марно, як народний обранець, не маю права. У Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, до складу якого я входжу, намагаюся з перших днів роботи акцентувати увагу на актуальних проблемах самоврядних громад. Звичайно, до мене, як то кажуть, ще придивляються. Але й прислухаються до внесених пропозицій.

– Справді, незважаючи на молодість, ви маєте певний досвід роботи в місцевому самоврядуванні, добре знаєте життя-буття самоврядних громад нашої держави...
– У мене була практична можливість ознайомитися з роботою органів місцевого самоврядування деяких країн Європи, зокрема сусідніх нам Польщі, Чехії, Словаччини. У них є чого повчитися. Хоча, скажу відверто, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» виписаний майже ідеально. Він відповідно до Конституції нашої держави визначає систему та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Але в Україні, на відміну від наших зарубіжних сусідів, самоврядування як право місцевих громад самостійно вирішувати питання свого життя існує в більшості випадків, скажемо так, теоретично. Бо в основі своїй не має фінансового підкріплення. Адже органи місцевого самоврядування для розв'язання проблем своєї громади не мають достатніх фінансових можливостей. Проілюструю формування місцевих бюджетів малих міст прикладом рідної мені Сквири. Якщо, скажімо, всі податки, зібрані з громади, взяти за сто відсотків, то, віддавши те, що належить державі за законом, у розпорядженні міської казни залишається лише 8 відсотків з тих коштів. Скажіть, будь ласка, як можна тоді розв'язати безліч життєвих проблем міста: задовольнити потреби освіти, охорони здоров'я, утримувати на рівні соціальний захист? А ще ж відремонтувати дороги, підтримати (і дуже серйозно, без різких змін тарифів) житлово-комунальне господарство. То ж бо – нереально! Ось і доводиться керівникам органів місцевого самоврядування ставати на коліна, жебракувати в держави на те, що за своєю природою є безпосередньою функцією державної влади.
А ось рівень бюджетного забезпечення місцевого самоврядування (на душу населення), скажімо, у тій же Чехії та Польщі становить близько 1600 євро. В Україні ця цифра ледь перевищує 100 євро. До того ж, якщо у столиці на душу населення припадає близько 400 євро, то в таких містечках, як Сквира, – не більш як 8.

– Скажемо відверто: не густо...
– Більше того, органи місцевого самоврядування надмірно залежать від органів виконавчої влади. Адже фінанси концентруються, як правило, в міській, районній, обласній держадміністраціях. До того ж чинне законодавство дає змогу органам державної влади втручатися в самоврядні функції. Досить часто ці владні гілки не знаходять спільної мови. На практиці здебільшого виходить так: якщо виникають проблеми – у цьому винні керівники місцевого самоврядування, а коли все гаразд, є певні успіхи – це заслуга держадміністрації. Коли ж очільник самоврядної громади проявляє непокору, його або «приборкують», або відправляють у відставку. Такі жорстокі принципи нинішнього двовладдя.
Чимало скептиків кажуть про те, що, мовляв, в органи місцевого самоврядування приходять непрофесіонали. А що в нас висококваліфіковані спеціалісти у виконавчій владі? Я вам можу навести безліч прикладів, які свідчать: це не так. Саме у громади є вибір, з кількох кандидатур на посаду голови обрати найдостойнішого. Якщо ж трапилася помилка, громада піде на те, щоб зробити перевибори. Звичайно, це додаткові кошти, але, як то кажуть, шкурка вичинки варта. Адже очільники самоврядних громад не мають політичного забарвлення. Це професійні менеджери, які повинні розв'язувати безліч проблем місцевого самоврядування. А коли на рівні закону за місцевими радами буде закріплено достатні джерела фінансових надходжень, проведено поділ майна на державну та комунальну власність, тоді громади не залежатимуть від волі чиновників. Місцева влада дістане змогу діяти ефективно на користь людей.

– На жаль, у нас всі сподіваються на доброго дядька, а має ж бути й ініціатива знизу?
– Прикро, але ми не можемо збагнути, що ніхто нам нічого не зробить, якщо ми самі чогось не захочемо. Відрадно, що нині прийшло чимало молодих перспективних голів, зокрема міських рад. Це і в Івано-Франківську, Яремчі, Алушті, Бердянську, Іллічівську та в багатьох їнших містах. Вони практичними справами дають зрозуміти громадам: коли не сидіти склавши руки, шукати і знаходити, тоді приходить успіх.

– Євгеніє Івановичу, і все ж сьогодні (й про це говорять на всіх рівнях) реформування влади на місцях і у сфері державного управління, і в місцевому самоврядуванні вже назріло.
– Так. Адже недарма кажуть, що сильна місцева влада – сильна держава. Просту людину сьогодні не цікавлять високі матерії. Народ цікавить реалізація його права, гарантованого Конституцією. А коли права органів місцевого самоврядування загнано в певні рамки, то, щоб їх розширити, потрібні конституційні зміни. Необхідно ухвалити нову засадничу законодавчу базу: передусім закони «Про внесення змін до Конституції України (законопроект 3207-1), «Про територіальний устрій України», «Про місцеве самоврядування громади», «Про місцеве самоврядування району», «Про місцеві державні адміністрації» (нова редакція). Доопрацьовуючи їх, слід максимально врахувати висновки експертів Ради Європи та пропозиції проекту Євросоюзу «Сприяння регіональному розвитку в Україні». Відповідно зміни мають відбутися й у свідомості і самого керівництва, і кожного з членів самоврядної громади. Усі мають чітко усвідомити: від принципової позиції ради, депутатів усіх без винятку рівнів залежить тепло у школах, дитячих садках, власних домівках, стан наших доріг і вулиць, рівень послуг населенню в освіті, охороні здоров'я, у сфері побуту, зрештою, громадський порядок на території самоврядної громади.

– Тож вашому комітетові, парламенту загалом, як то кажуть, і карти в руки...
– У мене є великі сподівання, що члени нашого комітету розуміють покладену на них відповідальність. Бо, на мою думку, саме цей комітет, як і бюджетний, матиме нині найбільше навантаження. Адже через нього справді проходитимуть усі згадані законопроекти й закони. Хочеться надіятися на сумлінність усіх без винятку членів комітету, хай би хто до якої партії належав.
Крім того, як уповноважений у Верховній Раді представник Асоціації міст України та громад, я твердо переконаний, що законопроекти, котрі стосуються місцевого самоврядування, слід обов'язково подавати до асоціації на обговорення. Міські й селищні голови без бюрократії і популізму вкажуть на різні підводні камені, яких із сесійної зали Верховної Ради здебільшого просто не видно. Дуже хочу, щоб і високопосадовці, і народні депутати спілкувалися з громадами на місцях. Бо нині це схоже на спілкування наче з допомогою телебачення: ви все бачите, все чуєте, але у відповідь нічого сказати не можете.
Одне слово, намагатимусь робити все від мене залежне, щоб не поспіхом приймалися важливі рішення щодо змін у діяльності як місцевого самоврядування, так і держави загалом.

– Бажаємо вам усіляких гараздів і здійснення задуманого.
– Щиро дякую!

Розмову вів
Віктор КОРНІЮК.