№20, жовтень 2006

Франц ФЕДОРОВИЧ: «Я завжди прагнув об'єднати довкола себе однодумців, талановитих і небайдужих людей. На щастя, це майже завжди вдавалося мені»

Франц Карлович Федорович – людина добре знана і шанована багатьма на Буковині. Невичерпна життєва енергія, чітка й принципова життєва позиція у поєднанні з неабиякими фаховими якостями та особистими чеснотами здобули йому авторитет серед широких кіл бізнесової, промислової та політичної еліти України.

Завдяки особистій толерантності та зваженості Франц Федорович працював заступником у командах двох «різновекторних» губернаторів. Демократ за своєю природою, він не цурався зміни поглядів, якщо доходив висновку, що вони віджили своє. Та за будь-яких обставин щира, непоказна моральність цієї людини, незмінна жага до праці, глибока віра в Україну та українців слугують йому надійним життєвим дороговказом. Суворі університети долі буковинський політик та підприємець Франц Федорович пройшов змалку, адже народився він у селі Бобівцях, що у Сторожинецькому районі Чернівецької області, у багатодітній сім'ї. Франц був найстарший, а відтак найбільше допомагав батькам Карлу Олександровичу та Аспазії Ананіївні, удостоєній звання «Мати-героїня». Відтоді він крокує життям з твердим переконанням, що тільки велика і дружна родина, де перемоги, як і втрати, діляться порівну, формує справді сильних особистостей. Уміння ладнати з малечею знадобилося Францу трохи згодом, коли вперше обрав для себе учительський фах. Та життя розпорядилося інакше: підприємець, керівник, високопосадовець, народний обранець, політичний та громадський діяч – усі ці поважні ролі не одразу, але назавжди припали йому до душі і сформували теперішнього вольового і самодостатнього Франца Федоровича. Ця розмова відбулася напередодні славного ювілею Франца Карловича.

– Ви змалку мріяли стати вчителем, нині ви – підприємець, депутат обласної ради, ще й голова постійної комісії, донедавна були високопосадовцем обласної адміністрації. У якій іпостасі почувалися впевненіше, природніше?
– Я взяв собі за правило кожну справу в житті доводити до логічного завершення з найкращим результатом. Тому Чернівецьке професійно-технічне училище № 5, де готують спеціалістів з виробництва художніх меблів, закінчив свого часу з відзнакою. Згодом, коли відслужив у Збройних силах, працював на Чернівецькій меблевій фабриці, де теж прагнув досконало оволодіти обраною спеціальністю.
Коли мене, як уже сформованого фахівця, запросили на посаду майстра виробничого навчання до рідного училища, сприйняв це як перше, справжнє визнання. Я завжди прагнув об'єднати довкола себе однодумців, талановитих і небайдужих людей. На щастя, це майже завжди вдавалося мені. Цікаво, але факт: моєю навчальною програмою, розробленою за молодих років для столярів-різьб'ярів, в училищі й досі користуються як новаторською. Життя постійно потребувало нових знань та навичок, звідси й постійна жага до науки. Будівельний технікум, Прикарпатський державний університет імені В. Стефаника, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно–економічного університету, Академія державного управління при Президентові України – я завжди прагнув здобути в житті знання, без яких неможливо вважати себе цивілізованою людиною і справжнім фахівцем.

– До речі, коли в успішного бізнесмена і громадського діяча виникла думка піти на державну службу?
– Цікаво, але таких планів я не мав. У 1996 році започаткував і очолив акціонерне товариство «Міраж», яке займається деревообробкою і є чи не першим підприємством цієї галузі на Буковині, продукцію якого успішно реалізовували за кордоном. Завдяки авторитету, здобутому у конкурентній боротьбі, підприємство стало широко відомим, а мені як успішному управлінцю у 1999 році запропонували стати позаштатним радником голови Держкомпідприємництва України. З 2000 року я став уповноваженим з питань захисту підприємництва у Чернівцях та Чернівецькій області. Акцентували ми тоді увагу на розвиткові малого та середнього бізнесу. Як відомо, на буковинських теренах ця програма спрацювала, як то кажуть, на усі 100 відсотків.

– Що спонукало вас піти в політику?
 – Спочатку було нестримне бажання, щоби нас, підприємців, справді почули, щоб законодавча база формувалася із зважанням на потреби та інтереси тих, хто спроможний і хоче працювати чесно та прозоро. Певно, саме тому у 2001-му я погодився очолити Чернівецьку обласну партійну організацію політичної партії «Трудова Україна». Вже за кілька років наша обласна партійна організація стала найбільш впливовою й організованою з-поміж інших у Західній Україні. Мене обрали до складу Політради партії, а трохи згодом – до Президії Політради «Трудової України». Зростав наш авторитет і серед інших політичних партій краю. Відтак у 2001 році тодішній голова Чернівецької облдержадміністрації Теофіл Бауер запропонував мені обійняти посаду заступника голови з гуманітарних та політико-правових питань. Зізнаюся, попервах було непереливки, адже довелося, як то кажуть, різати по живому. Потрібно було відмовитися від підприємницької діяльності. І це тоді, коли щойно отримав Почесну відзнаку Держкомпідприємництва України за особистий внесок у розвиток малого та середнього бізнесу на Буковині. Чи жалкую тепер, що прийняв тоді таке рішення? Напевно, ні.
 Нашій команді вдалося примирити багатьох супротивників, розв'язати чимало проблем національно-культурного життя національних меншин Буковини. Було створено романомовні групи на гуманітарних факультетах Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, встановлено пам'ятник видатному румунському поетові Міхаю Емінеску, а в Румунії, у місті Гура-Гуморулуй, де народилася Ольга Кобилянська, ми відкрили пам'ятник цій видатній письменниці. У цей час на Буковині почало активно розвиватися книговидання, в інформаційному просторі краю з'явилися десятки незалежних засобів масової інформації. Проте основним завданням для мене залишалася підтримка підприємництва. Саме тоді ми зареєстрували Регіональний фонд підтримки підприємництва у Чернівецькій області, розробили регіональну програму розвитку малого та середнього бізнесу. На той час внесок малих підприємств у загальні обсяги виробництва краю перевищив 16 відсотків, і це був гідний показник. Ми розвинули двосторонні зв'язки з Німеччиною, Австрією, Росією, Польщею, Румунією, Францією, Молдовою. Через втілення проекту Єврорегіону «Верхній Прут» удалося розширити взаємозв'язки між країнами басейну річки Прут у сфері економіки та інвестицій, у галузях освіти й культури.

– Ви працювали заступником при двох головах облдержадміністрацій поспіль, це багато про що говорить.
– Жодного феномена у цьому не бачу. Просто треба завжди, за будь-яких обставин ставити інтереси громади та держави вище за особисті потреби. У останній каденції довелося займатися дуже серйозною справою: працювати у складі міжурядової українсько-молдовської Комісії з демаркації державного кордону України. Вважаю, що ми зробили велике діло, і пишаюся, що одержав за це відзнаку Президента України та нагороджений Почесною грамотою Міністерства закордонних справ.

– Чи легко було повертатися на підприємницьку ниву після стількох років перебування на високій державній посаді?
– Я завжди був готовий до цього кроку. Тож нині на посаді директора ТОВ «Авторембуд» почуваюся впевнено і спокійно. Виготовляємо високоякісну продукцію з деревини, яку експортуємо у Нідерланди, Францію, Німеччину, Австрію. Колись тут працювали 10 спеціалістів на застарілому обладнанні. Тепер маємо високопродуктивну техніку європейського класу, високотехнологічні виробничі лінії, у тому числі з переробки відходів деревини. Ми міцно звелися на ноги, тож разом з численними інвесторами та партнерами впевнено дивимося у майбутнє.

– Не сумуєте без політики?
– А я її ніколи й не полишав. Працюю головою постійної комісії з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу та підприємництва Чернівецької обласної ради від фракції Партії регіонів. Одночасно очолюю регіональну громадську експертну групу, яка працює за пілотним проектом ОБСЄ щодо поширення практик демократичного управління. Окрім того, я є членом правління обласної організації Української агроконфедерації, яку очолює Леонід Козаченко. Я створив обласну громадську організацію «Асоціація виробників Буковини», в якій головую. Нашими послугами користуються ті буковинці, які тільки-но починають свій бізнес.

– Незабаром у широкому колі друзів та колег ви зустрічатимете свій золотий полудень віку - найпродуктивніший, як для чоловіка, період життя загалом і кар'єри зокрема. Чим опікується, про що мріє сьогодні Франц Федорович?
– Найперше, чого прагну, – відновити пільги для підприємців, котрі працюють за спрощеною системою оподаткування. На сесії Чернівецької обласної ради з ініціативи очолюваної мною постійної комісії прийнято звернення до Верховної Ради України з проханням переглянути окремі положення Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Переконаний, таке рішення позитивно вплине на динаміку надходжень до бюджету, сприятиме створенню додаткових робочих місць. Без цього малий та середній бізнес в Україні не зможе стати вагомою частиною національної економіки, яким він є у більшості розвинених країн світу. Та й середній клас, про який ми всі мріємо, не з'явиться з нічого. Турбує мене проблема безробіття, принизливого українського заробітчанства по закордонах. Працюю і працюватиму задля утвердження України як рівноправної високорозвиненої європейської держави. Адже сьогодні, як ніколи раніше, ми маємо всі шанси передати нашим дітям благополучну країну.

– А чим нині займаються ваші сини, яких у вас троє?
– Старший, Олександр, навчається в університеті, середній, Андрій, – у коледжі, а молодший, Богданко, якому лише три роки, «допомагає» мені по господарству. За великим рахунком, для них живу і працюю, бо щиро вірю, що їхнє доросле життя на рідній українській землі буде заможнішим і достойнішим, ніж наше.

– Часто є час для улюбленої справи? Чи маєте якісь уподобання поза роботою?
– Найкраще почуваюся на роботі, у вирі подій. На особисте хобі бракує часу. Хоча… іноді, під настрій, малюю. Полюбляю читати. Оце, мабуть, і все

– Які подарунки підготують до батьківського ювілею легіні-сини?
– Не буду гадати наперед. Але, найшвидше, щось змайструють своїми руками.

– А хто за фахом ваша дружина?
– Мати – її головна професія і покликання. А за фахом вона – бухгалтер.

– Чи часто навідуєтеся до батьків?
– У селі залишилися тільки мама й сестра, інші брати та сестри у Чернівцях, усі мають свою справу, таке вже в нас виховання.
Тішить око підприємство Франца Федоровича. Чисто, охайно, строго. Зваженість у всьому і творчий підхід колективу до справи переконують у світлій його перспективі. Люди задоволені роботою, умовами праці та побуту і, звичайно, чималою чесно заробленою копійкою. А найперше – чуйністю та повагою свого керівника до простого трудівника. Ще б пак, адже сам починав свій шлях біля верстата. Тож побажаємо Францу Карловичу нових злетів та перемог у роботі й поза нею, а ще – вагомих здобутків у такій клопіткій, але потрібній справі – будівництві сучасної високорозвиненої й високодуховної України, хай вибачить мені читач за ці високі слова. Просто Людина добре виконує свою Роботу. Тож чи можна бажати кращої долі?! Відповідь підкаже саме Життя.

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Зеленський розповів про свою зустріч з Трампом і Макроном Сьогодні, 08 грудня

У Єлисейському палаці анонсували тристоронню зустріч Макрона, Трампа і Зеленського Вчора, 07 грудня

Зеленський прибув до Єлисейського палацу для зустрічі з Макроном і Трампом Вчора, 07 грудня

Зустріч Зеленського, Трампа і Макрона тривала 35 хвилин Вчора, 07 грудня

Саміт ЄС обговорить ситуацію в Україні, чекають на Зеленського Вчора, 07 грудня

Президенти держав Балтії і Польщі разом звернулися до влади Грузії 06 грудня

Орбан грозиться ветувати бюджет ЄС, якщо не розморозять кошти для Угорщини 06 грудня

Угорські спецслужби шпигували за посадовцями ЄС – розслідування 06 грудня

ЗМІ: Салліван пообіцяв Україні сотні тисяч снарядів і тисячі ракет до середини січня 06 грудня

ЗМІ дізналися деталі зустрічі Єрмака з оточенням Трампа 06 грудня