№1, січень 2013

Двічі срібна!Двічі срібна!

«Срібла» для повного комплекту якраз і бракувало»!

Вона – легенда українського спорту, одна з найтитулованіших олімпійських чемпіонок України. На її рахунку «бронза» в Афінах-2004 і «золото» в Пекіні-2008! А торішнього літа на Лондонській олімпіаді заслужений майстер спорту України Інна Осипенко-Радомська назавжди вписала своє ім’я в олімпійський літопис українського спорту, виборовши відразу дві срібні медалі з веслування на байдарці на дистанції 500 і 200 метрів. Із повним кавалером олімпійських нагород веде розмову наш кореспондент.

Інна ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА наро­­­дилася 20 вересня 1982 року в селі Новорайськ Херсонської області. Заслужений майстер спорту України з веслування на байдарках. Перший її тренер – Сергій Дубінін. Нині тренується під керівництвом свого чоловіка і тренера Дмитра Радомського. Виступає за київське «Динамо». Спортивні досягнення: 2004 рік – 1-ше місце на чемпіонаті Європи (байдарка-четвірка, 500 м); XXVIII літні Олімпійські ігри в Афінах – 3-тє місце (байдарка-четвірка, 500 м); 2007 рік – 3-тє місце на чемпіонаті світу (байдарка-одиначка, 200 м); 2008 рік – XXIX літні Олімпійські ігри в Пекіні – перемог­ла у фінальному заїзді (байдарка-одиначка, 500 м), випередивши найближчу конкурентку на 0,004 секунди; 2011 рік – 3-тє місце на чемпіонаті світу (байдарка-оди­начка, 200 і 500 м); 2012 рік – XXX літні Олімпійські ігри в Лондоні: 2-ге місце – перше «срібло» України на цих Іграх – у спринті на 500 м (байдарки) та 2-ге – на дистанції 200 м (байдарки-одиначки). Меш­кає в Києві, заміжня, має доньку.

– Інно, ви стали першою в історії України спортсменкою, якій удалося виграти олімпійські медалі всіх достоїнств? Що відчуваєте?

– Я спочатку навіть не усвідомлювала цього. Зрозуміла лише в Україні, в рідній Вінниці. Коли мене вшановували, організатори заходу наголосили, що я стала повним кавалером олімпійських нагород. Жителі міста, діти дарували мені квіти. Було дуже приємно. Відчуття тріумфу не полишає мене й досі. Адже спортом займаються багато хто, а на Олімпіаду потрапляють одиниці. Ще менше стають призерами й чемпіонами. І тому я щаслива, що мені вдалося піднятися на цю вершину. Це моя вистраждана перемога, до здобуття якої ми йшли всією родиною.

– Можна сказати, у вас сімейний підряд?

– Якщо вам так зручно, будь ласка. (Сміється). Мій чоловік – Дмитро Радомський, він же і мій найкращий тренер. А донечка Уляна, якій п’ять років, мій найкращий уболівальник! Вона вже все розуміє, сидить біля телевізора з бабусями й вболіває за маму. І мене це надихає на перемогу, на старті я особливо відчуваю підтримку родини!

– Інно, на Лондонській олімпіаді ви були єдиною спортсменкою, яка брала участь у заїздах одразу на двох дистанціях – 500 і 200 метрів. До того ж стали «двічі срібною»!..

– Коли виборюєш медаль, дякуєш долі, що на цих перегонах удача усміхнулася саме тобі. Однак мої перемоги це також результат каторжної праці – подолання сотень тисяч кілометрів, мегатонни піднятого «заліза». Гадаю, я довела, що є одним зі світових лідерів у цьому виді спорту!

Загалом якихось особливих таємниць не маю. Просто, готуючись до Ігор, я налаштовувала себе не на 200, не на 500, а на тисячу метрів. Напрацьовувала дистанцію, удвічі довшу, щоб навчитися утримувати темп. І це, можливо, дало результат. Щоб ви розуміли, коли я гребу, не дивлюся на суперниць, не оцінюю своєї позиції, не бачу, якою йду – першою, другою, останньою. Я дивлюся тільки вперед і борюся за кожен сантиметр! І жодних інших стратегій тут бути не може…

– Які настанови в Лондоні давав вам тренер?

– Пам’ятаю, Дмитро просив мене заспокоїтися і не переживати. Наполягав, щоб я відпрацювала, як можу, «по максимуму», а там, як буде. Адже додому все одно повернуся в статусі олімпійської чемпіонки. (Сміється).

– До речі, а що найважче в змаганнях такого рівня?

– Напевно, перший старт на кваліфікаційному заїзді, тому що він відбувається після перерви між перегонами, і ти не знаєш, хто чого досяг за цей час, хто в якій формі... Тому для мене кваліфікація – це лише розгін перед фіналом.

– Інно, що сподобалося і що не сподобалося на останній Олімпіаді?

– У Лондоні веслярі мешкали на території Ітонського коледжу. Це дуже зручно, тому що до каналу лише тридцять хвилин їзди. Крім того, кожний мав свій номер з усіма вигодами.

А не сподобалося те, що на цій Олімпіаді організатори вчинили дивно: влаштували півфінали за годину після так званих попередніх заїздів. А це колосальне навантаження для спортсменів. До того ж часу, що відділяє фініш першого заїзду від старту другого, було лише близько години!

– І все-таки ви впоралися?

– Коли вже знаєш, що це таке – бути олімпійським чемпіоном, то, звісно, на рівні підсвідомості виникає бажання повторити власний успіх. Тому гребла через «не можу», і дуже рада своєму «подвійному сріблу», воно для мене набагато дорожче за «золото» Пекіна.

Пам’ятаю, коли їхала на Олімпіаду до Китаю, думала, бронза, мовляв, є, на золото претендує угорська спортсменка, а мені «срібло» не завадило б. А в результаті я тоді виграла «золото». Тож «срібла» для повного комплекту мені якраз і бракувало! (Сміється).

– Інно, в вашому виді спорту немає особистих і командних олімпійських рекордів. Чому?

– Якщо коротко, то є багато чинників, які впливають на показник часу заїздів спортсменів-байдарочників: вітер, хвиля, вода тепла, вода холодна, склад і щільність води. Усе це впливає на результат, і тому особисті рекорди спортсменів не фіксуються. У зв’язку з цим, до речі, можна виграти змагання, показавши час, набагато менший, ніж у попередніх заїздах.

– Збірна України на Лондонській олімпіаді виграла чимало нагород у веслуванні і на каное. У вас – дві срібні медалі, в Юрія Чебана – «золото», в жіночої четвірки – «золото». Що скажете про закономірності успіхів?

– Думаю, наш результат був зумовлений багатьма чинниками. Наприклад, маємо чудових тренерів та «відшліфований» режим тренувань. Також хотілося б сказати слова вдячності й очільнику Державної служби молоді і спорту Равілю Сафіулліну. Коли наші спортсмени здобули олімпійські ліцензії, це відомство взяло подальшу підготовку у свої руки. Можу сказати, що в наших з Юрієм Чебаном дисциплінах було зроблено максимально все, створено всі умови, щоб ми досягли значних результатів. Наприклад, перед Лондонською олімпіадою я мала можливість виїжджати на всі заплановані збори. Спеціально для мене навіть придбали стартову систему, тренування з якою неабияк сприяє моїй спортивній підготовці.

– Інно, і останнє. Судячи з тенденцій у вашому виді спорту, ви можете взяти участь ще мінімум як у двох олімпіадах? Які ваші плани на майбутнє?

– Хочеться потрапити 2016 року на Ігри в Ріо. Адже маю дві срібні медалі, а золоту – одну. Вважаю, треба поліпшувати ситуацію. (Сміється).

А загалом не знаю, як буде. Адже це великий спорт, тут багато що залежить від фізичного стану і здоров’я. З віком можна додати в силі, але втратити витривалість. Я робитиму все можливе, щоб залишитися у великому спорті й радувати наших глядачів новими перемогами. А там, як Бог дасть, поживемо – побачимо.

 

 

Розмовляв Євген ТИЩУК.
Фото автора та з особистого архіву Інни Осипенко-Радомської.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня