Гендерна політика об'єднаної Німеччини: сучасний стан проблеми

Фемінізм і жіноча емансипація (як одна зі світових політичних концепцій) становлять інтерес для розуміння й визначення ролі жінки в політичному житті суспільства. Звернувшись до історії, ми можемо спостерігати динаміку й розвиток жіночого руху, боротьбу жінок за свої політичні та соціальні права: право на освіту, право обирати й бути обраними, право на працю та рівну з чоловіками оплату праці тощо.

Єдиний спосіб зійти на верхівку сходів —
щораз долати сходинку за сходинкою.
І під час цього підйому ви раптом віднайдете в собі
всі необхідні для досягнення успіху якості,
навички та вміння, яких, здавалося б, ніколи не мали.
 
Маргарет ТЕТЧЕР

Друга половина XX сторіччя у світовій суспільній думці пройшла під знаком переосмислення в ній ролі жінки. Так, у політичному житті з'явився новий феномен — прорив жінок у ешелони влади. Та лише на початку XXI сторіччя вони отримали виборче право, а також рівні з чоловіками економічні та соціальні права.

Примітно, що формування особистості жінки й чоловіка, статеву збалансованість у суспільстві проголошено одними з основних принципів стратегій розвитку європейських держав  ХХІ сторіччя.

Здавна склалося так, що чоловіки головують у всіх сферах. Вони — президенти та прем'єр-міністри більшості держав, керівники регіонів, стратегічно важливих підприємств і дуже впевнено просуваються кар'єрними сходами. Щодо  жінок, то на них покладаються дещо інші  функції в суспільстві. Виконуючи їх, більшість жінок з часом розуміють, що не можуть реалізовувати весь свій  потенціал, закладений природою.

У наш час політика стає дедалі більше поширеною професією та важливим видом соціальної діяльності, який є притягальним для все більшої кількості громадян. Проте ще чимало людей переконані в тому, що жінка набагато впевненіше порається з дітьми, на кухні, виконує належне в церкві, аніж займається державними справами. Чоловіки також часто стверджують, що жінці взагалі не місце в політиці. Але в усі часи представниці прекрасної статі відігравали на політичній арені не останню роль, як от легендарна цариця Єгипту Клеопатра, котра правила з 51 р. до н. е. 21 рік.

Уперше фемінізм та його визначення стали об'єктом дослідження наприкінці XVIII сторіччя. Саме тоді було відмічено гендерну нерівність та намітилися прояви суперництва й боротьби між представниками протилежних статей. Первинний інтерес до цього напряму виникає в європейських країнах. Проте увагу було акцентовано передовсім на жіночих протестах і виступах як таких. 

Одним із перших теоретиків саме німецького феміністичного напряму був Т.  Готтліб фон Гіппель, завдяки якому в 1792 році почала формуватися феміністична думка в Німеччині. 

З плином часу жіноче питання залишалося одним із найважливіших у працях зарубіжних і вітчизняних істориків, філософів, письменників. Але ідеї фемінізму дістали свій розвиток у роботах французьких філософів-просвітителів: Ш. Фур'є, А. Сен-Сімона, Ж.-Ж.  Руссо,
А. Вольтера.

Суперечки щодо ролі жінки в суспільстві, що містять феміністську перспективу, простежуються від епохи так званого раннього середньовіччя. У деяких дослідженнях з історії фемінізму витоки феміністської концепції пов'язують із виходом на авансцену суспільного життя плеяди жінок-єретичок у країнах Європи (ХIII—XIV ст.).

До яскравих проявів ранньофеміністського протесту належить творчість англійських памфлетисток XVII сторіччя Афри Бен (1640—1689) і Мері Естел (1666—1731), яких часто називають першими захисницями жіночих прав у Великій Британії. Вони захищали право жінки вважати себе рівною чоловікові й такою ж вільною і повноправною.

Упродовж усього XVIII сторіччя жінки європейських країн брали активну участь у житті суспільства. Чимало жінок працювали на себе й мали економічну незалежність; простолюдинки вільно відвідували публічні місця, а світські пані, організовуючи власні салони, намагалися втручатися через їхніх відвідувачів—своїх друзів у політику. У спільному хорі вимог щодо звільнення від деспотизму жінки наполягали на визнанні своїх прав на цивільне життя: на освіту, на працю, на пошану в сім'ї та суспільстві [1, с. 236].

У Франції  Національним зборам була представлена Декларація прав жінки і громадянки, підготовлена Олімпією де Гуж за зразком Декларації прав людини і громадянина 1789 року. У цій декларації містилася вимога визнання повного соціального і політичного рівноправ'я жінок. Тоді ж було створено першу жіночу політичну організацію «Суспільство жінок — революційних республіканок», проте в 1793 році її діяльність заборонив Конвент. А незабаром було відправлено на гільйотину й авторку декларації Олімпію де Гуж. Відомо, що їй належать слова: «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна й увійти до парламенту» [1, с. 239]. Проте в 1795 році жінкам Франції заборонили з'являтися в громадських місцях і на політичних зборах, а в 1804-му імператор Наполеон Бонапарт  видав указ, який проголошував: жінка не має жодних цивільних прав і перебуває  під опікою чоловіка.

У 1792 році в Німеччині вийшла книжка Т. Готтліба фон Гіппеля «Про поліпшення громадянського становища жінки». Підкреслю, що з публікації цієї роботи почалася історія феміністської думки в Німеччині. У книжці фон Гіппель вимагав рівних прав для представників обох статей, а також наполягав на тому, що досягнення цієї мети має бути турботою освічених чоловіків, бо «жінкам утовкмачили, що вони неспроможні до незалежної політичної діяльності» [2].

Відомою російською феміністкою була Олександра Коллонтай [3]. Ключ до звільнення жінки вона вбачала в тому, щоб перекласти турботу про дітей на державу. При цьому, за її баченням, чоловік, як і раніше, повинен залишатися годувальником, ходити на роботу й заробляти гроші для сім'ї.

 Отже, одним із найважливіших понять фемінізму цієї доби варто вважати емансипацію, яка була гаслом більшості кампаній за здобуття рівноправ'я жінками у різних сферах (насамперед у царині освіти, праці, громадянських прав) у межах наявних суспільних структур [4].

Уже після Другої світової війни одним із важливих завдань жіночого руху була боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних на законодавчому рівні. Під час протестних виступів 1960—70-х рр. у США та Європі феміністський рух стає масовим явищем («друга хвиля»). Основоположниця й теоретик «другої хвилі» жіночого руху — Симона де Бовуар, французька філософ-екзистенціалістка, авторка книги «Друга стать» (1949). Вона стверджувала: «Щойно жінка досягне успіхів, як вони викликають нові напади проти неї». На початку 1960-х рр.  пролунала також спільна вимога феміністок — надати жінкам право не лише обирати, а й входити  у владні структури.

Проблема емансипації жінок є гостроактуальною, особливо в сучасному суспільстві. Як установили дослідники, навіть чоловічий і жіночий політичні словники істотно відрізняються один від одного. В наш час чоловіки частіше ведуть мову про відсоткові ставки, акцизи, НАТО, технології тощо. А жінки у  виступах більше вживають такі слова, як турбота, догляд, дитячий садок, будинок і т.п. Але для прийняття ефективних рішень, як ми чітко усвідомлюємо, потрібен баланс.  Жінки у владі спроможні повніше враховувати потреби гуманізації відносин у суспільстві.

Нині на міжнародному й національному рівнях захист прав жінки здійснюється за допомогою відповідних нормативно-правових актів. Як стверджують фахівці, проблематика спеціальних прав чоловіка, які враховували б  його особливі потреби, взагалі не розроблена. Водночас гендерний підхід передбачає розробку єдиного стандарту для жінки та чоловіка, формування системи прав і свобод та механізмів їх реалізації.

Ці проблеми перебувають у полі зору  Європейського Союзу, який, наприклад, має намір законодавчо розв'язати проблему різниці в зарплаті між чоловіками і жінками. Згідно з доповіддю Єврокомісії про статеву рівноправність чоловіки в об'єднаній Європі заробляють у середньому на 15 відсотків більше, ніж жінки. За величиною розриву між середньою зарплатою чоловіків і жінок трійка лідерів складається з Кіпру, Естонії та Словаччини.

Серед передбачуваних заходів — обов'язкова відпустка для догляду за дітьми для батьків. У Німеччині вже зроблені перші кроки в цьому напрямі. Міністр у справах сім'ї Урсула фон дер Ляйен запровадила новацію під час розрахунку виплат так званої батьківської допомоги. Якщо батько теж бере відпустку для догляду за дітьми, то допомога виплачується не 12, а 14 місяців. За останні 25 років різниця між зарплатами чоловіків і жінок скоротилася лише на два відсотки. Якщо так піде й далі, то праця чоловіків і жінок оплачуватиметься однаково лише через 187 років, вважає єврокомісар ЄС з питань праці та зайнятості  В. Спідла [4, с.36—37].

Право на гендерну рівність проголошується в документах, прийнятих на зустрічах найвищих представників країн — членів ЄС (у Люксембурзі в 1997 році, в Лісабоні в 2000 році тощо).  Згідно зі стратегією Євросоюзу в галузі охорони здоров'я та безпеки праці одним із нагальних завдань на сучасному етапі є подолання відповідних відмінностей за статевою ознакою. Європейський фонд за поліпшення умов життя і праці (організація ЄС, що займається соціальними проблемами) в спеціальному огляді «Якість роботи і зайнятість жінок»  дійшов такого висновку: протягом останніх чотирьох десятиліть частка жінок у загальному балансі зайнятості підвищилася, вони зробили низку важливих проривів у різних галузях економіки й видах робіт, а також у досягненні високого професійного й посадового статусу. Водночас результати досліджень фонду свідчать про значну дискримінацію за гендерною ознакою: в одних професіях жінки на високих посадах представлені значно менше, якщо брати до уваги їхню загальну зайнятість, в інших — відчутно більше. Отже, щоб ліквідувати дискримінацію за статевою ознакою, слід домагатися внесення цих проблемних питань до юридичного, соціального та політичного порядку денного [4, с. 37]. Висувається також ціла низка не менш  важливих суміжних завдань стосовно не лише праці жінок у галузях, де превалюють чоловіки, а й рівного становища жіноцтва в усіх сферах суспільного буття.

Безперечно, проблема рівності між чоловіками та жінками залишається актуальною й для низки провідних європейських держав. Зокрема, це стосується й Федеративної Республіки Німеччина. Приміром, лише 5 % посад бургомістрів у німецьких містах із населенням понад 10000  жителів обіймають жінки. Утім, постає низка питань стосовно жінок, які посідають найважливіші державні  пости:  зокрема, чи змінюють вони політику, коли перебувають при владі? [5]. На це запитання намагаються відповісти німецькі соціологи, політологи, юристи.

Фемінізм вельми потужно пронизує життя жінок, відтак це їм заважає завжди й за будь-яких обставин залишатися жінкою. Найвпливовішою жінкою світу в 2012 році журнал Forbes назвав канцлера Німеччини Ангелу Меркель, а журнал Time у 2006 і 2007 роках  вніс  федерального канцлера ФРН до списку ста найвпливовіших людей планети. «Залізна леді Європи» очолює топ-100 другий рік поспіль. Посаду Меркель обіймає з 2005 року. У контексті аналізу зазначеної проблеми  важливим, на нашу думку, є той факт, що Меркель свого часу обіймала посаду федерального міністра у справах жінок і молоді, а також міністра охорони навколишнього середовища. Врахування саме цих чинників дає підстави зрозуміти й те, чому, незважаючи на хвилі світової фінансово-економічної кризи, які досягають і ФРН, рейтинг підтримки федерального канцлера в суспільстві, за останніми даними, становить 70%. Для Меркель як політика це дуже непогано, адже вибори федерального канцлера мають відбутися вже в 2013 році. 58-річна Меркель не цурається Інтернету, нещодавно  створила власний канал на YouTube, Die Bundesregierung, де відповідає на запитання громадян, власний сайт www.bundeskanzlerin.de [5]. Обіймаючи найвпливовішу посаду у ФРН, вона має впевнену, яскраво виражену та соціально орієнтовану позицію, за що нерідко її піддавали  критиці.

Другу сходинку в списку впливових жінок світу посідає 64-річна Гілларі Клінтон, колишня перша леді, а нині держсекретар Сполучених Штатів Америки. Підкреслю: лише за останній рік вона відвідала понад 40 країн. Неабияк популярний  її блог Texts From Hillary [5].  

Третє місце у президента Бразилії Ділми Руссефф. У червні 2012 року цю 64-річну жінку-політика та її програму Brasil Sem Miseria («Бразилія без бідності») підтримувало 77% громадян. Тому не випадково їй пророкують перемогу на виборах 2014 року [5].

Звернімо увагу й на таке. Російська дослідниця
Т. Юдіна, аналізуючи чинники високого авторитету та роль Ангели Меркель у вирішенні найболючіших питань, зазначає, що вона дедалі більше стає «канцлером внутрішнього об'єднання держави». Гасло «Німеччина — це ти» і програмна заява Меркель «Я хочу служити Німеччині» різко контрастують із філософією її попередників. Політики нового покоління — це нове обличчя нової, об'єднаної, Німеччини. Ангела Меркель у цьому сенсі є водночас і реально діючою політичною фігурою, і, якоюсь мірою, символом цієї нової Німеччини [6, с. 138].

Важливо відзначити, що стиль нової, об'єднаної, Німеччини в умовах єдиної Європи та реальності процесів глобалізації (незалежно від того, як до них ставитися) — це стиль компромісів, прагнення та вміння домовлятися, стиль взаємодії і кооперації. Новий політичний стиль формується як реакція на нові реалії та виклики часу [6, с. 138—139].

Небажання німців покласти економічні жертви на вівтар євроінтеграції та масове безробіття в країні мимоволі змушують багатьох порівнювати Ангелу Меркель із Маргарет Тетчер. Але сама Меркель порівнянь із «залізною леді» не полюбляє. «Ми живемо в епоху квантової фізики, а тому вже час зрозуміти, що потрібно вміти доходити компромісів», — зазначила федеральний канцлер [5].

Серед найважливіших напрямів своєї політичної діяльності в період головування Німеччини в ЄС Ангела Меркель назвала Договір про запровадження Конституції для Європи, захист клімату, енергетичну політику, поглиблення трансатлантичного економічного співробітництва та добросусідські відносини з країнами—сусідами Євросоюзу та державами Центральної Азії. З кінця 2000 року вона намагається запровадити поняття «нова соціальна ринкова економіка», що ґрунтується на відомому терміні «соціально орієнтована ринкова економіка». Представляючи у 2006 році програму діяльності свого уряду, федеральний канцлер визначила основні напрями в реформуванні федеративної системи, боротьбі з бюрократизмом, розвитку наукових досліджень, енергетичній політиці, бюджетній і фінансовій сферах, політиці у сфері сім'ї, ринку праці, й зокрема реформу системи охорони здоров'я.

Важливим для сучасної Німеччини є питання здійснення останніми десятиліттями гендерної політики. Стаття 3 Основного Закону країни проголошує чоловіка та жінку рівноправними суб'єктами, забезпечуючи, отже, формальну гендерну рівність [7]. Ангела Меркель у цьому сенсі є добрим прикладом. Адже вона у лавах ХДС та на щаблях влади зробила блискучу кар'єру в «чоловічому» світі політики.

Успішним прикладом реалізації конституційних настанов в останні десятиліття є також практика діяльності й інших політичних партій ФРН. Так, від самого заснування Партії зелених там сповідують підхід, за якого в усіх списках партії та її органів кількість чоловіків і жінок має бути рівною. У Соціал- демократичній партії Німеччини з 1988 року діє 40-відсоткова квота представництва жінок на всіх партійних посадах і навіть під час розподілу депутатських мандатів. У документах Християнсько-демократичного союзу, членом якого є перша жінка-бундесканцлер, після тривалих обговорень остаточно зафіксовано так зване правило кворуму: на всіх посадах і в усіх органах партії кількість жінок має становити щонайменше третину. Квоти та інструменти, що забезпечують рівноправність жінок, запроваджено також в Об'єднанні німецьких профспілок. Однак в економіці ситуація є дещо іншою:  у середині останнього десятиліття на 685 чоловіків у правліннях 100 найбільших підприємств  припадало лише 4 жінки [8].

Перша спроба використання в економічній сфері закону ФРН про забезпечення рівноправності чоловіків і жінок закінчилася в 2001 році досягненням домовленості про добровільне забезпечення рівноправності чоловіків і жінок у приватних господарствах. Для запровадження відповідних інструментів федеральним урядом та об'єднаннями великих компаній було створено робочу групу «Рівність шансів і сімейна політика підприємств у сфері економіки». Дані статистики свідчать, що до 2006 року кількість жінок на керівних посадах в економічній сфері зросла, але політика забезпечення рівноправності жінок істото не змінила ситуації [10].

У Німеччині донині є професії, що сприймаються в суспільній свідомості як виключно чоловічі.  На ринку праці також продовжує існувати чіткий поділ між чоловічими і жіночими професіями. Так, у 2004 році  75% працюючих, зайнятих неповний робочий день, становили жінки. За даними федерального відомства статистики, річна сума заробітку у чоловіків і жінок (як у робітників, так і у службовців) у 2005 році відрізнялася  в середньому на 27%.

Слід враховувати, що ще однією істотною причиною неспівмірного представлення жінок у деяких галузях виробництва чи відсутності достатньої кількості їх на керівних посадах, зокрема на підприємствах, є переривання жінками  професійної кар'єри заради сім'ї і дітей.  Так, у жінок бажання мати дітей, як і раніше, виражено сильніше, аніж у чоловіків. Хоча вжиті на державному рівні відповідні заходи ситуацію дещо поліпшують. Останніми роками у чоловіків, що стали батьками, з'явилося бажання не тільки бути годувальником родини, а й  брати  активну участь у вихованні дитини («aktiver Vater» — «активний батько») [4, с. 38].

Ці та інші проблеми гендерної рівності непокоять владу та інституції громадянського суспільства. Серед розмаїття організацій, які займаються захистом прав та свободи жінок, варто виокремити Німецьку «Раду жінок» — об'єднання, що фінансується переважно з громадських коштів, з надходжень Федерального міністерства сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді. «Раду жінок» визнано неурядовою організацією, яка має особливий дорадчий статус у Економічній та Соціальній радах ООН. Найвищим органом німецької «Ради жінок» є збори членів ради [9] .

Для розв'язання проблем державної гендерної політики ставка робиться на розвиток мережі відкритих дитячих установ і планомірне реформування закону про дитячу грошову допомогу, прийнятого  1986 року. Значні зміни до цього закону внесено в 2007 році (батько, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною, вперше почав отримувати 67% свого останнього чистого доходу). Результатом цих змін стало збільшення кількості батьків, які подають заяву на отримання грошової допомоги на дітей (2007 року їхня кількість збільшилася до 10,5%). Проте нині збільшенню частки таких батьків перешкоджає поки що негативне ставлення до них  керівництва й колег [4, с. 37].

На сучасному етапі феміністичні традиції в Німеччині продовжують втілюватися в творчості деяких письменниць. Твори більшості з них потребують детальнішого аналізу для переосмислення давніх стереотипів і оновлення феміністичного світобачення. Однією з найпопулярніших на німецькомовному терені письменниць, однак маловідомою в Україні, є  Гера Лінд — не лише романістка, а  й політичний діяч — посол Хосе Каррераса в Німеччині. По міжнародному телебаченню транслюється ток-шоу Г. Лінд, майже кожен її роман екранізовано, та всі вони, як правило, — бестселери.

Нині більшість відповідних гендерних заходів, що здійснюються у провідних державах світу, адресовані безпосередньо жінкам і не враховують чоловічого чинника. Це стосується навіть тих випадків, коли ці заходи спрямовані на виправлення порушень рівноваги у становищі жінок і чоловіків. Водночас практика засвідчує, що існує і проблема захисту чоловіків. Критики фемінізму стверджують, що тепер у країнах Заходу через феміністський рух чоловіки піддаються дискримінації. Прикладом такої дискримінації  є служба в армії за призовом, що є прямою дискримінацією за статевою ознакою. Проте варто зазначити, що цей факт є результатом державної політики, а не діяльності феміністок.

Отже, роль жінки в сучасному суспільстві поступово зростає. Про це свідчать політика та практика об'єднаної Європи, й зокрема Федеративної Республіки Німеччина. В Україні, як і в низці країн розвиненої демократії, є досвідчені жінки-політики, котрі проявили себе як знані авторитетні лідери. У нашій державі до проблематики гендерної рівності дедалі частіше звертаються науковці: М. Буяновська, Н. Грицяк, Л. Погоріла, Т. Раєвич та інші. Проте навіть побіжний погляд на ту чи іншу сферу дає чимало підстав констатувати нерівноправне становище українського жіноцтва. Саме тому вітчизняному політикуму, владним органам варто було б узяти до уваги досвід провадження гендерної політики у ФРН та деяких інших країнах. Адже європейський стратегічний курс має підкріплюватися офіційним Києвом у всіх сферах суспільного життя, зокрема й у гендерній політиці. Можна з упевненістю стверджувати, що гендерна рівність є своєрідним мірилом вітчизняного демократичного поступу.

Джерела

1. Феминизм: Восток, Запад, Россия. — М.: Наука, 1993. — 243 с.

2. Успенская В. И. Стереотипы на пути женщин к лидерству // Феминистская теория и практика Восток-Запад: Материалы международной научно-практической конференции. — СПб.: ПЦГИ, 1996.  — 71 с.

3.  Юкина И. И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. —  544 с. 

4. Gleichstellung von Frauen und Maennern [Електронний ресурс]. — http: //europa.eu/legislation _summaries/ employment_and_social_policy/equality_between_men_and_women/index_de.; Кузнецов Г. Е. Евросоюз: женщины и работа  // Человек и труд. — 2005.— №  5. —
С. 36—40.

5. Названо імена 100 жінок, які керують світом (23.08.2012). [Електронний ресурс]. — http: //www. pravda.com.ua; Polke—Majewski K. Wie Frauen die Politik veraendern? [Електронний ресурс]. —  http:  // Zeit online.de

6. Юдина Т. В.  Германия. Новая политэстетика. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — 175 с.

7. Bundesministerium der Justiz [Електронний ресурс]. http: //www./bmj.bund.de /endid/ 38c7438b8c62ddc38e74d92afea81210,0/Unterhaltsrecht/Inhalt_e_der_Reform_ lfe.html

8. Doege P. Maenner — Paschas und Nestfluechter? Zeitverwendung von Maennern in der Bundesrepublik Deutschland. — Leverkusen-Obladen: Barbara Budrich, 2006. — S. 76.

9. Deutscher Frauenrat e.V. Bundesvereinung der Frauenverbaende [Електронний ресурс]. — http: //www.frauenrat.de

10. Иудин А. А., Шпилев Д. А. Германия: гендерная политика как основа гендерной культуры   [Електронний ресурс]. — http:  // www.hse.ru/data/ 2011/ 11/ 14/127285 1411/Gendr_shrt_1.pdf

Автор: Вікторія СОЛОШЕНКО