Законодавча толерантність

або Чому українська потребує захисту

Робота

Стаття 6 Закону «Про мови в Українській РСР» передбачає, що посадові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською, а в разі необхідності – й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. При цьому незнання громадянином української чи російської мови не є підставою для відмови йому в прийомі на роботу. Проте після прийняття на роботу посадова особа має оволодіти відповідною мовою. Згідно зі статтею 11 цього ж закону в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних та інших органів, підприємств, установ є українська мова.

Громадянство

Відповідно до статті 17 Закону України «Про громадянство України» прийняття до громадянства України можливе за сукупністю п'яти умов, однією з яких є володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування (ця вимога не поширюється лише на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України).

Судочинство

Згідно зі статтею 19 КПК України судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати свідчення, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою й користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК. Слідчі й судові документи, відповідно до встановленого КПК порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Преса

Аналогічні вимоги передбачено й статтею 9 ЦПК України. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року друковані засоби масової інформації видаються в Україні державною мовою, а також іншими мовами. При цьому стиль і лексика їх мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

Звернення

Стаття 6 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року передбачає, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб як українською, так і іншою мовою, прийнятною для сторін. При цьому рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до законодавства про мови, але можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

Мови меншин

Відповідно до статей 3 і 11 Закону «Про мови в Українській РСР» в нашій державі створюються умови для розвитку й використання мов національних меншин у роботі підприємств, установ і організацій. Згідно зі статтями 6 і 7 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року держава гарантує всім національним меншинам, зокрема, право користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, створення національних навчальних закладів; держава вживає заходів для підготовки педагогічних та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів, а державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах.
 Кожний громадянин України, як зазначено у статті 12 цього ж закону, має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. При цьому громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати «по батькові», мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище.
 У грудні 1997 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про ратифікацію Рамкової конвенції про захист національних меншин», відповідно до статті 14 якої прийняла на себе зобов'язання забезпечити для осіб, які належать до національних меншин, необхідні умови навчатися мови своєї меншини або навчатися цією мовою. До таких мов в Україні попередньо віднесено болгарську, грецьку, гагаузьку, іврит, кримськотатарську, молдовську, німецьку, польську, російську, румунську та угорську. Водночас Рамковою конвенцією передбачено, що вказані заходи здійснюються без шкоди для вивчення офіційної мови або навчання нею.
Статтею 8 Закону «Про мови в Українській РСР» передбачено, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перепон чи обмежень у користуванні ними, проповідування ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть відповідальність, встановлену законом. Проте прямо ні в Кримінальному кодексі України, ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні в інших законах України відповідальності за такі діяння не встановлено.