Діалог у дефіциті

Без зміни принципів взаємодії парламентських фракцій, пошуку компромісу й узгодження інтересів між політичними опонентами Верховна Рада VII скликання ризикує з перших днів роботи зійтися в жорсткому, а головне, нерезультативному протистоянні. Це матиме ефектний вигляд, але не буде ефективним.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин уже назвав головним завданням «повернення» країни з виборів до практичної роботи.

– Україна врешті повинна почати говорити одним голосом – голосом державних інтересів. Інерцію виборчого процесу й намагання надалі підживлювати її взаємними звинуваченнями, заяви про вкрадену перемогу необхідно піднести на новий рівень – рівень усвідомленої відповідальності парламентських політичних сил перед українським народом, суспільством і державою, – зауважив він.

– Партія регіонів готова до співпраці з усіма конструктивними силами, для яких понад усе – інтереси народу України. Таким чином, ми простягаємо руку вчорашнім опонентам. Але якщо у відповідь зустрінемо деструктивний популізм та демагогію, ми готові самостійно розв’язувати проблеми розвитку нашої держави, – сказав перший номер виборчого списку «регіоналів» – Прем'єр-міністр України Микола Азаров на засіданні уряду 31 жовтня.

Пам'ятається, після ухвалення законопроекту «Про засади державної мовної політики» голова Ради Об'єднаної опозиції Арсеній Яценюк заявив, що члени фракцій «БЮТ» і «НУ-НС» повернуться в сесійну залу після виборів як нова більшість. Яку стратегію обере опозиція тепер? Може, й справді мають рацію пророки повернення до «тушкованих» реалій у боротьбі за впливову більшість?

Проте жартівники в Інтернеті прогнозують гаряче відкриття нового політичного сезону, де першим питанням на порядку денному першої сесії Верховної Ради VII скликання стоятиме внесений «Свободою» проект про заборону КПУ й альтернативний проект про заборону націоналістичних організацій в Україні, внесений Компартією.

Радикалізм добре працює під час виборчої кампанії, а потім треба реально дивитися на речі й шукати консенсус. Але чи зацікавлені в цьому провідні політичні сили? За даними проекту «Парламентські вибори-2012: народний депутат очима виборців», здійсненого Центром Разумкова за підтримки Програми сприяння парламенту України (ПСП ІІ), протягом діяльності Верховної Ради VI скликання лише 36 (!) законодавчих актів ухвалили консенсусом (усіма фракціями та групами). З них протягом п’ятої сесії – 17, шостої – 14, сьомої – три, восьмої – 0, дев’ятої і десятої – по одному.

Поки що немає підстав стверджувати, що політики перейдуть від мови ультиматумів до конструктивного діалогу. Поливаючи брудом одне одного й не соромлячись гарячих епітетів і персональних образ, вони роблять неможливою подальшу співпрацю. Не лише фракцій, навіть окремих депутатів. Не так давно, кажуть, панувало неписане правило: не реєструвати проектів законів, поданих разом членами опозиційної і провладної фракцій. За схожим принципом була змушена працювати частина парламентських комітетів, де представники більшості чи опозиції могли свідомо зривати засідання або саботувати ухвалення рішень навіть з неідеологічних питань. Намагатися перекласти відповідальність за такі дії на одну сторону конфлікту – марна справа, висновки потрібно зробити всім.

З другого боку, як діяти в нинішній ситуації опозиції? Йти шляхом Сергія Тігіпка, намагаючись реалізувати напрацьовані реформи, але обваливши при цьому свій персональний і партійний рейтинги? Чи, навпаки, на довгі місяці заблокувати сесійну трибуну з вимогою розглянути політичні вимоги? Тиснути, незважаючи на те, що для їх задоволення бракуватиме голосів?

Візьмімо, наприклад, перші три кроки опозиційних сил у новому парламенті. У партії «Свобода» вони співзвучні з передвиборною програмою: початок процедури імпічменту Президента України, перегляд приватизації стратегічних підприємств, проведення люстрації у владі.

На порядку денному «УДАРу» – створення демократичної більшості в парламенті, початок люстрації влади й висловлення недовіри уряду Миколи Азарова.

Об'єднана опозиція планує запровадити механізм відкликання парламентаріїв, а також запровадити кримінальну відповідальність за порушення народним обранцем конституційної вимоги особистого голосування. Очевидно, декриміналізація статті, за якою засуджена Юлія Тимошенко, також посідатиме ключове місце серед вимог «бютівців».

Без вирішення цих питань ризикують «зависнути» інші пункти передвиборних програм, наприклад, скорочення кількості загальнодержавних податків і зборів.

Найпевніше, ситуація просто опиниться в глухому куті, вийти з якого можна буде, лише погодившись на переговори політичних еліт про перемир’я. Імовірніший варіант – консервація нинішнього становища й сподівання, що перед президентськими виборами конфігурація парламенту істотно зміниться. А до цього більшість матиме змогу кілька років успішно працювати в режимі «не заважайте», тобто цілковитого або часткового ігнорування опозиції. Скажімо, проводити пленарні засідання не в сесійній залі, а в іншій аудиторії. Така можливість, до речі, передбачена ст. 2 Закону «Про Регламент Верховної Ради України».

Центр Разумкова на запитання, чи зміниться суспільно-політична ситуація в державі після виборів, одержав такі результати: 41,3 відсотка опитаних відповіли, що «не зміниться»; 23,3 – «зміниться на краще» й лише 7,4 відсотка – «зміниться на гірше». Важко було дати відповідь 28 відсоткам респондентів.

Та й інші очікування опитаних дають поживу для роздумів про роль і місце нової Верховної Ради у владній системі координат, її вплив на суспільство, економічні й політичні наслідки. Скажімо, скасування депутатської недоторканності очікують лише 19,9 відсотка респондентів і 64,8 відсотка вважають, що цього не станеться.

А стосовно тези, що новий склад парламенту краще захищатиме інтереси простих людей, то варіант «це станеться» обрали 30,8 відсотка, а «цього не станеться» – 54,1 відсотка опитаних.

Того, що парламент забезпечить входження країни до Євросоюзу, очікують лише 25,5 відсотка респондентів. 47,6 є песимістами в цьому питанні.

На те, що Верховна Рада скасує або змінить чинні неефективні закони, сподіваються 30,5 відсотка учасників опитування, а 45,7 відсотка так не вважають.

Схоже розподілилися прогнози щодо питання про те, чи парламент ухвалить закони, які забезпечать боротьбу зі злочинністю та корупцією (цього очікують від законодавців 33 відсотки респондентів, а 46,6 – не сподіваються на таке).

37 відсотків опитаних мають надію, що Верховна Рада забезпечить покращення соціально-економічної ситуації в державі, проте 40,8 відсотка вважають її марною.

Єдине, в чому кількість оптимістів переважила песимістів, – це твердження про те, що законодавчий орган сприятиме зближенню України з Росією (38 відсотків проти 30 відсотків опитаних). 　

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.