Галицьке Євангєліє

Галицьке євангеліє – одна з найдавніших достовірних пам’яток історії та культури українського народу, яка з 1144 року не перевидавалася й досліджувалася лише фрагментарно російськими та радянськими вченими [3]. Таку ситуацію слід негайно поліпшувати й уводити в науковий обіг цю рідкісну пам’ятку історії та культури стародавньої України-Русі ХІІ століття [5, 6].

Маємо надію, що за клопотанням Української держави до влади Російської Федерації Галицьке євангеліє видадуть зі сховища для факсимільного передруку, внаслідок чого з’явиться можливість його подальшого наукового аналізу [2]. А наразі пропонуємо увазі читачів наявні результати дослідження цього унікального витвору духовності.

Галицьке євангеліє має розмір 23 х 16 см, обсяг – 260 аркушів. Оправа – дошка, обтягнута м’якою шкірою. Текст написано на пергаменті. На кожному аркуші 24 рядки, які розташовано в один стовпець, лише на аркушах 1–3 – в два стовпці.

Галицьке євангеліє виконане прямим уставом гарного чіткого малюнка, не дуже щільного. Висота літер 3 міліметри. Характерні накреслення: у літери Ъ – коромисло широке, праве плече довше за ліве, розташоване майже на рівні верхньої лінії рядка, щогла ледь виступає за цю лінію. Перемичка в літери М не провисає за рядок, щогли трохи нахилені вгорі до середини; перетинка в ІЄ – на середині літери;
в u – трохи вище середини; перетинка в И розташована трохи вище середини літери, в Н іде від верхньої частини лівої до низу правої щогли, на зразок латинської N; літера Ч написана у вигляді чаші, симетрично розміщеної на прямій ніжці; Ж – досить широке, розлоге, діагональні лінії перехрещуються на вертикальній щоглі трохи вище її середини. Дослідник Я. Ісаєвич вважає, що Галицьке євангеліє 1144 року написане сербохорватською мовою [1].

Євангеліє має дві вставки. На аркуші 229 – рамка П-подібної форми, плетена, розфарбована чотирма кольорами: темно-коричневим, синім, жовтим і червоним. На аркуші 242 – прямокутна рамка, в яку вписані три кола, заповнені стилізованими рослинними мотивами; кольори ті самі за винятком червоного.

У тексті Галицького євангелія на аркушах 3, 69, 112 і 180 чотири великі рукописні ініціали візантійського типу, виконані кіноварним контуром і розмальовані жовтою та зеленою фарбами. Є багато дрібних ініціалів, виконаних циноброю на аркушах 1–228, або з додаванням синьої фарби (аркуші 229–256). На аркуші 260 закінчення у вигляді невеличкої плетеної смужки. На звороті цього аркуша – кіноварний рисунок грифона.

Галицьке євангеліє 1144 року складається зі змісту, чотирьох Євангелій, синаксара – аркуші 229–240, місяцеслова – аркуші 242–256, євангельських читань на особливі випадки – аркуші 257–260.

Мова Євангелія має свої особливості. Основа її – слова, характерні для Півдня Русі, або староукраїнські. Особливості сполучень літер «жч», «шч» і «жд» (наприклад, у словах «дъждь», «дъжчить», «рожчь», «дошч») притаманні сербохорватській мові. Також вживається «уо» замість «въ» – «уопрашаю». У Галицькому євангелії є властиві лише його мові написання закінчень слів: «лє», «ью», «ли», «ию», «или», після «ц» постійно пишеться «а» – «отца» (аркуші 47, 73, 122, 127 та інші), «слєпца» – аркуші 107, 226 та інші. Після «ч» також пишеться «а» – «чаша», «чашю», «хр» пишеться часто замість «кр» – «хръестити», «хрьститєль», «хрєщєнь» та інші.

В Галицькому євангелії є приписки. Так, на аркуші 228 внизу – нотатки переписувача: «В лъто SXHB (тобто 6652 або 1144) написаша са книгы H (Наличі), 50 дньи октабра, а скончашаса в 9 ноабра».

Є низка пізніших записів, зокрема на аркуші 111 уставом XIV століття: «…от своєя пазухы нє повиньны никому жек кде им бог дасть льжати кдє моя рука положить тому бога молити за здоровє Якова Артииья Иваана Львоньтья, Ходора Домьны Мр (?) Хотимьє Савы Ильъ Григорья Натальъ…»[4].

На аркуші 228 скорописом XVI століття зазначено: «В лето 7083 а от рождества Христова 1576 месяца июня 12-я Гедеон Балабан епископ Галицкии Львовскии и Каменца Подольского в сее время наехал на столец еписски на Крылос и застал при церкви столецнои сие книги евангелие напристольное тетр. Оно же свидетельствуется положено быти 800 лет давних».

На тому самому аркуші є запис півуставом XVII століття: «Лето 7187, а от рождества Христова 1679 ноябрия 28, на знаменах аз смененныи Дософфеи архиепископ и митрополит Сучавский и въсея Молдавии иекзарх Плагион и местодьржитель Севастийского да отслется сие святое евангелие на свое место на Крылос бо яко мы же сведители 6652 бяше тогда от създаниа егда написася уже суть минули 535 лет греческаго же царства 2-го лета Иоана Комнина Константиноградскаго».

На обклейці верхньої дошки оправи кіноварний запис власника рукопису XVII століття: «Евангелие на пергамине справщика иеромонаха Тимофеа а как писана тому 555 лет по 207 год».

Поряд іншим почерком, також XVII століття: «а в книгохранительную палату в прием написана в 207 году» [5, 6].

На аркушах 3–29 тією самою рукою: «Сия книга евангелие справщика иеромонаха Тимофея взята на печатной двор после его смерти в 207 году со иными его Тимофеевыми греческими книгами».

Є ще декілька дрібних приписок, зокрема латинською та польською мовами XVII–XVIII століть.

Наведені приписки дають можливість реконструювати історію Галицького євангелія, виданого в Крилосі 1144 року.

Так, записи стверджують, що Галицьке євангеліє знайшов 1576 року львівський єпископ Гедеон Балабан у церкві Крилоса (нині
с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області).

У 1679-му новим власником Галицького євангелія стає молдавський митрополит Досифей. Вирушаючи до Москви, він мав намір привезти пам’ятку «на свое место на Крылос». У Москві митрополит Досифей передав Євангеліє реставрувати чи переписати московському ієромонаху Тимофію, справщикові Друкарського двору, який через тривалість друкування так і не повернув духовної святині її попередньому власникові. Після смерті Тимофія 1699 року Галицьке євангеліє було передано до бібліотеки московського Друкарського двору.

1788-го пам’ятка стала власністю Синодальної бібліотеки.

Як засвідчує відомча книга Синодального управління, бібліотека в ХІХ–ХХ століттях мала, окрім Ізборніка Святослава 1073 року та інших стародавніх книг, і Галицьке євангеліє 1144 року.

Синодальну бібліотеку Московського патріархату (РПЦ) було ліквідовано в 1918 році. Всі цінні книги, зокрема й Галицьке євангеліє, від 1920-го зберігаються в Московському державному історичному музеї. Оригінал Галицького євангелія читачам не видають.

Оглядове вивчення пам’ятки розпочав М. Карамзін, котрий в «Історії держави Російської» дав коротку характеристику її письма й опублікував уривок тексту [7].

У 1822–1823 роках тексти Галицького євангелія обговорювали в листуванні О. Х. Востоков і К. Ф. Калайдович [9]. Учені проаналізували опубліковані уривки пам’ятки, порівняли їх із болгарськими стародруками [8]. А за радянських часів святиня перебувала в «спецхранi» й майже не вивчалася.

Джерела

1. Исаевич Я. Д. Культура Галицко-Волынской Руси. – М., 1973. – № 1. – С. 95.

2. Ідзьо В. Галицьке Євангеліє – 1144–2004 // Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. – Т. Х. – М., 2004. – С. 137–138.

3. Ідзьо В. Галицька держава: процеси етнотворення та становлення (ІІІ–ХІІ ст.). – Львів: Камула, 2005. – С. 145, 203.

4. Ідзьо В. Релігійна культура Європи та зародження, становлення і розвиток християнства на території України. – Львів: Ліга-Прес, 2007. – C. 222–229.

5. Ідзьо В. Галицьке Євангеліє як мовна, літературна та історична пам’ятка 1144 року // Українознавець. – Львів, 2007.

6. Ідзьо Віктор. Галицьке Євангеліє як релігійна, мовна, літературна та історична пам’ятка 1144 року // Історико-релігійні та етнокультурні особливості Галицького регіону в загальноукраїнському контексті: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Галич, 14–15 травня 2010 року. – Галич: Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», 2010.

7. Карамзин М. История государства Российского. – Т. 1. – СПб, 1816. – С. 494–496.

8. Калайдович К. Ф. Иоанн, экзарх Болгарский. – СПб, 1824. – С. 28, 30, 104–105.

9. Переписка Востокова. – СПб, 1873. – С. 44–45.

Автор: Віктор ІДЗЬО