передплата Українською | In English

№21, листопад 2012

У гості до Рубенса та його колег

Поділитися:

Щоб ознайомити людей із такою красою, інколи варто вдатися до радикальних заходів. Приміром, демонтувати на певний час постійну – а отже, апріорі непорушну – експозицію Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Що й зробили співробітники названого музею й таким чином продовжили в українській столиці нещодавній проект, започаткований Державним музеєм образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна (Москва). Той проект називався «Повернення «Святого Луки». Західноєвропейський живопис VI–XVIII ст. із музеїв України». Нинішній, у Музеї Ханенків, іменований «Європейський вимір». А патроном надзвичайної культурної події виступив голова КМДА Олександр Попов. Він, до речі, сказав кілька добрих слів на відкритті виставки.

Відвідувачі дістали можливість роздивлятися роботи шанованих майстрів за двома принципами. Перший – географічний, тобто з огляду на 9 провідних вітчизняних музеїв, що надали шедеври для експозиції. А це: Донецький обласний художній музей, Житомирський обласний краєзнавчий музей, Львівська національна галерея мистецтв, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Одеський музей західного та східного мистецтва, Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка, Севастопольський художній музей ім. М. П. Крошицького, Харківський художній музей та Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана.

Принцип другий – хронологічний, за датами народження робіт. Широкий часовий спектр створення шедеврів дає змогу відстежити геть повний шлях розвитку мистецтва Європи до 1811 року включно. Ним датований портрет Василя Рєпніна, що належить пензлю барона Жана-Батиста Реньйо, живописця з оточення Наполеона. Портрет свого маленького сина (того самого, котрий потім став товаришем Тараса Шевченка) замовив свого часу генерал-губернатор Чернігівської та Полтавської губерній Микола Рєпнін-Волконський.

Подихавши атмосферою просвітництва, якою просякнуті картини витонченого XVIII століття, насолоджуємося голландцями та фламандцями XVI–XVII століть. У фондах найкращих музеїв планети цей період представлений доволі повнокровно. Культурологи пояснюють цей приємний факт тим, що той період позначений сплеском попиту на живопис. А ще тим, що майстри використовували в роботах якісні матеріали, завдяки яким творам було легше дістатися наших днів. Картини цього відрізка історії оповивають нас золотаво-пурпуровим світлом розкошів, незалежно від сюжету. Серед найпомітніших робіт – «Євангеліст Матвій» та «Євангеліст Лука» Франса Халса (посланці Одеси), «Закуска з омаром» Клари Петерс (Полтава), «Пейзаж з рибалками» Яна ван Гойєна (Харків), «Гірлянда з винограду та персиків» Александра Коземанса (Житомир), «Натюрморт із квітами у скляній вазі» Мішеля де Бульйона (Київ). І ще один київський експонат, який у всіх на слуху через авторство, – «Бог річки Шельди, Кібела та богиня міста Антверпена Моделло» Пітера Пауля Рубенса (1640). Богдан Ханенко свідчив, що твір цей – з Парижа, із зібрання барона де Берновілля (1825 – 1906).

Переконлива для справжнього поціновувача й добірка, присвячена послідовникам видатного бунтівника Караваджо, що визначив роль об’єму, створеного світлом і тінню, як пріоритетну та протиставив маньєризму й академізму стиль на власне ім’я: караваджизм. Що стосується згаданих маньєристів, їх у проекті теж не оминули. Зріз європейського мистецтва був би неповним без трепету й чуттєвості з полотна Якоба де Баккера «Венера та Амур» (Львів) або Джироламо Макк’єтті «Мадонна з немовлям Христом та маленьким Іоанном Хрестителем» (Київ).

Згадуючи про нинішню зустріч з італійським Відродженням, безуспішно намагаємося передати словами враження від «Орфея та Евридіки» Якопо дель Селлайо (Київ). Крізь кришталево прозорі тендітні образи Середньовіччя просуваємося до ранньохристиянських глибин, до двох візантійських енкаустичних ікон VI століття, що зберігаються в столичній колекції, – «Іоанн Предтеча» та «Богоматір із немовлям». Розписані воском і сухозлотицею дощечки – початок майбутнього прекрасного мистецтва, що спершу прикрашатиме палаци вельмож, а згодом переселиться в затишні музейні пенати.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата