Четвертого серпня Верховна Рада України привела до присяги суддів Конституційного Суду (КС)
Так було сформовано один із необхідних складників судової влади зокрема й державної загалом. Не варто говорити про відоме: Конституційний Суд покликаний сприяти налагодженню системи заснованих на законі відносин між гілками влади та державно-політичними інституціями. На думку теоретиків права, український КС має найширші повноваження порівняно з аналогічними органами в інших державах. Його головна зброя – право визначати відповідність будь-якого нормативно-правового акта Конституції України. Поряд із традиційною прерогативою (правом тлумачити конституційні норми) це майже необмежена влада. Бо він і тлумачить дух та букву Основного Закону, і виявляє суголосність усіх інших норм власному ж тлумаченню Конституції. Справжня автаркія. Звісно, КС не створює норм, а тільки «стежить», маючи право на легендарне 'nie pozvoliam', що лунало на сеймах Речі Посполитої. Однак право на заборону іноді має не менше значення, ніж право на дозвіл. Тож і не слід дивуватися, що такий тривалий час суд не був сформований. Кожна політична сила прагнула заволодіти «зброєю стратегічного призначення».
Конституційний Суд створено. Зроблено навіть спробу обмежити належне йому право вето: ухвалено закон, згідно з яким він не може тлумачити останні зміни до Конституції, які умовно іменуються «політичною реформою». Закон підписано Президентом. Однак. Однак. Однак. Марна справа – з соломинкою протистояти мечеві. Адже ухвалений закон будь-якої миті може бути визнано неконституційним. Бо є він нічим іншим, як втручанням влади законодавчої у сферу повноважень судової, що є порушенням принципу поділу влади. А втім, іноді «час» і «мудрість» – синоніми.
Формуючи Конституційний Суд, Верховна Рада привела до присяги суддів, призначених за квотою Президента та З'їзду суддів, а також обрала п'ятьох представників од парламенту. Комітет з питань правової політики розглянув на своєму засіданні 11 кандидатур на посаду суддів КС, внесених Головою Верховної Ради. Як запевнив голова комітету Євгеній Кушнарьов, «зауважень до цих кандидатур щодо вимог закону про Конституційний Суд у комітету немає, тож він рекомендує парламентові розглянути всі 11 кандидатур і визначитися шляхом таємного голосування». Не варто докладно оповідати про стилістику бесід народних депутатів та претендентів на посади суддів КС, які представляли судові інституції (зокрема, легендарний Печерський суд), органи СБУ, прокуратури та «інші компетентні органи». У кожного з претендентів депутати поцікавилися ставленням до перспективи перегляду політичної реформи. Це запитання варіювалося на щонайможливіші лади. (Не личить народним обранцям цитувати одне одного). І треба сказати, що в дуелі нервів і слів перемогли представники команди законодавців. Бо відповіді світочів права не вирізнялися оригінальністю. Певно, спрацював і психологічний чинник: заслужені юристи, доктори права та прокурори нечасто мусять відповідати на жорстко сформульовані запитання. Та зрештою за результатами голосування Верховну Раду в Конституційному Суді представлятимуть:
1.КОЛОС Михайло Іванович.
2.МАРКУШ Марія Андріївна.
3.ОВЧАРЕНКО В'ячеслав Андрійович.
4.СТЕЦЮК Петро Богданович.
Назвемо імена й інших суддів:
5. БРИНЦЕВ Василь Дмитрович.
6.ГОЛОВІН Анатолій Сергійович.
7.ДЖУНЯ В'ячеслав Васильович.
8.ДІДКІВСЬКИЙ Анатолій Олександрович.
9.ДОМБРОВСЬКИЙ Іван Петрович (З 7 серпня 2006 року виконує обов'язки Голови Конституційного Суду).
10.ІВАЩЕНКО Володимир Іванович.
11.КАМПО Володимир Михайлович.
12.ЛИЛАК Дмитро Дмитрович.
13.МАЧУЖАК Марія Андріївна.
14.ПШЕНИЧНИЙ Валерій Григорович.
15.СТАНІК Сюзанна Романівна.
16.СТРИЖАК Андрій Андрійович.
17.ТКАЧУК Павло Миколайович.
18.ШИШКІН Віктор Іванович.
Не скажеш, що словосполучення «високий суд» викликає в громадян особливе замилування. Але не всі традиції мають продовжуватись. Адже Конституція – закон прямої дії. З простої можливості на реальність це положення може обернути саме Конституційний Суд.
Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ