На порозі безсмертя чи забороненої зони пізнання?

Серед процесів глобальної значущості, які розкривають характерні особливості сьогодення, передусім варті уваги ті, що пов’язані з досягненнями в біологічній науці. Утім, відразу зауважимо: ці наукові досягнення ми розглядаємо не лише як благо для людства, а й як кроки, котрі, можливо, наближають цивілізацію до заборонної межі пізнання.

Скільки років «наклонує» наука людині?

Заяви деяких західних учених про те, що вже 2020 року може бути здійснено клонування людини, світова спільнота сприйняла неод-нозначно. Багато вчених-біологів попередили людство про величезну небезпеку експериментів. Але, водночас, чимало вчених у США надіслали на адресу конгресу листи, рішуче виступивши проти будь-яких заборон на наукові дослідження, пов’язані з клонуванням людини. Науковий поступ, мовляв, зупинити не можна. Тим паче що тут ідеться про «життєво важливі» біологічні дослідження. Є такі вчені й у нас, в Україні.

Однак поширена й інша думка: то не справа людини втручатися в таємниці природи та визначати, кому й у який спосіб з’являтися на світ. Давайте поміркуємо.

Метод клонування людей обіцяє в перспективі можливість радикального лікування всіх хвороб людини завдяки застосуванню замісної терапії. Припустімо, з вашої клітини вирощено три, а то й п’ять зомбованих біологічних копій. У них підтримують життя на біологічному (не соціальному!) рівні задля того, аби мати носіїв повного запасного комплекту ваших органів. Будь-який із них (ногу, руку, нирки, серце або навіть голову) за потреби можна взяти й пересадити у ваш організм замість ураженого, скажімо, раком або пошкодженого в автокатастрофі органу. Та це ще не все. Теорія клонування людини дає змогу не тільки говорити про значне подовження тривалості її життя, а й приводить до приголомшливого висновку про можливість безсмертя.

Однак на цьому шляху перед homo sapiens постають перешкоди. Чомусь повсюдно дозволені експерименти над рослинами й навіть тваринами (ми отримуємо інсулін від свині в інтересах збереження нашого здоров’я та життя) і водночас заборонено клонування людини, зовсім нешкідливе для неї, аби в майбутньому продовжити її життя, а то й зробити безсмертною.

Як саме належить робити? Звернімося до Старого Завіту. «Днів Життя Авраамового, які він прожив, було сто сімдесят п’ять років. І сконав Авраам і помер у старості добрій, у похилому віці, насичений життям (виділено автором. – С. Б.), і доклався до народу свого». (Як влучно сказано про головне – «насичений життям!».)

Відомо: що старшими стаємо, то скоріше для нас плине час. Наприклад, у дитинстві місяць здавався роком. Це пов’язано з тим, що в юному віці в організмі відбувається набагато більше фізіологічних і психологічних процесів та змін, ніж у зрілому. Біологи стверджують: життя метелика-одноденки не менш насичене враженнями, ніж життя сторічної черепахи.

Свого часу французький фізіолог П’єр Леконт де Неї зауважив з цього приводу: «Для 10-річної дитини час плине вчетверо повільніше, ніж для 50-річного чоловіка. Молоді й старі, котрі живуть в одному й тому само просторі, живуть у різних світах, де час плине по-своєму».

Хто з нас не казав сам собі досить часто: якби в мене був час, я зробив би й те, й інше?.. На жаль, більшість наших задумів не здійснюється. Тоді, коли нам вдається здобути знання, досвід, хист, щоб нарешті активніше творити й одержувати втіху від життя, воно вже добігає кінця.

А скільки ж узагалі здатна прожити людина – сімдесят, вісімдесят, дев’яносто років? За розрахунками учених-біологів, тривалість життя будь-якого організму може дорівнювати від 7 до 14 періодів часу, протягом якого цей організм досягає зрілості. У людини зрілість настає в 20–25 років. Отже, її життя могло б тривати 140–280 років.

Деякі геронтологи ще в 50-ті роки минулого століття, покрутивши арифмометр, висловили таку думку: «Людина може прожити 300, 400 й навіть 1000 років, якщо її організм забезпечуватиметься всіма необхідними для життєдіяльності речовинами» (доктор Кристоферсен з Лондона). Його співвітчизник природознавець Роджер Бекон, котрий спеціально вивчав проблеми довголіття, був переконаний: нормальна тривалість людського життя – 1000 років. Давні греки (пеласги) вважали: померти в сімдесят – це майже те саме, що померти в колисці. Як стверджують давньогрецькі історики, тривалість життя пеласгів становила принаймні зо два століття. Причому до останніх своїх днів вони не втрачали енергійності, а волосся їхнє не сивіло.

Наведемо кілька показових реальних прикладів з історії. 1500 року в Йоркширі (Англія) народилася людина на ім’я Дженкінз, котра прожила 170 років. Томас Парр (народився в Лондоні в 1588-му) помер у 152-річному віці. Лише трьох років не вистачило для третього золотого весілля відомим рекордсменам подружнього життя (147 років): чоловік прожив 173, а дружина – 184 роки. У віці до ста п’ятдесяти ці люди мали вигляд 50-річних.

Сьогодні середня тривалість життя людини – 70 років. Тому сама думка про те, що можна жити набагато більше й не старіти, видається фантастичною. Ми налаштовані на нетривале життя, і 180 років для нас – фантастика.

Дехто помилково вважає: людина може жити довго, не хворіючи та не старіючи, якщо повернеться назад, «щонайближче до природи». Та яким має бути цей крок назад? Гойдатися на гілках? Чи оселитися в печерах і вдягтися в звірині шкури?

На переконання доктора Едварда Бьорца, колишнього президента Американської медичної асоціації, первісна людина не була здоровою. Вона не вибирала харчі, їла те, що спромоглася здобути в даний момент, а тому її організму часто бракувало потрібних речовин. Це засвідчують знайдені кістяки первісних людей з величезною кількістю фізичних недуг. У наших далеких предків, наприклад, рано псувалися зуби через гострий дефіцит мінеральних солей і вітамінів.

А нині людина сама може подбати про своє здоров’я й «насититися життям». І, можливо, нащадкам Авраама зі Старого Завіту саме для цього потрібні дві-три власні копії? Хіба ж можуть первородні запасні «фрагменти» зрівнятися з нинішніми «протезами», начиненими найсучаснішою електронікою?! Ми, звичайно, ще дуже далекі від того, щоб зрозуміти всі переваги власного клонування і досить невиразно уявляємо собі старість без виснажливих для тіла й душі хвороб.

Що ж до етичних проблем, то за умов ринкової економіки їх практично не існує. Тривалість життя дедалі зростає. І, хоч як це дивно, стає ринковим товаром. Для заможних існує можливість купити собі донорський орган, а то й цілий комплект органів. Відомо, що й нині багаті люди живуть, як правило, довше від своїх бідних співгромадян: вони в змозі і краще харчуватися, і краще лікуватися, і краще відпочивати. Середня тривалість життя в розвинених країнах зазвичай набагато вища, ніж у державах так званого третього світу.

І безсмертя теж стане товаром, хоче цього людство чи ні! Джина вже випущено з пляшки. І хоч би скільки заборонних законів приймали, діятиме давня мудрість: «Закон – що дишло...». Хіба мало в нашому світі ухвалюють законів, котрі свавільно й безкарно порушують, насамперед багатії та можновладці?! Так буде й з усіма заборонними санкціями стосовно клонування людини. Справді, якщо мільйонерові на смертному одрі нададуть за кілька мільйонів доларів можливість замінити певні органи для збереження його життя, хіба цьому завадить якийсь закон?..

Сьогодні вчені всього світу об’єдналися для боротьби з тим, що руйнує людський організм, – із процесами старіння та передчасною смертю. В лабораторіях, клініках народжуються диво-відкриття, здійснюються навіть сьогодні реальні кроки для подовження тривалості життя. Деякі геронтологи вважають, що вже нині відсунути настання старості цілком можливо. «Старість – це хвороба, і вона цілком виліковна», – стверджують вони. На конгресі медиків у Швейцарії 100 лікарів висловили одностайну думку про те, що ознаки старіння в 80 років є передчасними й людина має жити як мінімум до 140.

Метод клонування homo sapiens дасть змогу постійно забезпечувати медичні заклади набором запасних органів. І скільки тоді зможе прожити людина? Відповідь отримаємо просто фантастичну: безкінечно! Отже, від початку експериментів з клонування людини слово «безсмертя», яке досі найчастіше згадувалося в казках про Кащея або в фільмі «Горець», «пропишеться» й у серйозній науковій літературі.

Однак не все так просто. Соціально-економічні відносини зіткані з суперечностей, від жорстких і масштабних до майже невидимих, заретушованих майстерними компромісами. Вони вочевидь загрожують скинути сучасну цивілізацію з її накатаної колії. Спробуємо подивитися правді в очі, уявляючи собі майбутнє клонування людини, бодай через кілька десятків років.

Спочатку суспільство з подивом помітить появу прошарку довгожителів, котрі, поза сумнівом, належатимуть до заможних людей – бізнесменів, політичних діячів, рок-зірок, авторитетів кримінального світу тощо. Потім стане відомий секрет їхнього довгожительства. Обиватель, певно, з жахом дізнається, що існує та процвітає нелегальний бізнес клонування людей. Представники еліти наймають підпільні лабораторії, які вирощують їхні копії – біологічні, позбавлені свідомості, на всі випадки життя – від невиліковного захворювання до каліцтва, скажімо, в автокатастрофах.

Що може статися далі? У людській душі закладено прагнення до рівності. Однак бажання виділитися, відмежуватися, одержати якнайбільше – також властиве людській натурі. Суперечливе співвідношення рівності й нерівності є серцевиною концепцій справедливості, які історично змінювали одна одну. Що ж саме через кілька десятиліть розумітимуть під справедливістю, з одного боку, багатії, а з другого – історично знедолена більшість населення тієї чи іншої країни, а то й планети в цілому?

Можливо, широка «демократична» громадськість висуватиме принцип «рівності можливостей» і гасла на кшталт: «Довголіття – дітям!», «Безсмертя – старим!», «Право на безсмертя – невід’ємне право кожного громадянина!», «Смерть за безсмертя!» тощо. Суспільство ще більше, ніж нині (причина ж того варта!), розколеться на дві нерівні частини й нагадуватиме елліністичну модель: згори – кілька десятків тисяч безсмертних небожителів, знизу – багатомільйонна громада смертних.

Еліта на олімпі прагнутиме зробити безсмертя виключно своїм привілеєм і встановить жорстку ієрархічну диктатуру. Із зростанням чисельності населення (через безсмертя обраних) постане питання про непотрібність дітонародження... Що ж далі? Смертне людство навряд чи змириться зі своїм становищем та існуванням безсмертної еліти. А еліта, ймовірно, прагнутиме позбутися смертної більшості, котра створюватиме проблеми, замінивши її роботами.

У зіткненні двох безкомпромісних сил ставки здатні злетіти так високо, що сама цивілізація стане заручницею пристрастей, розігрітих до небачених раніше температур. Жорстока логіка сучасного, та й попереднього, цивілізаційного розвитку засвідчує: подібний до змальованого сценарій цілком може стати реальністю.

Десятки століть людство накопичувало знання про життя, смерть, безсмертя. Вдумливо вчитаймося в мудрі висловлювання великих:

«Відчуття життя стосується речей, які самі по собі дають задоволення, тому що життя – благо за природою» (Арістотель).

«Найстрашніше зло – смерть – не має до нас жодного стосунку: коли ми є, то смерті ще нема, а коли смерть настала, то нас уже нема» (Епікур).

«Існує право, за яким ми можемо забрати у людини життя, однак немає права, за яким ми могли б відняти в неї смерть» (Ф. Ніцше).

«Якщо життя – благо, то благом є й смерть, яка є необхідною умовою життя» (Лев Толстой).

Автор: Сергій БІЛЯЦЬКИЙ