№19, жовтень 2012

Невиносна нелегкість буттяНевиносна нелегкість буття

7 жовтня Маргариті КРИНИЦИНІЙ виповнилося б 80 років. Не стало її теж у жовтні, 10-го, сім років тому

Смерть дурна, але хіба життя мудріше? Те, що прирікає на муки, невблаганно зводить нанівець, перетворює на нуль витрачені зусилля? Те, що, не віддаючи за найскромнішим рахунком, рано чи пізно наділяє усвідомленням: краще вже не буде ніколи...

Роками Маргарита Криницина воювала з хворобами: їх у неї було безліч. У нечастих розмовах з газетярами казала, що плаче рідко. Не виплакалася. Стала стоїком. А інакше не катувала б себе так довго боротьбою за це саме життя. Подолавши два тяжкі інсульти, Маргарита Василівна записала собі в приятелі паличку, інвалідну коляску, крапельницю.

Хвороби завжди заповнюють порожнечі. Найчастіше – порожнечу незатребуваності.

Невже всенародна улюблениця Проня Прокопівна з фільму «За двома зайцями» відчувала незатребуваність? Скоріше нереалізованість у деяких творчих іпостасях, про які мріяла. У багатому на назви реєстрі ролей – головних обмаль. Царицю епізоду режисери найчастіше бачили комедіанткою, і вона справді колосально вписувалася в жанр. Але завжди марила ролями серйозними, глибокими. Знала: це її.

Окрім того, під завісу земного шляху Маргарита Криницина не раз шкодувала, що не служила в театрі. Цілком можливо, у світлі рампи доля була б до неї милосерднішою. Адже всі кіноартисти – камікадзе, що прирікають себе на вічне очікування.

Коли в жовтні 1997-го помер чоловік Кринициної відомий сценарист Євген Онопрієнко («У бій ідуть лише «старики», «Гори, моя зоре»), рани її душі занили з новою силою. У найпохмуріші свої дні Маргарита Василівна не раз зігрівалася спогадом про роль у виставі «Жінка з квіткою та вікнами на північ», поставленій на сцені Київського театру-студії кіноактора. На жаль, досвід був одиничний. Та й стосунки з цим театром не могли затягнутися надовго: сцени, що окрилювала найкращих вітчизняних кіномайстрів, давно не існує. А майстри один за одним, потихеньку, крокують у вічність. І в цьому похмурому русі є свій сенс. Щоб тебе назвали видатною характерною актрисою, необхідно як мінімум померти.

Джон Фаулз якось зазначив, що художники наших днів беззастережно довели: «Життя безцільне, безповоротне й безглузде. Світ – це пекло». Ще за днів свого розквіту, коли Маргарита Криницина бачила навколишнє крізь цю призму, вона ковтала ацетон і різала вени. Ні, суїцидальність не стала для неї системною. Таке траплялося лише кілька разів. І, найпевніше, то була реакція на неадекватне сприйняття її особистості. На ту ж таки нереалізованість, урешті. То Криницину відлучали від ролі, виписаної спеціально для неї. То її зовнішність заздрісники визнавали такою, що «не відповідає ідеалу української жінки». То всіляких «доброзичливців» душила жаба...

Мабуть, останніми роками особливо часто згадувала Маргарита Василівна слова режисера Рошаля, адресовані колись їй, тоді ще молодій актрисі: «Пропадеш у Києві». Пропала? Не пропала? Правда й те, й інше.

А може, все це – пустопорожнє нагнітання, згущення барв? Народна артистка, лауреат Державної премії імені О. Довженка – і раптом відчувала себе за бортом? Та ще й при тому, що відкривала пам'ятник Проні (з Голохвастовим) на Андріївському узвозі. По суті, пам'ятник самій собі при житті.

Можливо, скульптурний дует кіногероїв, що народився на перехресті століть, на певний час став для Кринициної сурогатом втіленої мрії. Вузьким її сектором. Та це був лише маленький проблиск у мороці буденних негараздів, де великому таланту часто бракує грошей на медпрепарати. Пам'ятаєте випадок, що його переспівували всі ЗМІ? Нова Проня – Алла Пугачова, котра знялася в новорічній версії-одноденці «За двома зайцями», захопилася своїм кумиром Маргаритою Кринициною та подарувала їй шалено дороге кольє. А потім – лишень ледачий про таку розв'язку не написав – Маргарита Василівна продала кольє, щоб купити ліки. Напевно, за цією неймовірно сумною історією можна було б зняти кіно. І глядач ридав би. Тому що це дивно і боляче, коли популярні співаки – небожителі, а генії екрана – бідняки.

Лицедії, які вважають себе ще більш ображеними долею, мабуть, спростують трагізм цього опусу, мовляв, усе не так: їй фортунило, її знали й любили. Поруч не завжди, але були рідні люди. Примирити ранимих артистів (та й неартистів теж) можна елементарною формулою: людина приходить у цей світ сама та в цілковитій самоті з нього йде.

...Пам’ятаю, на поминках Маргаритии Кринициної зібрався весь цвіт вітчизняного кінематографа. Цвіт – у найліпшому розумінні цього слова. Лунали пишні промови. Цокання ножів і виделок зливалося з відліком секунд, що невмолимо наближав трапезників до їхніх життєвих фіналів.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Безалкогольні напої в широкому асортименті в «Продукто» Вчора, 06 грудня

Латвія анулювала ліцензію телеканалу "Дождь" через ризики для нацбезпеки Вчора, 06 грудня

Макрон: я завжди підтримую прямий контакт із Путіним, ізоляція для нього найгірше 05 грудня

Угорщина заявила про виключення з граничної ціни на російську нафту, в рішенні ЄС цього немає 04 грудня

РФ і Білорусь змінили угоду про військову співпрацю, Лукашенко заявив про "єдину армію" 04 грудня

Рада ЄС затвердила рішення про обмеження ціни російської нафти 04 грудня

Кулеба: погрози отримали українські дипломати у 12 країнах, терористам нічого не вдасться 03 грудня

Нова військова місія ЄС для України досягла повної оперативної готовності - Боррель 03 грудня

Кулеба: українські посольства отримали 17 листів із залякуваннями дипломатів 03 грудня

Орбан заявив, що і надалі виступатиме проти плану ЄС надати Україні 18 млрд євро 02 грудня