Чому Україні потрібні вітряки

Світова вітроенергетика розвивається нині досить бурхливими темпами. Неймовірно, але факт: вона забезпечує понад 10 мільйонів домівок у 37 країнах планети. Лідерами у використанні енергії вітру є Німеччина, США, Іспанія, Данія, Нідерланди, Італія. Наприклад, Данія до 2020 року планує довести частку використання енергії вітру в національному енергобалансі до 50 відсотків, Німеччина - до 30, США - до 25 відсотків.

Використання енергії вітру стає дедалі актуальніше і для України, яка значною мірою залежить від поставок органічного палива. Як свідчить практика країн, що не мають власних запасів паливно-енергетичних ресурсів, енергетична незалежність базується на прискореному розвитку відновлювальних джерел енергії, серед яких енергія вітру – одна з найперспективніших.

Показово, що для розвитку вітроенергетики наша держава вже зробила чимало. Більше того, у виготовленні ліцензійної вітроенергетичної техніки Україна – визнаний лідер. Нічого подібного в країнах СНД немає. Сумарна потужність шести українських вітростанцій (ВЕС), а це Новоазовська, Тарханкутська, Донузлавська, Сакська, Східно-Кримська та Чорноморська, перевищує 70 МВт. Усе обладнання для цих станцій, тобто ліцензійні ВЕУ, виготовлено на українських заводах. Організацією виробництва займається підприємство з іноземною інвестицією «Уінденерго Лтд», яке є ліцензіатом зазначених ВЕУ. Головне підприємство з виготовлення цієї техніки – ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. А.М. Макарова».

Водночас темпи будівництва ВЕС в Україні, м'яко кажучи, не відповідають потребам держави та світовим тенденціям розвитку цієї галузі. Для прикладу, у 2005 році США ввели 2424, а Німеччина та Іспанія – майже по 1800 МВт установленої потужності у вітровій енергетиці. До цього часу вважалося, що вітроенергетику розвивають тільки заможні країни, але приклад Індії та Китаю (відповідно 1430 та 496 МВт у 2005 році) свідчить про помилковість цієї тези.

Після сумновідомої газової кризи початку 2006 року, яка налякала не тільки Україну, а й Європу, темпи розвитку вітроенергетики перевершили всі очікування. Сьогодні практично всі світові виробники вітротурбін не приймають замовлення на їх виготовлення аж до 2009 року, оскільки попит значно перевищує можливості виробництва. Водночас світова наука й техніка продовжують демонструвати справжні прориви у цій сфері. Ціна вітрової електроенергії вже значно знизилася порівняно з ціною електроенергії вугільних ТЕС. Більше того, найближчими роками вона буде нижча, ніж ціна газової електроенергії. Найбільшого поширення набувають вітротурбіни потужністю від 2 до 6 МВт, до того ж розпочато виробництво експериментальних ВЕУ потужністю 12 МВт.

Згідно з оцінками міжнародної програми «Інфорс», Україна за рахунок вітрової енергетики має можливість задовольнити до 25 відсотків загальних потреб в електричній енергії. Для цього до 2025 року заплановано побудувати у різних регіонах країни декілька десятків ВЕС загальною потужністю близько 16000 МВт. Успіх у цій справі залежить від запровадження державою зваженої тарифної політики, яка сприятиме швидкому надходженню інвестицій на виробництво сучасного вітроенергетичного обладнання та будівництва на його базі вітрових електростанцій.

До речі, не завадить скористатися досвідом тих країн ЄС, які мають аналогічну з Україною ситуацію щодо тарифів на електроенергію ТЕС. Насамперед це Естонія, яка після входження до ЄС намагається виконати всі зобов'язання, в тому числі й з відновлювальної енергетики та екології. Установлення на законодавчому рівні поняття «зелений тариф» в електроенергетичній галузі дасть можливість створити належні умови для запровадження технологій виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, виготовлення основного устаткування для таких електростанцій, виконання інноваційних програм, залучення іноземних інвестицій в Україну з терміном повернення коштів протягом 5–7 років. На думку спеціалістів Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, запровадження такого виду тарифу на окремо визначений період є соціально та економічно виправданим і послідовно продовжує політику стимулювання розвитку екологічно чистої енергетики України.

Ще одним уроком, який дає нашій країні досвід провідних світових держав, є використання механізмів згаданого вище «зеленого» тарифу для підтримки вітчизняного виробника. Як і в інших країнах, в Україні такий тариф є державною субсидією, яка має бути спрямована на розвиток національної вітроенергетики, тобто на створення нових робочих місць. Хоч би що стверджували скептики, вітроенергетика досить прогресивна галузь у світовій енергетиці, і тому водночас з ліцензіями провідних світових компаній в українське машинобудування приходять новітні технології та досвід. Ось чому нормативні акти, які мають супроводжувати майбутній закон про «зелений» тариф, повинні сприяти виробництву цієї сучасної техніки на українських заводах.

Звичайно, як і викопні енергоносії, ресурси вітрової енергії теж розподілені на планеті нерівномірно. Та все-таки немає такої країни, яка потерпає через цілковиту їх відсутність і не має змоги розвивати національну вітроенергетику. Найбільше тішить те, що вітер ніколи не стане предметом біржових спекуляцій, причиною для розпалювання міжнародного напруження та розв'язування воєн.