№17, вересень 2012

Чемпіон із АкерманаЧемпіон із Акермана

Друге олімпійське «золото» для заслуженого майстра спорту з боксу Василя ЛОМАЧЕНКА стало закономірним досягненням і нагородою долі за його старання і працю. Попереду в першого в історії України дворазового олімпійського чемпіона не менш цікава і складна кар’єра в професійному боксі.

Василь ЛОМАЧЕНКО – заслужений майстер спорту України з боксу. Вагова категорія – до 60 кг, зріст — 169 см. На любительському рингу провів більш як 380 боїв. Народився 17 лютого 1988 року в Білгороді-Дністровському Одеської області. Переможець першості Європи серед кадетів (2004). Чемпіон світу серед юніорів (2006). Срібний призер чемпіонату світу (Чикаго, 2007). Чемпіон Європи (Ліверпуль, 2008).Чемпіон світу (Мілан, 2009; Баку, 2011). Олімпійський чемпіон (Пекін, 2008; Лондон, 2012). Як найтехнічніший боксер Олімпіади, є володарем Кубка Вела Баркера. Тренером боксера є його батько – Анатолій Лома­ченко. Освіта вища, закінчив Пів­ден­ноукраїнський державний пе­дагогічний університет імені К. Д. Ушин­ського. Одружений. Дружина Олена, син Анатолій. Хобі – книжки і машини.

– Такі боксери, як наш Вася, з’являються один раз на 150 років. Це як знамениті співаки, художники… Бог дає талант, і якщо він помножений на працьовитість і прекрасного тренера, тоді батько й син досягають таких видатних успіхів, – сказав президент Національної ліги професійного боксу України, заслужений тренер України, СРСР Михайло Зав’ялов під час ушанування чемпіона на його малій батьківщині…

Того дня в Акерманську фортецю привітати свого героя прийшли жителі Білгорода-Дністровського. Кожен охочий мав можливість сфотографуватися з Василем Ломаченком! Адже один із найсильніших і найтехнічніших боксерів за всю історію любительського боксу, дворазовий олімпійський чемпіон, дворазовий чемпіон світу і Європи не підвладний зоряній хворобі. Після врочистостей Василь і його батько, заслужений тренер України Анатолій Ломаченко посадили на території Акерманської фортеці два дуби, заклавши своєрідну олімпійську алею, поспілкувалися із земляками, а ще дали інтерв’ю для нашого журналу:

– Василю, як воно — повернутися додому?

– Це дуже приємно. Я скучив за дружиною Оленою та дев’ятимісячним сином Анатолієм. Адже перед Олімпіадою поїхав на тритижневі збори, а потім одразу на Ігри до Лондона. Фактично два місяці не був удома, не бачив і не чув рідних, окрім батька, мого тренера.
І, звісно, дуже приємно, коли тебе так тепло зустрічають земляки й друзі.

– До речі, як дружина ставиться до вашої слави, не ревнує?

– Начебто ні, взагалі не помічав (усміхається).

– Сьогодні вас називають інколи одеським, а інколи київським спортсменом. А ви себе ким вважаєте?

– Насамперед вважаю себе акерманцем. Бо народився у Білгороді-Дністровському і подумки я завжди тут. Нині просто змінилися певні стосунки товариств, і мені довелося перейти в Київ, де я живу і тренуюся.

– Чим запам’яталися вам Олімпійські ігри в Лондоні, що здивувало?

– Усі Ігри схожі, хоча є маленькі нюанси. Наприклад, у Пекіні олімпійське село було просто величезне! У Лондоні – значно менше і компактніше, фактично його можна було обійти за 15 хвилин!

А ось здивувало мене суддівство.Нашим хлопцям-боксерам було дуже складно доводити свою правоту. Приміром, той-таки скандал з нашим Євгеном Хитровим та Ентоні Огого (Велика Британія). Ось це мене і вразило.

У Пекіні мені було набагато цікавіше і дивитися бої, і боксувати самому. Тому що суддівство на Іграх-2008 було зовсім іншим. А тут боксерів поставили в такі рамки, що ми просто перестали отримувати задоволення від рингу. Ми змушені були йти виключно на результат, а не демонструвати ще й красу бою. Кожен із нас намагався боксувати так, щоб не пропустити удар суперника.

Скажу щиро, кожна перемога на Іграх давалася мені непросто. Я не форсував події, щоб, як у Пекіні, фінальний поєдинок закінчився в першому раунді. Як і в кожному бою, мені потрібно було придивитися до конкурента, відчути його можливості, а потім уже реалізувати своє завдання.

– Василю, ви здобули «золото» Пекіна в 20 років і ввійшли до двадцятки наймолодших за всю історію боксу олімпійських чемпіонів. А вже після перемоги в Лондоні стали живою легендою українського боксу! Який поєдинок на олімпійському рингу був найважчий і чому?

– На Олімпіаді немає слабких спортсменів, тому всі бої дуже складні. Наприклад, із корейцем Сун Чул Ханом у фіналі було психологічно важко. Я розумів, що боротимуся не проти суперника, який поруч зі мною, а проти суддів, які сидять за рингом і незрозуміло чому натискають кнопки...

Я проводжу раунд, приходжу у свій кут, і батько називає мені рахунок. Чую якісь цифри, але вони абсолютно не відповідають моїм відчуттям від бою. Я ж знаю, що нічого не пропускаю, а мені налічують по чотири-п’ять ударів за раунд. Такий арбітраж, звичайно, «паралізує» боксерів. Хоча мене він просто розсердив. У результаті рахунок 19 : 9 на мою користь говорить сам за себе!

– Одразу після лондонської Олімпіади ви підтвердили, що ваша кар’єра в любительському боксі добігла кінця. Коли ми побачимо Василя Ломаченка серед профі?

– Я нині не хотів би говорити на цю тему. Відгуляю відпустку, трохи відпочину, подумаю про свої плани на майбутнє і тоді зроблю заяву.

– Але в Інтернеті чимало інформації про те, що ви й четверо ваших колег по збірній нібито вже підписали контракти на участь у новій структурі, створеній керівним органом любительського боксу AIBA, який організовуватиме професійні поєдинки.

– Не розумію, звідки з’явилася ця інформація, і тепер усі мені цим дорікають. Я відпочину й лише потім прийму якесь рішення. Тому що дуже багато радників з’явилося в мене, людей, які ніколи не були в спорті й боксі й починають розповідати, що мені треба робити.

– Добре, а чи виконала держава все, що обіцяла?

– Звичайно. До того ж одразу, наступного дня!

– Кажуть, немає боксера, який не був би в нокдауні?

– Так, було один раз 2006 року в Одесі на міжнародному турнірі. У фінальному бою вже в першому раунді пропустив удар і опинився на підлозі. Правда, після цього вже за декілька хвилин я нокаутував свого суперника й переміг.

– Василю, розкажіть трохи про ваше дитинство. Чи правда, що, навчаючись у школі, ви серйозно захоплювалися народними танцями, акробатикою, веслуванням, футболом? Може, в цьому й таємниця вашої гарної фізичної форми та витривалості?

– Може, й так. Хоча таємниця, напевно, в моєму батькові – Анатолії Миколайовичі, заслуженому тренері України, та його методиках. Це він допоміг мені повірити в себе і зробив чемпіоном.

Тренуватися я почав у шість років у білгород-дністровському клубі «Акерман» під керівництвом батька. Спочатку просто копіював те, що роблять інші хлопці. Дивлюся – віджимаються, і я за ними, бачу, як б’ють по груші, і я пробую. Потім, уже років у дев’ять, почав у спарингах з однолітками боксувати. Але тато наполягав, щоб я займався й іншими видами спорту – футболом, боротьбою, а через деякий час і на народні танці мене записали, адже боксерові потрібні міцні ноги.

Був період, коли я одночасно ходив на футбол, боротьбу, веслування й танці. Потім мені це набридло, хоча футбол і боротьба й нині подобаються. Навіть ставши майстром спорту з боксу, я грав у футбол за збірну нашого міста. У боротьбі теж дечого досяг: був, наприклад, чемпіоном області по самбо...

– А скільки годин на день тренується чемпіон?

– Як правило, двічі. Тренування вранці трохи більше години й увечері – дві години. В суботу – одне заняття, але воно триває 4 години. Об’єдную все, що напрацювали протягом тижня.

– А правда, що перед серйозними змаганнями ви обов’язково перепливаєте Дністровський лиман? Кажуть, це така прикмета.

– Певну схему тренувань для мене розробив батько. І перед великими змаганнями – чемпіонатом світу, Олімпійськими іграми – я справді перепливаю лиман, бігаю і роблю вправи на витривалість.

– А чи доводилося вам брати участь у бійках, наприклад, відстоюючи честь дівчини?

– Не без цього. Хоча сварки намагаюся обминати. Батько завжди повторював, що я, як боксер, набагато сильніший за інших. Тому не маю права давати волю рукам, інакше можу когось травмувати.

– До речі, нині багато спортсменів ідуть у політику, вам такі пропозиції не надходили?

– Я вже казав журналістам, телеканалу «1+1»: якщо й піду в політику, то тільки після завершення спортивної кар’єри. У мене є мрія. Я хотів би зробити рідний Білгород-Дністровський, наш Акерман, містом, до якого люди приїжджали б, а не від’їжджали!

– Одного разу ви сказали, що брати Клички не ваші герої?

– Я не казав цього. Це вже журналісти перекрутили. Я просто віддаю перевагу поєдинкам боксерів, які виступають не у важкій вазі, а в легкій. Мої кумири – Рой Джонсон, Ерік Корралес, Майк Тайсон…

– І останнє. Якщо ви все-таки перейдете в професіонали, з ким хотіли б побоксувати?

– Я ще не знаю, в якій ваговій категорії виступатиму, якщо перейду в професіонали. Хотілося б залишитися у вазі 57–59 кілограмів. У цій ваговій категорії лідер – Хуан Мануель Маркес, відомий мексиканець. Думаю, поки дійду до його рейтингу, його рівня, він, найпевніше, «зав’яже» з боксом. Загалом я не замислювався над цим. Буде смішно, якщо почну розповідати, що хочу боксувати з Пак’яу або Мейвезером. Вважаю, поки що це не мій рівень, адже вони світові велетні боксу. Я себе таким ще не вважаю!

Автор: Євген ТИЩУК

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня