Оригінальна праця з правозастосування і захисту прав людини

Юридична література поповнилася ще однією цікавою книжкою, в якій розглядаються актуальні питання правозастосування, державно-правового будівництва, взаємозв'язок народного суверенітету, права, правової культури з правами людини й громадянина*. Її автори — кандидат юридичних наук, заслужений юрист України В. Головченко і докторант спільної докторантури Міжнародної кадрової академії, Міжрегіональної академії управління персоналом та Міжнародного відкритого університету О. Головченко.

 * Головченко В. В., Головченко О. В. Правозастосування і захист прав людини в суверенній Україні: Монографія. —  Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2012. — 328 с.

Мета роботи полягає в дослідженні системних основ правового забезпечення прав людини в Україні, визначенні причин багатьох проблем, що виникають у процесі реалізації прав. Це зумовило необхідність розв'язання авторами низки завдань, а саме: дослідити специфіку функціонування державної влади в аспекті системного забезпечення прав людини; висвітлити основні властивості прав людини та інститути контролю за їх дотриманням і захистом; розкрити роль виконавчої влади та правоохоронних органів України в системі забезпечення й захисту прав і свобод людини та громадянина, з'ясувати основні причини, що викликають зауваження щодо їхньої діяльності, запропонувати конкретні шляхи її поліпшення;  проаналізувати роль судової влади в забезпеченні прав людини.

Предметом дослідження стали  системні основи правозастосування та правового забезпечення прав людини в суверенній Україні в контексті її становлення як правової, соціальної, демократичної держави. Завдяки застосуванню системного підходу авторам удалося максимально врахувати всі аспекти проблеми в їхній взаємодії, виокремити головне та істотне,  що потребує теоретичного й практичного розв'язання.

У першому розділі «Гарантованість прав людини як складова народного суверенітету« автори дають всебічну характеристику поняття «народний суверенітет«, розглядають його як найзагальнішу засаду організації та здійснення влади в державі, за якою сам народ визнається джерелом влади й водночас її носієм. Вони переконливо довели, що практична реалізація  прав і свобод людини перетворює народний суверенітет з конституційної декларації на реальну владу народу.

Цікаві роздуми щодо соціального характеру юридичних гарантій прав людини, конституційного права людини на гідність як на опору, на котру спирається законодавець у правотворчій діяльності.

У другому розділі «Конкретизація правозастосування в процесі судочинства« найбільший інтерес викликає дослідження проблемних питань правозастосування в контексті взаємодії соціальних норм. Не можна не погодитися з твердженням авторів, що стан правової культури, правосвідомості людей, правопорядку та законності великою мірою залежить від економічних чинників, добробуту людини, її матеріальної забезпеченості. Але самих економічних, політичних змін, хоч би якими революційними вони були, недостатньо для змін духовних. Правова свідомість, правові явища розвиваються дещо за іншими законами, ніж економіка і політика, хоча й залежать від них.

У третьому розділі «Конституційно-правові проблеми правозастосування« увага акцентується на питаннях оптимізації юридичної відповідальності. Автори наголошують, що ефективність чинного законодавства, належний правовий порядок може бути забезпечено лише в разі чіткої дії загальноправового принципу невідворотності покарання винної особи за вчинене правопорушення. Саме в цьому полягає соціально-правова сутність юридичної відповідальності, бо саме правопорушення зумовлює обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення або обмеження належних йому певних цінностей.

Дослідженню юридичних гарантій конституційного права людини на працю і охорону здоров'я присвячено четвертий розділ. Автори слушно стверджують, що вказані права — важлива складова правового статусу громадян, обґрунтовують необхідність розвитку в Україні медичного права як самостійної галузі права.

П'ятий розділ «Права людини і правова культура« охоплює питання формування правової культури, особливостей правової культури молоді, правових механізмів формування правової культури студентів, правового нігілізму як руйнівного явища суспільства тощо. 

Увага авторів до такого явища, як правовий нігілізм, цілком обґрунтована. Адже він — один із найнебезпечніших проявів деформованої правосвідомості. Правовий нігілізм проявляється не лише у протиставленні доцільності і законності, а й у запереченні ролі права і закону в суспільному житті, негативному ставленні до правової системи, порушенні законодавства, зневазі правоохоронних органів і державних установ. Глибинні, сутнісні риси правового нігілізму, причини його появи лежать у знеціненні права в індивідуальній, груповій або суспільній правосвідомості, що пов'язані з втратою правом своєї цінності.

Ця цікава книжка, безперечно, позитивно впливатиме на розвиток юридичної науки. Вона буде корисною як для вчених-юристів, так і для широкого кола читачів.

Автор: Віра ТИМОШЕНКО