«Він стояв на смерть разом із танком і він стоятиме тут»

Першу річницю Дня незалежності Україна святкувала 16 липня 1991 року.
Саме ухвалення Декларації про державний суверенітет 16 липня
1990-го було відправною датою. А через рік, у липні 1991-го, ніхто й гадки не мав про грядущі за місяць події – путчистські замахи на
владний переворот.

Отже, саме 16 липня 1991 року урочисті збори, присвячені першій річниці незалежності України, ухвалили звернення до народу, а тодішній Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук у своєму виступі на цьому представницькому зібранні заявив і про національні інтереси держави на міжнародній арені, про суверенітет і рівноправність України як суверена.

Однак навіть такий «авангард демократії», як США, очевидно, не сприймав серйозно ні конкретних кроків України до незалежності, ні заяви її лідера. А може, дипломатія потребувала обачності й стриманості: під час свого офіційного візиту до Києва 1 серпня 1991 року президент Джордж Буш-старший підкреслено вів мову про подальшу співпрацю з радянським урядом Президента СРСР Михайла Горбачова. А може, друзі Михайло й Джордж домовилися дружити проти Леоніда? Хто тепер знає? Українська діаспора шаленіла і таки дуже швидко, як за мірками історії, настав час, коли Буш пошкодував про сказане в Києві.

Бо вже через 24 дні Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України й ухвалила провести 1 грудня всеукраїнський референдум на його підтримку та вибори Президента України.

Отож сьогодні, 24 серпня, святкуємо 15-річчя незалежності нашої держави, змінивши відправну дату на рік...

Не було б щастя, та нещастя помогло – думаємо на відстані 15 років від тих трагічних подій. 19 серпня операцію зі зміщення Президента СРСР Горбачова очолив віце-президент Янаєв. «Государственный комитет по чрезвычайному положению» – сумнозвісний «ГКЧП» оголосив надзвичайний стан. На заклик Бориса Єльцина рух опору повстав у Росії. А в Україні тихою сапою гекачепісти намагалися втримати владу. Залякуючи Голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, генерали Варенніков та Чічіватов заявили, що, мовляв, акції протесту, страйки, маніфестації розцінюватимуться як сигнал до введення військ, що перебувають у бойовій готовності. Станіслав Гуренко, перший секретар ЦК Компартії України був присутній при цій розмові. А за даними покійного нині В'ячеслава Чорновола, який у ті часи очолював Львівську облраду, ще напередодні компартійні діячі на місцях знали про наміри путчистів з офіційних таємних повідомлень…

Президія Верховної Ради України не виявила тоді рішучості, багато хто чекав, як то кажуть, чия візьме. У таких карколомних моментах, справді, свою історію робить народ. Формальні лідери, як правило, закликають до спокою і «розв'язання найважливіших проблем повсякденного життя» – такий був зміст виступу Л. Кравчука на телебаченні.

Уже потім на позачерговій сесії Леонід Макарович пояснював свою позицію так: «Я ще раз підкреслюю, що на Україні надзвичайний стан не було введено. У нас ритм життя був нормальний. Ніяких танків, нічого на вулицях не було. І в мене не було потреби звертатися до народу, щоб він щось захищав», і далі: «І я хочу ще раз сказати вам, що я 19 серпня 1991 року не мав автобусів ні зі Львова, ні з Івано-Франківська, ні з Тернополя. А зараз вони їдуть».

Москва на заклик Бориса Єльцина вирувала у мітингах за демократію проти хунти. Криваві події у Москві під час штурму російського парламенту стали переломним моментом поразки путчистів. Хунта впала.

І лише на вимогу кількаденних маніфестацій і мітингів у Києві, наполягань народної ради 24 серпня позачергова сесія Верховної Ради назвала події 19–21 серпня антидержавним переворотом. Ось як оцінив тоді ситуацію у своїй репліці на сесії Володимир Філенко: «Я закликаю всіх не наслідувати нашу мудру Президію, яка три дні зважувала, збирала інформацію, ганьбила народ, а насправді давайте назвемо речі своїми іменами».

Відкриваючи позачергову сесію 24 серпня, Голова Верховної Ради Л. Кравчук повідомив: «У ніч на 21 серпня під час виступу москвичів проти антидержавного перевороту загинули Дмитро Комар, Володимир Усов, Ілля Кричевський, які захищали свободу й демократію. Прошу вшанувати їх пам'ять хвилиною мовчання».

Оголений нерв того сесійного дня – це намагання дати об'єктивну оцінку подіям 19–21 серпня, виробити власне українську політику. Незалежності. Саме це ми й святкуємо нині.

Символом того дня було внесення українського національного прапора до зали Верховної Ради України. Саме того прапора, з яким українці боронили демократію на барикадах перед Верховною Радою Росії. «Він стояв на смерть разом із танком і він стоятиме тут», – одрізав Л. Кравчук у відповідь на протести деяких депутатів.

Автор: Вікторія СВІТЛАНОВА