Леонід КРАВЧУК: «Конституція не повинна бути ейфорійною»

28 червня Конституції України виповниться шістнадцять років. А ось чи «доживе» до свого вісімнадцятиліття? Очевидно, новому скликанню парламенту випаде вдосконалювати Основний Закон.
У цьому переконаний керівник науково-експертної групи з утворення Конституційної Асамблеї, Президент України (1991–1994 рр. ) Леонід КРАВЧУК.

Інстинкт самозбереження

– Леоніде Макаровичу, чому ви вважаєте, що нашу Конституцію знову потрібно змінювати?

– Для будь-якої нації завжди була проблема – організувати життя так, щоб воно відповідало певним правилам. Як відомо, в живій природі все робиться на інстинкті. Наприклад, бджоли так чітко організовують своє життя, що люди іноді їм дивуються. Здається, ще Маркс писав: найгірший інженер відрізняється від найкращої бджоли тим, що свої проекти він спочатку будує в голові. Отже, щоб побудувати своє життя, потрібен план дій, який відповідатиме корінним інтересам нації і народу. Необхідно знайти своє місце в глобалізованому світі, щоб нас поважали, щоб не намагалися ставити на коліна. Я ставлю собі запитання: чи відповідає наша Конституція такому плану? Ні. Її норми не виписано так, щоб задовольнити стратегічні інтереси суспільства. Її було зроблено… під ситуацію.

Зверніть увагу на парламентські рішення про конституційні зміни: їх вносили на зорі незалежності, була навіть і така пропозиція – ухвалити Декларацію й оголосити її Конституцією. На щастя, нас тоді зупинив здоровий глузд. Після того ми вносили зміни до Конституції УРСР. Це було нагромадження ситуативних цілей, а не стратегічних завдань. Затим узялися за написання нового Основного Закону.

— Верховна Рада була не політично структурованим органом, а конгломератом інтересів різних сил та різних історичних мотивів. Конституцію-96 написали під певний час, в якому постаттю номер один вважався Президент.

– Ми писали. Але так не повинно бути. Я вже казав, що вона має відповідати корінним і стратегічним інтересам нації та народу з урахуванням і сучасного, і минулого, і майбутнього. Конституцію не варто будувати лише на поточному часі. Бо тоді вона не зможе віддзеркалювати наші традиції, історичну пам`ять, особливості Сходу й Заходу країни. Ось і виходить, що ми живемо в умовах відсутності моделі стратегічного бачення України. Моделі реальної, а не такої, яку ми просто хочемо. Якщо ми прагнемо бачити нашу державу, скажімо, такою, як Франція, чи такою, як Швейцарія, то це безглуздя. У них свої традиції, можливості, історія… З огляду на це я і запропонував внести зміни до Основного Закону за допомогою Конституційної Асамблеї.

– Ми побачили, що сама Верховна Рада України внести конституційні зміни не зможе.

– А ви погляньте на нашу 20-річну історію.

– Отож-бо. В цьому процесі завжди були проблеми. Вони поставали через амбіції, політичні розбіжності й цілі з боку кожної парламентської сили. Тому я й запропонував звернутися до незаангажованих експертів – учених, соціологів, політологів.

– Насамперед треба перейти до людей, які: а) знають конституційний процес і можуть його написати в ідеалі, б) розуміють, що Конституція не повинна бути ейфорійною. Тут не має бути політики. Ні БЮТ, ні Партія регіонів, ні інші сили не матимуть жодного верховенства.

Пробивна сила

– Який механізм внесення змін до Конституції?

– Конституційна Асамблея готує проект зі змінами до нової Конституції і передає його на розгляд Президентові, а він – до парламенту. Народні депутати можуть із нами погодитись, а можуть і не погодитись. Це їхнє право. Хочу наголосити: нам даремно дорікають, що нібито ми беремо на себе повноваження законодавчого органу. Я ще з самого початку казав: Конституційна Асамблея лише розроблятиме проект зі змінами до Конституції, а не змінюватиме саму Конституцію.

– Безумовно.

– Можуть. Я цього не заперечую. Але! Якби я в 1991 році керувався саме таким підходом, то не підписував би угоди в Біловезькій пущі. Я тоді міг би сказати: мовляв, наше суспільство до цього не готове.

– Запропоновані зміни ще потрібно донести до суспільства. Щоб потім не було розмов: мовляв, Конституційна Асамблея працювала «під когось». У будь-якій державі людину цікавить правовий і соціальний захист. Кожне суспільство складається з трьох частин: багаті, заможні і бідні. Якщо Податковий кодекс і Конституція це враховують, то всі живуть у злагоді. А без відчуття справедливості будь-які рішення влади бойкотуватимуть. Наведу приклад з історії Франції: після свого приходу до влади Шарль де Голль написав нову Конституцію. І через 15 років його держава стала однією з успішних у Європі.

– Так. Ми намагаємося переконати правову еліту, суспільство через «круглі столи» і дискусійні майданчики. Але пробивною силою для конституційних змін буде Президент.

– Я не хочу так порівнювати. Президент може стати тим, хто розпочав новий етап, побудований на корінних національних інтересах.

– Відверто кажучи, за останні 20 років Конституції мало хто дотримується. Що це означає? Може, її тому й не виконують, що вона недосконала. Візьмімо хоча б проблеми власності чи місцевого самоврядування. Ці питання потрібно виписати так, щоб людина була захищена з боку держави. Чому, скажімо, до нас не їдуть інвестори? Нещодавно ми проводили в Лондоні бізнес-тиждень «Україна –Британія». Нас прийняли на «ура». Туди прийшли 18 представників бізнесу, загальний капітал яких сягає майже 40 мільярдів доларів. Вони скаржилися на те, що в нашій країні бізнес не захищений. До речі, особисто до мене й сьогодні звертається чимало іноземців. Проблема одна й та сама: що робити? Гроші вклав, а їх розікрали… До чого я веду? Поки не вирішено питання власності, інвестори завжди ризикуватимуть. Така ж проблема і в простих людей: вклали гроші в банк, а він «згорів». Що далі?

– Не знаю, чи буде такий розділ. Але ми про це вже давно говоримо. Зверніть увагу на таку річ: у Конституції написано, що кожний депутат голосує особисто. А якщо ні? Можна було б внести таке уточнення: в разі порушення цієї умови за певних обставин його позбавляють мандата. Якщо норма є, її потрібно виконувати.