№1, січень 2012

Епоха ПатонаЕпоха Патона

У лютому виповнюється 50 років з того дня, коли академіка Бориса Патона обрали президентом Національної академії наук України (тоді назва головної наукової установи республіки звучала дещо інакше). Усе пізнається в порівнянні.
Відомі й правильні слова, однак порівняти наведений факт ні з чим. Науковій діяльності Патона, ураховуючи її тривалість та багатогранність, не знайдеться аналогів за всю історію вітчизняної і світової науки.
Доволі складно виокремити якісь епізоди, грані, події в науковій біографії академіка Патона. Один лише перелік його титулів, посад, іпостасей, звань, відзнак і нагород зайняв би більше місця, ніж уся журнальна публікація. Знаково, що народився Патон у той самий рік і той самий день, коли було засновано Українську академію наук, – 27 листопада 1918 року. І ось уже півстоліття він очолює академію, ставши не просто беззастережним лідером, а її символом, брендом, оберегом.

Патонівський шов

Становлення Бориса Патона як ученого й організатора науки відбулося в Інституті електрозварювання, створеному його батьком академіком Євгеном Патоном. Перші важкі уроки професійних і життєвих випробувань дістав на Уралі в Нижньому Тагілі, куди на початку війни було евакуйовано інститут. Тут під керівництвом Євгена Оскаровича він розробляв і впроваджував легендарну технологію – автоматичне зварювання танкової броні.

У книжці «Воспоминания»
Є. О. Патон розповів, як на полігоні відбулося випробування корпусу танка. З близької відстані прямою наводкою танк обстріляли бронебійними й фугасними снарядами. Після шквального вогню понівечило броньовану сталь, але самі шви витримали пряме влучення, залишившись непошкодженими. Відтоді вітчизняна бронетехніка стала менш вразливою. Між іншим, нацисти до кінця війни так і не змогли запровадити автоматичне зварювання танкових корпусів, а в американців воно з’явилося тільки 1944 року.

Після повернення до Києва Інститут електрозварювання у стислий термін відновив свою діяльність, уже спрямовану не лише на потреби фронту, а й на мирні галузі. Визнанням заслуг його засновника і першого директора, окрім найвищих державних нагород, стало присвоєння інституту в 1945 році ім’я Є. О. Патона. Згадаємо, що в ті часи далеко не завжди так успішно складалася доля керівників подібного рівня та ще й дворянського роду, котрий до того ж у зловісному 37-му на одному з велелюдних зібрань відверто зізнався, що не читав ні Маркса, ні Енгельса. І все ж слава, яку він не шукав і якої не прагнув, просто не могла оминути такого вченого: надто важливою для вітчизняної індустрії була його праця, надто визначними – трудові і наукові здобутки.

З 1953 року, продовжуючи справу батька, Борис Патон очолює інститут, який перетворився на найбільший у світі науково-дослідний центр у галузі зварювання. Ефективно поєднуючи цілеспрямовані фундаментальні дослідження та прикладні інженерні розробки, фахівці інституту не раз демонстрували світову першість у різних напрямах зварювання. Наприклад, під керівництвом Б. Патона вперше розпочато дослідження й застосування зварювальних процесів у космосі. Ці унікальні експерименти в 1984 році виконали космонавти С. Савицька і В. Джанібеков на борту орбітальної станції в умовах відкритого космосу. Важко переоцінити й внесок інституту в спорудження трансконтинентальних нафто- і газопроводів. На заміну ручному зварюванню труб створено автоматичну установку, завдяки якій відпала потреба тисячам робітників-зварників у 40-градусні сибірські морози працювати просто неба. Сяйво дугового зварювання освітлює й… глибини Світового океану. Розроблена патонівцями технологія електрозварювання під водою набула особливої актуальності у зв’язку з нарощуванням промислового освоєння прибережного шельфу.

Іще один світовий пріоритет інституту – застосування зварювання в медицині. Унікальна технологія електрозварювання живих тканин широко ввійшла в хірургічну практику: цим методом уже зроблено понад 80 тисяч операцій. Американці, які долучилися до практичного впровадження такої технології, назвали цю сміливу ідею Б. Патона сучасною революцією в хірургії.

А науковий пошук триває. Нещодавно академік Борис Патон заявив, що найближчим часом співробітники його інституту продемонструють чергову унікальну технологію – електрозварювання людських кісток.

Грані унікального таланту

У досягненнях Інституту електрозварювання, світовому визнанні «патонівського шва» визначальну роль відіграв безпосередньо Борис Євгенович, який, очолюючи провідну у світі школу електрозварювання, зміг сповна реалізувати свій винятковий дар ученого. Ідеться про всебічний талант. Скажімо, успадкований від батька інженерний хист допоміг йому в екстремальних умовах воєнної доби опанувати зварювальні технології. Невгамовний пошук винахідника забезпечував створення розробок світового рівня. До речі, 1983 року Борису Патону першому в країні присвоєно звання «Заслужений винахідник СРСР». Феноменальна інтуїція вченого допомагала йому безпомилково передбачати тенденції в науці, щоб у наукових дослідженнях завжди бути на крок попереду.

Утім, таких результатів неможливо було б досягти ще без однієї особливої риси Патона – його видатних здібностей організатора науки. Про це багато написано і сказано. Уважаючи організаційну сферу науки не менш важливою, ніж дослідницька, академік Костянтин Ситник в одній із публікацій зазначив: «На превеликий жаль, ці два напрями діяльності, ці дві сфери майже ніколи не поєднуються в одній людині».

У Патона ж вони поєднались, що визнав і Ситник. Певно, можна назвати класикою «жанру» патонівську організацію наукового процесу – від народження прогресивної ідеї до її практичного втілення в металі. Член-кореспондент НАН України Борис Малиновський у книжці «Академик Борис Патон. Труд на всю жизнь» написав: «Роботи, виконувані за його ініціативою і з його участю, завжди мали комплексний характер і завершувалися масштабною практичною реалізацією, що спиралася на урядові постанови, охоплювала цілі галузі народного господарства».

Такий підхід, підкріплений беззастережним авторитетом у наукових колах, відданістю науці, феноменальною працездатністю Бориса Патона, відіграв визначальну роль як під час першого його обрання на посаду президента Академії наук республіки, так і впродовж незмінного 50-річного керівництва головною науковою установою країни.

Характерна ознака цієї діяльності – відсутність в академії поділу наукових напрямів на головні та другорядні. Борис Євгенович обстоює постійний і рівномірний розвиток точних, природничих, гуманітарних наук. Водночас виступає за визначення пріоритетів – напрямів, здатних дати суспільству конче потрібні результати і стати імпульсом для розвитку всієї вітчизняної науки. Як забезпечити такі прориви в умовах мізерного фінансування? Тут цінним є досвід Інституту електрозварювання та інших провідних академічних установ, яким удавалося залучати додаткові джерела надходження коштів від міністерств, відомств і підприємств, зацікавлених у результатах відповідних наукових досліджень.

Однак не можна сказати, що шлях Б. Патона в науці був цілком безхмарним. Долання бюрократичних бар’єрів, боротьба з недалекоглядними чиновниками, потуги, нерідко марні, з метою відстояти інтереси науки в коридорах влади – це теж доля вченого. Ось як, наприклад, не стримав він емоцій під час розмови з екс-міністром енергетики України Віталієм Скляровим напередодні 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи. «Послали нас за всіма правилами матірного мистецтва!» – підсумував Борис Євгенович розповідь про те, як відреагувала Москва на підписане ним застереження українських учених про неприпустимість розміщення АЕС у районі Чорнобиля поблизу Києва. А застереження виявилося пророчим…

І для Бориса Патона, як і багатьох науковців академії, участь у ліквідації наслідків цієї катастрофи стала ще одним складним життєвим випробуванням.

Неперевершаний стратег науки

Мені здається, що в діяльності
Б. Патона як президента нині на перший план вийшло його стратегічне бачення тенденцій і перспектив розвитку науки. Кажуть, час – найкращий суддя, й колишнім опонентам Бориса Євгеновича не раз доводилося згодом визнавати свою неправоту. У згаданій книжці Малиновського розповідається, як легендарний академік Віктор Глушков на нарадах у своєму Інституті кібернетики часто висловлював гострі, критичні оцінки рішень президента академії. Але з часом їх ставало дедалі менше, а пізніше вони зникли взагалі. Ішлося про фінанси, і після того, як з’ясувалося, що патонівський інститут отримує додаткові кошти не з бюджету, а від міністерств, з якими співпрацює, Інститут кібернетики теж узяв на озброєння цей досвід.

Академік Ситник, який тривалий час опонував Б. Патону, й зокрема зі шпальт журналу «Віче», пізніше визнав: «І хоч іноді ти опонуєш його ідеям і його впливу, але так чи інакше вони формують тебе не менше, а часом і більше, ніж найближчі тобі люди й ти сам, зусиллями власного раціо». І підсумував результати діяльності Патона такими словами:
«…Великий він у тому, що зумів не тільки зберегти наукову спадщину України, а й примножити, збагатити і стати її надійним і єдиним оберегом».

Цю думку про визначну роль Бориса Євгеновича у збереженні академії повністю поділяють й інші вчені. Видатний академік Микола Амосов, висловлюючись колись про Патона, підкреслив: «Академія збереглася завдяки йому!». Згадуючи ситуацію 1990-х років, президент Російської академії наук Юрій Осипов зазначив: «...Керівництву Російської академії неважко уявити титанічні зусилля Бориса Євгеновича зі збереження Академії наук України. Вистояти в роки випробувань допомогли і визнаний авторитет академії, і найвищий авторитет самого Бориса Євгеновича. У ці важкі роки його кипуча діяльність певною мірою допомагала відродженню іміджу науки і в Росії».

Примітно, що до Патона, як, певно, ні до кого іншого, однаково, з пієтетом ставляться в будь-якому регіоні України – від Києва до Криму, від Донбасу до Галичини, у близькому зарубіжжі та в світі. Не випадково 1993 року він обраний першим президентом створеної за його ініціативою Міжнародної асоціації академій наук, а недавно вже вчетверте переобрали на новий п’ятирічний термін.

До речі, Борис Євгенович, як і батько, не тішиться славою, світовим визнанням. У центрі Києва встановлено його погруддя всупереч бажанню самого вченого. Він звертався до уряду (щоправда, безрезультатно) з проханням зняти бюст. Свого часу, неабияк ризикуючи накликати на себе партійний гнів, відмовився від посади президента Академії наук СРСР. А скільки разів він викреслював своє прізвище зі списків учених, представлених до нагород!

Мені довелося працювати майже вісім років у часописі «Вісник Національної академії наук України», головним редактором котрого, як іще п’яти (!) наукових журналів, був (і є) Борис Патон. Ніколи не бачив у нього на грудях жодної нагороди, хоча й має неймовірну кількість орденів, медалей, різних відзнак. Зокрема, двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, а 1993 року став першим Героєм України. Не виключаю, що почесні відзнаки дозволяв почепити на лацкан свого піджака єдиний раз – під час вручення. Бо головна нагорода для Патона – сама академія, збереження якої – його мета, його стратегія, його місія.

Автор: Олександр МАЛІЄНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня