№1, січень 2012

Спробуймо грати на випередження!

Українська держава розташована у складному, але критично важливому геополітичному просторі Євразії і її фундаментальними характеристиками є проміжне географічне положення та сусідство з кількома утвореннями цілком відмінного цивілізаційного та політико-ідейного спрямування. Та хоч би яким банальним і теоретично заїждженим не здавався цей факт, він якраз і формує систему відносин Києва з країнами світу, а також із Євросоюзом, ОБСЄ, НАТО, СНД та низкою інших мультидержавних інституцій. Але, на жаль, документа, котрий закріпив би механізми зовнішніх зносин України бодай на середньострокову перспективу, ще й досі не схвалено. Однак разом зі Стратегією національної безпеки України, котру так активно обговорювали 2011 року, в органічній єдності має функціонувати й затверджена зовнішньополітична (міжнародна) стратегія держави – своєрідна система концептуальних підходів, що визначає життєво важливі національні інтереси та засоби їх забезпечення шляхом взаємодії з навколишнім світом.

У Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) при Президентові України 29 листопада 2011 року було представлено аналітичну доповідь «Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії України», котра є своєрідною основою сучасного стратегічного бачення зовнішньої політики нашої держави. Її автори (радник при дирекції НІСД Борис Парахонський і головний науковий співробітник відділу глобалістики та безпекових стратегій НІСД Галина Яворська) намагалися визначити ключові пріоритети реалізації української зовнішньої політики, котрі є найзначущими з точки зору налагодження взаємовигідних відносин.

Визнаючи спроби грати на суперечностях між Заходом і Росією неефективними, жорстко постала потреба вибору на користь одного з двох варіантів. Автори пропонують сформулювати довгострокові стратегічні пріоритети держави на основі переосмислення загальної концепції міжнародних зв’язків України в напрямі розробки засад нової багатовимірної зовнішньої політики, що має динамічний характер і передбачає поєднання різних аспектів міжнародної взаємодії. Така зовнішня політика вирізняється вже не реактивним (реагування на виклики), а про-активним (дія на випередження) спрямуванням.

Світовий політичний процес складається з різноманітних форм взаємодії центрів і осередків, що мають різні масштаби й виявляють своє реальне значення в певних ситуаціях (наприклад, мають неоднакову вагу в геополітичному та економічному світовому устроях, як-от Японія чи Росія).

Відповідно політика, яка прагне до адекватнішого наближення до реальності, має здійснюватися за ускладненими схемами, тобто бути багатовимірною.

Включення України до світової економічної та політичної систем і глобалізаційних процесів, а також проведення політики модернізації в зовнішньому вимірі можливе у трьох основних варіантах:

1) через євразійську геополітичну модель (реінтеграційні проекти, Митний союз тощо);

2) через європейську інтеграцію (включаючи демократичні та соціально-економічні перетворення);

3) завдяки самостійному просуванню на глобальні ринки та пошуку власного місця у світовому поділі праці, виходячи з наявних можливостей та ресурсів.

Проте від першого шляху Україна відмовилася ще на початку 1990-х, проголосивши незалежність. Третій сценарій геополітичного самовизначення Української держави просто неможливий, з огляду на недостатнє економічне підґрунтя, брак суспільної єдності та політичний розлад усередині самого соціуму. Крім того, Україна в цьому разі не мала б жодної підтримки провідних світових гравців. Тож найоптимальнішим для України продовжує залишатися варіант європейської інтеграції.

Водночас із пріоритетним європейським виміром зовнішньої стратегії важливими для України є взаємини з глобальними стратегічними партнерами – США, РФ (причому на основі поваги до принципів міжнародного права, суверенітету й національних інтересів обох сторін), КНР та розгортання активних дій на східному напрямі. Останній є доволі цікавим з точки зору: економічного та інвестиційного потенціалу (Південна Азія та Азійсько-Тихоокеанський регіон); енергетичних і геополітичних інтересів (Центральна Азія та Близький Схід); співробітництва в багатьох практичних галузях, як-от: безпекова сфера, нелегальна міграція, формування нової системи транспортних комунікацій, диверсифікація джерел енергопостачання (Чорноморсько-Каспійський регіон).

Фактично автори доповіді дійшли висновку, що в сучасних умовах глобальної та регіональної конкуренції Україна для відновлення суб’єктності на міжнародній арені повинна послідовно розбудовувати нову, багатовимірну та диференційовану, систему відносин із ключовими міжнародними акторами та країнами-сусідами, виходячи з її національних інтересів.  

Підготувала Лариса АНАТОЛЕНКО.

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Президенти держав Балтії і Польщі разом звернулися до влади Грузії Сьогодні, 06 грудня

Орбан грозиться ветувати бюджет ЄС, якщо не розморозять кошти для Угорщини Сьогодні, 06 грудня

Угорські спецслужби шпигували за посадовцями ЄС – розслідування Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ: Салліван пообіцяв Україні сотні тисяч снарядів і тисячі ракет до середини січня Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ дізналися деталі зустрічі Єрмака з оточенням Трампа Сьогодні, 06 грудня

Глава Міноборони Нідерландів: Україна зараз програє війну Сьогодні, 06 грудня

Фінляндія передає Україні зимове спорядження для ЗСУ Сьогодні, 06 грудня

Сибіга вийшов із зали засідання ОБСЄ перед початком виступу Лаврова Вчора, 05 грудня

Нідерланди нададуть Україні додаткові 22 млн євро на ППО та кіберстійкість Вчора, 05 грудня

Уряд Франції йде у відставку Вчора, 05 грудня