«Збірна України має непоганий шанс на перемогу в Євро-2012»

Лише три футболісти за всю історію Радянського Союзу здобували «Золотий м’яч» – найвищу нагороду французького тижневика «Франс футбол», як найкращі футболісти Європи: Лев Яшин (1963), Олег Блохін (1975) та Ігор Бєланов (1986). Андрій Шевченко отримав цей титул, коли грав за італійський «Мілан».
Із легендою вітчизняного та світового футболу й нині начальником управління з фізичної культури і спорту Одеської міської ради Ігорем БЄЛАНОВИМ веде розмову наш кореспондент.

– Шановний Ігоре Івановичу, як ви оцінюєте підготовку нашої збірної до Євро-2012?

– Судячи з останніх матчів із Німеччиною та Австрією, у нас є шанс! Команда Блохіна міняється в плані психології, стає дедалі впевненішою у власних силах.

От скажіть, хто вірив, що нічим не примітна збірна Греції виграє турнір 2004 року? Цього разу «вистрілити» може й Україна! Переконаний, з тією грою, яку наші хлопці продемонстрували в останніх товариських зустрічах, у нас є непоганий шанс на перемогу.

І, до речі, дуже правильно вчинив тренер нашої збірної Олег Блохін, коли на товариські зустрічі виставляв молодих футболістів. Йому потрібно було подивитися й проаналізувати їхню гру, зробити висновки. А без поразок не буває перемог. Гадаю, це свідчить про професіоналізм Олега Блохіна як людини і тренера. І сьогодні його не слід критикувати у ЗМІ, йому потрібно дати працювати, йому треба допомагати. А він свою справу знає добре й довів уже це, вивівши нашу збірну до чвертьфіналу чемпіонату світу в Німеччині в 2006 році.

Також нашим футболістам сьогодні необхідна підтримка громадськості та мас-медіа. Їм потрібно казати, що вони ростуть, що зможуть перемогти. І це справді окрилює, я по собі це знаю! Потрібно, щоб у хлопців з’явився так званий дух переможця. І це найголовніше.

– На чемпіонатах такого рівня немає слабких команд. Тому збірній України дісталася цілком нормальна група: з усіма командами можна грати й перемагати.

Приміром, Франція нині далеко не та, що кілька років тому. Вважаю, величезних проблем із нею не буде. Порівняно з Італією або Німеччиною, котрі могли стати нашими суперниками...

Не забуваймо, що ми граємо вдома, а тут, сподіваюся, і стіни допомагатимуть. (Сміється).

– Цей матч не можна порівнювати з офіційним. Тоді тренер переглядав гру кандидатів, збирав кістяк збірної. Вважаю, Олег робив усе правильно.

А підтримка вболівальників дуже потрібна! Пригадую, коли я грав за київське «Динамо», виходив на поле й 100 тисяч уболівальників ревіли, то буквально за лічені хвилини заряджався цією енергією і починав забивати такі м’ячі, про які й сам не гадав.

– Звісно, обидві команди не з простих. Але повірте: наші футболісти гратимуть із максимальною віддачею, адже другого такого шансу в нас уже не буде. Наш козир – сплав досвіду й молодості. Головне – добре налаштувати футболістів на турнір, прищепити їм «дух переможця», як це свого часу робив Валерій Лобановський. Переконаний: Олегу Блохіну це вдасться, бо він може налаштувати команду.

– Гадаю, так. Наша збірна з кожною грою набирає обертів. Дай, Боже, щоб до червня всі футболісти основної «обойми» підійшли до чемпіонату у чудовому фізичному стані. Також важливо, щоб вони цінували й поважали головного тренера. Щоб були готові битися до останнього, виконуючи його вказівки. Як це було в нас за Валерія Васильовича Лобановського. Кожне його слово ставало для нас законом. Ми ніколи не сперечалися й виконували всі вимоги наставника. Ну і, звичайно, багато що залежатиме від уболівальників, як я вже казав. Якщо вони прийшли підтримати команду, то мають це робити з першої до останньої секунди матчу.

– Мені дуже подобається гра Євгена Коноплянки, півзахисника футбольного клубу «Дніпро». Думаю, він талановитий і перспективний спортсмен. Швидкісний, упевнений у своїх діях, має доречне футбольне нахабство. Головне – не перехвалити!

А загалом нині багато талановитої молоді, їй просто необхідно створити гідні умови для самореалізації.

– Україна чудово впоралася зі своїм завданням. Стадіони просто «обалденные», іншого слова не знаходжу. Сучасні, красиві, за останнім словом техніки. Я дуже радий і пишаюся тим, що ми виконали свої обіцянки. Навіть у нас в Одесі після трирічної реконструкції урочисто відкрили футбольну арену «Чорноморець». Дуже прикро, що в Південній Пальмирі не буде єврочемпіонату. Не розумію, як попередня міська влада могла проґавити такий шанс. Нехай це залишиться на совісті чиновників.

– Можу підтвердити, що інтерес до Одеси дуже великий. Нещодавно до нас приїжджали шведи вивчати нашу інфраструктуру. Як я знаю, їх не задовольнила якість наших готелів. А вболівальники й низка команд, котрі претендують на вихід до фінальної частини, справді ведуть переговори щодо оренди стадіону «Чорноморець» і його деяких спортивних баз у Совіньйоні, Відраді… Тому, гадаю, найближчим часом ми можемо побачити тут якусь зі збірних.

– Не лише згадую, а й регулярно переглядаю відеозаписи матчів того чудового часу. Буває, нарине ностальгія за справжнім футболом, і можу вгамувати її тільки переглядом улюблених поєдинків.

– Таких матчів декілька: і фінал проти «Атлетіко», і наші поєдинки з «Університатею», «Дуклою». Ну і, звичайно, зустрічі за участю радянської збірної.

– Так, велика заслуга в цьому м’ячі – Василя Раца, з яким ми вміли блискуче взаємодіяти. Він «вирізував» подачу зі свого флангу, а я мав прекрасну стрибучість! Головою пробив просто в «павутину»! Звичайно, не казатиму, що цілився саме в ту дев’ятку, куди влучив м’яч. Але допомогли завзяття, бажання перемогти. Коли дуже прагнеш забити, все виходить само собою. Загалом хочеться зібрати всі мої касети й зробити фільм, щоб потім показувати молоді: нехай дивиться, як треба грати на випередження.

– А що тут порівнювати? Ми всі були амбітними спортсменами, і кожен хотів довести, чого він вартий. Якби наша молодь брала з нас приклад, а не зациклювалася на преміальних, власному піарі, автівках, то, гадаю, вітчизняний футбол процвітав би й нині. 　

Розмовляв Євген ТИЩУК.
Фото автора та з архіву Ігоря БЄЛАНОВА.