Диявол в ангельських шатах

26 червня – Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним розповсюдженням

Україна одна з перших серед колишніх республік Радянського Союзу приєдналася до конвенцій ООН 1961, 1972 і 1988 років з питань контролю за незаконним обігом наркотиків

...Тривожні міліцейські повідомлення, і вже Україна – мов на долоні. Зболеній наркотичній долоні. Вени поколоті – живого місця не видно, очі «квадратні», безжиттєво скляні, в душі – єдине бажання: роздобути чергову дозу марихуани, «ширки» або героїну…


Шоста влада?

Верховоди наркоугруповання, прилетівши до Москви з лондонської штаб-квартири, не ховалися, не замітали за собою слідів. Дивилися на місто з вікна висотного готелю. Над Кремлем кружляли зграї ситих ворон, за ним диміли заводські труби.

Зоріли на Москву, а думали про Україну, з якої мали прибути тамтешні наркоділки. Достеменно знали, що там, крім законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, дедалі впливовішими стають ще три види впливу на державу та суспільство: вже звичні структури – преса та криміналітет і, нарешті, шоста – їхня влада – влада наркотиків. Відомо ж бо: хто має монополію на них, той володіє людськими душами й править світом.

Вони взяли на приціл Україну. Інакше й не могло бути: вже саме геополітичне положення цієї держави сприяє розгортанню міжнародного наркобізнесу, особливо транспортуванню в Європу наркотиків із країн так званого золотого трикутника: Бірми, Лаосу й Таїланду.


Поцілунок «Прекрасної дами»

Нині, за свідченням експертів, у Києві немає жодного дев'ятиповерхового будинку, в якому не мешкають споживачі дурман-зілля. Це вже не початок наркотизації суспільства, але ще й не апогей. Пік попереду. Щоб він якомога раніше настав, необхідно, як вважають консультанти лондонського штабу московського наркоугруповання, сприяти облаштуванню бодай примітивних лабораторій у кожному мікрорайоні Києва та інших великих міст України.

Наркотики стають дедалі грізнішою зброєю, спрямованою проти самого існування України як держави. Міжнародні наркосиндикати, зокрема й московське угруповання, використовують її як особливо щедру ниву своєї діяльності й допомагають місцевим ділкам вийти на світову арену.

«Наркота» поділяється на кілька різновидів. По-перше, це, образно кажучи, «незаконнонароджені» діти маку та конопель: опій, марихуана, гашиш. По-друге, широко використовуються снодійні та знеболювальні засоби. По-третє, високо цінуються традиційні всесвітньо відомі наркотики: кокаїн, героїн, ЛСД. Нарешті, по-четверте, нині, як ніколи раніше, популярні різноманітні сурогати. Найбідніші любителі покайфувати не гребують навіть блекотою та дурманом. Особливо цінується беладона (з італійської мови буквально – «прекрасна дама»). Її «поцілунок» для багатьох стає останнім у житті.

А тим часом щороку на облік береться 6–8 тисяч осіб, які постійно вживають «диявольське» зілля. Із них 40 відсотків – неповнолітні. При цьому в індустріальних регіонах зареєстровано втричі більше наркоманів, ніж у сільських. Щороку кількість юних споживачів дурман-зілля збільшується. І діють тут закони геометричної прогресії.

На жаль, цю статистику не наводили ті, хто 6 травня організував «конопляний марш» у Києві. Вони акцентували на іншому: світовому досвіді вільного продажу так званих легких наркотиків, а також на необхідності зниження кримінальної відповідальності за їх зберігання і вживання (передусім це нібито має стосуватися марихуани).

За свідченням бувалих у бувальцях споживачів дурман-зілля, нині в Києві на так званих житлових масивах чимало будинків, в одному парадному яких є дві- три кухні, де на замовлення клієнтів готуються дози тих чи тих наркотиків. Таких «точок» у столиці – тисячі, у менших містах – сотні. Адреси, як правило, відомі багатьом, отже, безперечно, й міліції. Але – і це вже не парадокс, не виняток, а закономірність – працюють і «кухні» – міні-лабораторії, і правоохоронні органи. Працюють паралельно, точніше, мовби на різних орбітах. На лаву підсудних потрапляють одиниці. Здебільшого в сіті запливає дрібна рибка, а про велику лише чути легенди та сценарії майбутніх ловів.


Таємниця за сімома замками

Нині Україна – не лише транзитна територія наркотиків, а й ринок збуту, який живе, «пульсує», дедалі більше розростається, пускає мацаки в усі куточки рідної землі. Воднораз вітчизняні наркобарони чимраз активніше інтегруються в світовий наркобізнес. Тож інтернаціональна тріада «нафта–зброя–наркотики» стає типовою й для нашої держави.

Де починаються ниті, які ведуть до нашої й від нашої держави, – таємниця за сімома замками. Та все-таки можна простежити шляхи з українськими слідами. Одна з найпроторованіших доріг та, що поєднує зі згадуваним московським наркоугрупованням, яке має свої філії в Чечні, Афганістані, Лондоні, Лаосі, навіть на Кайманових островах (Карибське море).

Лондонська та карибська філії виконують дві найважливіші функції: відповідають за доставку героїну великооптовим покупцям, а також за вкладання наркодоларів у легальний бізнес. Московське угруповання вже давно створило на Заході ефективну систему «відмивання» наркодоларів, тісно пов'язану з аналогічними системами італійських, румунських, мексиканських, кубинських, перуанських, колумбійських мафіозних об'єднань.

Тим часом лаоська та афганська філії займаються контрабандними поставками напівфабрикатів (опію-сирцю та морфіну) для героїнової індустрії.

Кілька років тому виник так званий памірський контрабандний напрям транзиту наркотиків. Його найголовніші перевалочні пункти такі: північний схід Афганістану – Мургаб на Памірі – оптовий «чорний» ринок в Ошській області Киргизії – Закавказзя або Прибалтика – Захід.

Ланцюжок починається з Афганістану тому, що він – невичерпне джерело опію. Переважну більшість маку первинно переробляють у пуштунських підпільних лабораторіях. За право транспортувати їхню продукцію борються декілька злочинних груп. Конкуренція нещадна.

Сьогодні всі види наркотиків порівняно легко проникають через прозорі кордони між державами СНД. Протягом останніх років вони, фактично ставши місцем складування дурман-зілля, передусім героїну, дедалі частіше його перепродують на своїх «чорних» ринках. При цьому слід мати на увазі, що рівень споживання героїну в Західній Європі падає, а у Східній – зростає. Та це лише визначення тенденції, бо й досі ще не створено єдиного банку оперативних даних про світовий рух наркотиків.

Наркотранзит

Зазвичай успішно спрацьовує такий ланцюжок. Шанські наркобізнесмени доставляють морфін до Лаосу. Далі вантаж перекидають літаками в Камрань. Звідти – до В'єтнаму, де морфін переробляють на героїн високої якості. Саме його й транспортують до Центральної Росії. А вже звідти наркотики переправляють – і через Україну! – до Відня.

Певна річ, чільне місце в цьому банку зайняла б інформація, скажімо, про памірський та узбецький напрями контрабанди наркотиків або ж про налагодження тісних зв'язків між московським угрупованням і сепаратистами в бірманській провінції Шан.

Велику роль у наркобізнесі московського угруповання відіграють корейські та єменські партнери. Воднораз, як відзначають експерти, московське угруповання не вступає в прямі ділові стосунки з мафіозними структурами США та Західної Європи. Виняток – італійські мафіозі, з допомогою яких використовуються можливості Калійського картелю та картелю «Тихуана».

І це не випадково. Калійський картель, за деякими даними, щороку експортує до США та інших країн близько 700 тонн кокаїну. Великі можливості має й «Тихуана» – мексиканське угруповання, яке динамічно розвивається й, підтримуючи контакти з калійськими наркобаронами, торує шляхи до найвпливовіших ділків країн СНД. При цьому Україну ватажки наркомафії високо цінують як державу, де можна і продавати наркотики, і «відмивати» долари.

Серед транзитних центрів чільне місце посідає Закавказзя, насамперед Грузія. Здійснюється транспортування наркотиків і через Прибалтику. Стабільністю, а ще вигідним географічним розташуванням приваблює наркомафію Україна. Через неї тягнуться незримі ниті із «золотого півмісяця» – Афганістану, Пакистану та Ірану, на території яких вирощується основна кількість опійного маку. Пронизують нашу державу також ниті, які починаються в «золотому трикутнику», – Бірмі, Лаосі, Таїланді…

Отож яке майбутнє України? Хто поворожить на її худій наркотизованій долоні?


Безодня, в яку не варто заглядати

На жаль, протидія тотальній наркотизації України малодійова, неефективна. Боротьба часто-густо зводиться до трьох основних різновидів: педагогічного (настановчі бесіди, жалісливі проповіді, звичне залякування захворюванням на СНІД), медикаментозного та «поліцейського», силового. Ще й досі не вироблено чіткої державної політики щодо наркотиків, не створено комплексної поетапної програми медичної та психологічної реабілітації хворих. Одні фахівці вважають, що Україна може взяти на озброєння приклад Бельгії та Голландії, де вживання деяких легких наркотиків, зокрема марихуани, законом не заборонено. Інші – категорично проти будь-якої легалізації наркотиків. Прихильники такої позиції стверджують, що марихуана – перший крок до безодні, в яку не варто навіть зазирати.

Багато розмов ведеться про запровадження так званих метадонових програм. Суть їх у тому, що хворий, приймаючи щодень у централізованій клініці одну пігулку метадону – аналога наркотику, який не викликає екстатичних станів, поступово, під контролем лікаря, повертається до нормального життя.

Проти метадонової програми несподівано виступили кілька поважних інституцій. Деякі з них доводять, що це – замаскована спроба прилучити до метадону чи не все населення, а окремі інстанції стверджують: у втіленні програми кровно зацікавлені фірми, що виробляють той-таки метадон. Багато перешкод і на шляху новітньої методики надшвидкої детоксикації, що дає змогу під наркозом позбутися жахливого болю («ломки»). Проблема полягає в тому, що процедура зцілення на цьому не закінчується. Потрібна тривала психологічна реабілітація. Зрештою, – кошти. А їх немає ні в держави, ні в переважної більшості хворих. Отож поки що… Поки що, за найделікатнішою статистикою, кожен сотий українець – наркоман…



Циркуляр від Лондонської штаб-квартири

…Коли прибули українські наркоділки, представники лондонської штаб-квартири прийняли їх з увагою, але не без поблажливості й зверхності: від гостей аж віяло провінційністю. І все-таки їм вручили циркуляр, де викладалися деякі нові підходи до наркотизації світу, насамперед України. Йшлося там, зокрема, про лобіювання законопроектів, які так чи так усувають державну монополію на виробництво та обіг наркотиків, зокрема, надають дозволи реалізувати через торгову мережу метадон та концентрат макової соломки. Автори листа пропонували вилучити зі списку «А», який жорстко контролюється, ефедрин та близько двадцяти наркотиків суто російського виробництва й пустити їх у вільний продаж.

У документі наголошувалося, що наркобізнес не знає національних інтересів, вузькокланових домагань, а тому слід і надалі обстоювати концепцію «прозорих» кордонів. Керівники московського наркоугруповання підкреслювали: хто володіє наркотиками, той править світом. З огляду на це докладатимуться всі зусилля, аби й душу України обпалювали різноманітні види дурман-зілля з найвіддаленіших широт планети.

Диявол в ангельських шатах дедалі впевненіше витає над рідною країною

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ