Плювок в обличчя вартістю 400 мільярдів доларів

Наркоманія – зло. Чи, можливо, не тільки? Крамольне запитання. Читачі, які стикалися з наркоманією, вже, мабуть, обурилися. І небезпідставно. Бо для них наркозалежність – однозначно зло.

Показовий приклад – життя Зігмунда Фрейда. Саме засновникові психоаналізу світ має завдячувати виявленням дивовижних властивостей, притаманних кокаїну. Перше відкриття геніального віденця не лібідо й не едипів комплекс, а саме наркотична дія кокаїну. Його він зробив експериментально. Дослідження проводив на собі, як і Дмитро Менделєєв, дякуючи дослідам котрого виникла традиція гнати горілку 400. Фрейд опублікував працю, в якій рекомендував кокаїн для застосування в медичній практиці. Надсилав його майбутній дружині Анні. «Для підвищення життєвого тонусу й рум'янцю на щічках», – як писав у супровідному листі. Невдовзі з'ясувалося, що препарат спричиняє залежність. Та було пізно. Богемна Європа занурилася ніздрями в білий порошок. Винахідник каявся. Ставши Великим Фрейдом, ніколи не згадував про свою книжку, в якій співав оду кокаїну. І про рожеві щічки Анни почав турбуватися іншими способами, хоча ще десятки років не міг позбутися наркотичної залежності. Сказане, певно, підтверджує тезу, що наркоманія – зло. Певно. Втім, можливо, тільки в кокаїновому мареві можна було розгледіти едипів комплекс.

Поверховим є пов'язування наркоманії тільки з окремими препаратами: кокаїном, героїном, морфієм тощо. Медицина як наркозалежність розглядає й алкоголізм, що спричинює видозміни в організмі. Марихуана (коноплі), тютюн і навіть напій «Кока-кола», як свідчать дослідження, викликають не фізичну, а психологічну залежність. Тому також із повним правом належать до наркодійних речовин. Хтось може уявити сьогодення без «Кока-коли»? Гаразд. Припустімо. Питимемо «Живчик». А без сигарет? А без «Української з перцем»? «Чим наша марихуана гірша від нашої горілки?» – запитують растамани. Але в їхніх вустах це запитання риторичне, тож і не відповідатимемо. Це, мабуть, саме той випадок, коли про смаки не сперечаються.

Світ без наркотиків – це вигадка. Той світ, який ми знаємо, – світ наркотиків: алкоголю, кокаїну, марихуани, тютюну. Є тільки культурні відмінності. І драматизм наркоманії в Україні пов'язаний зі зміною культури. У царство горілки вторгається героїн та інші помісі. Але, по суті, нічого не змінюється.

Чи потрібно боротися з такими змінами? Сформулюю запитання по-іншому: чи можна побороти такі зміни? Можна. Після Ісламської революції в Ірані десять відсотків населення вживали наркотики. Держава розв'язала цю проблему: торговці та їхні постійні клієнти відправилися в буцегарні. Радикально й ефективно. Однак нетоталітарним державам не до снаги така переконливість. Показовий приклад – США, найбільший у світі ринок збуту наркотиків. Громадяни витрачають гроші на кокаїн, держава – на боротьбу з наркодилерами. У США не затямили урок запровадження в період Великої депресії «сухого закону», коли на контрабанді алкоголю зміцніла чиказька мафія. Тепер міцніє мафія колумбійська. Міцніють і державні органи боротьби з мафією. Причому в двозначній ситуації. Чим більше наркозлочинів, тим більше федеральне фінансування. Відповідно – навпаки. Тож успішна (але не до кінця) боротьба з наркозлочинами вигідна і самим борцям, бо зміцнює їхні підрозділи, і злочинцям, набиваючи ціну їхньому товарові. За підрахунками експертів ООН, щорічні прибутки наркомафії становлять 400 мільярдів доларів. І такі надприбутки зумовлюються саме державними табу, які й формують довкола наркотиків романтичний ореол забороненого плоду. Собівартість наркотиків копійчана. Але тільки героїчна і важка служба людей у погонах створює умови для надприбутків. Ризик – не тільки шляхетна, а й прибуткова справа.

Михайло Жванецький колись висловив просту сентенцію: «Хочешь плюнуть против ветра? Плюй. Вот тебе полотенце». Можна боротися проти наркотиків, та рушника немає.

Ставлення Зігмунда Фрейда до свого творіння прикметне. Наркотики не правнича, а моральна проблема. Так само, як, до речі, й СНІД і проституція. Економічні проблеми, пов'язані з наркоманією, треба вирішувати засобами економічними, моральні – моральними. Економіка – сфера соціальна, мораль – особистісна. Марно втискати в людину абзаци соціальних норм. Вульгарно й потворно вивертати сумління, здіймаючи його, як корогву.

Автор: Всеволод РОЗГОН