Специфіка правонаступництва міжнародних договорів про правову допомогу та їх місце в сучасному міжнародному праві

Специфіка правонаступництва договорів про правову допомогу в цивільних, кримінальних і сімейних справах насамперед полягає в тому, що такі галузі права, як цивільне та сімейне, належать до приватного права, питання ж кримінального права, а також видачі правопорушників та екстрадиції – до публічного. Мета цієї статті – на прикладі поділу міжнародного права на публічне та приватне визначити місце договорів про правову допомогу в сучасній системі права.

Для початку коротко визначмо, що таке право. Право загалом – це явище офіційне, державне й у цьому розумінні публічне. Водночас поняття «публічне» використовується в юриспруденції у вужчому значенні. Тому це поняття належить тільки до тієї частини права, яка напряму пов'язана з державою, його владною частиною.

Ураховуючи такий підхід, можна визначити, що публічне право – це частина системи права, норми якого спрямовані на захист спільного надбання, пов'язані з повноваженнями та організаційно-владною діяльністю держави з виконання суспільних завдань. Виходячи з цього, зробімо уточнення: предметом публічного права є сфера публічних інтересів (держави, суспільства загалом).

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне (державне), адміністративне, фінансове, кримінальне, кримінально-виконавче, галузі процесуального права, міжнародне публічне право. З урахуванням цього слід зазначити, що публічному праву справді притаманні специфічні особливості: забезпечення спільних інтересів держави, суспільства, визначення функцій і повноважень органів державної влади, обов'язків громадян стосовно держави тощо.

Приватне право – інший бік порушеної проблеми. Суть приватного права полягає в його принципах: незалежності й автономії особистості, визнанні захисту приватної власності, свободи договору.

Коротко слід зазначити, що приватне право – це право, яке захищає інтереси особи в її взаємовідносинах з іншими, в тому числі з державою.

Приватне право регулює сфери, в які безпосереднє втручання держави є обмеженим. Майнові та особисті немайнові відносини людей у сфері дії приватного права визначені саморегуляцією особистості, об'єднанням громадян, здійсненням приватної власності та приватного підприємництва.

До галузей приватного права відносять цивільне, сімейне, а також такі комплексні галузі, як торгове, підприємницьке, банківське тощо. За всієї значущості поділу права на публічне та приватне критерії такого поділу й межі є доволі умовними. Приватноправові відносини тісно пов'язані з публічноправовими, тож розгляд і дослідження теми дисертації неможливі без застосування положень національного законодавства та норм міжнародного приватного права.

Тепер звернімося до предметів регулювання міжнародного публічного права та міжнародного приватного права для визначення предмета цього дослідження.

Міжнародне публічне право (МПП) регулює міжнародні міждержавні відносини, бо кожна міжнародна міждержавна організація – це форма об'єднання держав, політична організація нації, яка бореться та діє як держава, що формується, а державоподібне утворення має низку ознак держави1.

Особливістю цієї групи відносин є особлива якість, що властива їх основному суб'єкту (державі), – суверенітет.

Відносини між суб'єктами МПП, як відносини між носіями публічної влади, мають міжвладний характер.

Звідси можна зробити висновок, що предметом правового регулювання міжнародного публічного права є міжнародні міждержавні відносини міжвладного характеру.

Міжнародне приватне право (МПрП) з'явилося тільки через 200 років після появи міжнародного публічного права. Його поява пов'язана з новим етапом розвитку міжнародних відносин, із закінченням наполеонівських війн, що дали поштовх різкому посиленню імміграційних процесів. Поїздки в інші країни, довготривале проживання там, придбання власності, зокрема нерухомості, перестали бути рідкістю. Люди народжувалися на території іншої держави, брали шлюб з іноземцями, вмирали за кордоном. У галузях економіки, науки та культури також зав'язувалися відносини не лише між державами, а й між організаціями, фірмами, громадянами різних країн. Це породжувало відносини, що були аналогічні внутрідержавним, але виходили за межі однієї держави, й на врегулювання яких претендувало одразу декілька національних правопорядків. Розв'язання колізій, що виникали, стало основним завданням нової для того часу дисципліни – міжнародного приватного права. Новий вид права мав регулювати міжнародні цивільно-правові відносини в широкому їх розумінні, які включали в себе і сімейні, і трудові та інші відносини, з так званим іноземним елементом, основою регулювання котрих є цивілістичний метод.

Усі міжнародні відносини умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група становить сферу міжнародного публічного права, друга стала предметом регулювання міжнародного приватного права.

При цьому слово «міжнародне» стосовно міжнародного публічного та приватного права має різний зміст. Міжнародне публічне право є міжнародним у тому сенсі, що воно встановлює правовідносини між державами, а міжнародне приватне право – між особами різних держав, правовідносини яких виходять за межі окремої правової системи й потребують з'ясування щодо застосування законів тої чи іншої країни2.

Так, більшість учених схильні до того, що предметом правового регулювання міжнародного приватного права є міжнародні неміждержавні відносини невладного характеру.

Як було зазначено, предметом регулювання міжнародного публічного права є міжнародні міждержавні відносини міжвладного характеру, а міжнародного приватного права – міжнародні неміждержавні відносини невладного характеру, тобто приватноправові. Проте два цих предмети регулювання не охоплюють міждержавні відносини невладного характеру, тобто відносини між державою та фізичною чи юридичною особою іншої держави, а саме такі відносини регулюються договорами про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах. Постає запитання: який характер мають такі відносини – публічний чи приватний? Держава, як носій влади, підпадає під дію публічного права. Сутність договорів про правову допомогу полягає в тому, що держава (носій влади) укладає договір з іншою державою (носієм влади) про те, що вона захищатиме приватні права фізичної чи юридичної особи іншої держави, як права власних громадян та юридичних осіб. Отже, незважаючи на те, що цивільні та сімейні відносини належать до галузі приватного права, договори про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних відносинах належать до сфери регулювання публічного права, адже мають міждержавний міжвладний характер.

Отже, виникає певна ієрархія: перші йдуть міжнародні міждержавні відносини міжвладного характеру, за ними – міжнародні неміждержавні невладні відносини з іноземним елементом (фізичні та юридичні особи іншої держави).

Визначивши предмет регулювання міжнародних договорів про правову допомогу, треба згадати коротко й про метод дослідження. Для цього звернімося до методу правового регулювання в міжнародному публічному та міжнародному приватному праві. Сучасні проблеми визначення методу правового регулювання МПП у науці виявилися тісно пов'язані з питанням про співвідношення міжнародного та національного права. На сьогодні не тільки міжнародне право, а й Конституція України закріплюють примат міжнародного права над національним.

Характеризуючи метод правового регулювання міжнародного публічного права, слід звернути особливу увагу на той факт, що відносини суб'єктів міжнародного публічного права (незважаючи на те, що суб'єкти МПП – це публічні владні суб'єкти) регулюються на основі договорів. Однак, попри визнання примату МПП над національним законодавством, він не став методом владних приписів. Основним методом сучасного МПП можна назвати цивілістичний (іноді його ще називають цивільно-правовий, або диспозитивний) метод правового регулювання, з такими його характерними рисами, як рівність і незалежність сторін, автономія волі сторін, свобода договорів, принцип добросовісного виконання зобов'язань. Багато складових цього методу стали принципами міжнародного права.

Щодо методу правового регулювання в міжнародному приватному праві, то треба відзначити таку особливість: часто маються на увазі тільки спеціальні методи регулювання (колізійний і матеріально-правовий). При цьому часто забувають, що йдеться про відносини цивілістичного характеру (в їх «чистому вигляді»), тобто основним методом правового регулювання тут є той-таки диспозитивний метод3.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що методом дослідження питання правонаступництва міжнародних договорів про правову допомогу повинен стати також диспозитивний метод правового регулювання, який однаково належить і міжнародно-публічним, і міжнародно-приватним відносинам. Отже, по суті, міжнародні договори про правову допомогу належать до сфери дії міжнародного публічного права, а розмежування на міжнародне публічне право і міжнародне приватне право часто має ілюзорний характер.


Джерела

---

1. Международное право: Учеб. для вузов / Ответств. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Норма, 2001. – С. 7.
2. Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С. 23.
3. Ануфриев Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М.: Спарк, 2002. – С. 50.

Автор: Андрій МНИХ